Правомірність нарахування пені на розстрочений податковий борг

Адвокат Морозов (судовий захист)

(Не) правомірність нарахування контролюючим органом пені на розстрочений судовими рішеннями податковий борг

25 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 803/115/16, адміністративне провадження №К/9901/36604/18 (ЄДРСРУ № 85206669) досліджував питання щодо правомірності нарахування контролюючим органом пені на розстрочений судовими рішеннями податковий борг.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 31.1 статті 31 Податкового кодексу України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Відповідно до підпункту   14.1.175   пункту   14.1   статті   14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що на платника податків покладено обов`язок здійснити у встановлені податковим законодавством строки сплату узгодженого грошового зобов`язання. Не сплачене у встановлений законом строк, узгоджене грошове зобов`язання визначається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Згідно пункту 129.4 Податкового кодексу України, пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Згідно підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Отже, передумовою нарахування пені з підстав, визначених пунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов`язання у встановлені законом строки.

Зі змісту статті 32 Податкового кодексу України вбачається, що зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку.

Розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу, відповідно до пункту 100.1 статті 100 Податкового кодексу України, є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

При цьому, стаття 100 ПК України регулює питання розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків.

Вочевидь, вказана норма має суттєві відмінності від положень ст. 378 КАС України, перша з яких полягає у тому, що положення ст. 100 ПК України регулюють питання розстрочення податкового боргу лише контролюючим органом, яким суд адміністративної юрисдикції у питаннях сплати податків не є.

Другою суттєвою відмінністю є та обставина, що у випадку розстрочення сплати податкового боргу податковим органом боржник обтяжений сплатою процентів.                    

У ст. 378 КАС України про додаткові нарахування на суму боргу не йдеться.

Крім того, розстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків.

За таких обставин, інститут розстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення КАС України (Постанова 6ААС від 01.08.2019 р. в рамках справи № 320/359/19).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду  по справі №2а-25767/10/0570 від 6.03.2019 року.

ВАЖЛИВО: Тобто розстрочення (відстрочення) податкового боргу здійснюється виключно на платній основі, а плата (проценти) дорівнюють саме розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки розстрочення сплати податкового боргу є платним, то за розстрочення, що передбачено статтею 100 Податкового кодексу України (за договором) платою є проценти, що дорівнюють розміру пені, розмір якої визначено пунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України, а за розстрочення сплати податкового боргу за судовим рішенням - пеня, розмір якої визначено пунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України.

З огляду на вищевикладене, а також те, що розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватись, в тому числі, і у процедурі примусового стягнення податкового боргу, при такому розстроченні має враховуватись стаття 100 Податкового кодексу України, яка містить правове регулювання з цього питання. Рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу шляхом розстрочення сплати боргу та не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді пені, передбаченої підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, а така пеня фактично і є платою за таке розстрочення.

ВИСНОВОК: Верховний Суд зазначає, що постановлення судом ухвал про розстрочення сплати податкового боргу не змінює статус такої заборгованості та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді його несплати і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.

Правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2а-25767/10/0570 та від 23 квітня 2019 року у справі №808/8492/13-а.

Матеріал по темі: «Податкові спори: нарахування пені на безнадійний податковий борг»

Теги: податковий борг, нарахування пені, розстрочення, відстрочення, погашення боргу, ППР, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Банкрутство, як підстава для звільнення від сплати судового збору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перебування боржника в процедурі банкрутства не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору.

24 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0440/4880/18, адміністративне провадження №К/9901/4468/19 (ЄДРСРУ № 81431437) досліджував питання щодо підстав звільнення від сплати судового збору.

Вимоги до позовної заяви встановлено статтею 160 КАС України, а перелік документів, що додаються до позовної заяви, - статтею 161 КАС України, згідно із частиною 3 якої до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини 4 статті 169 КАС України).

Водночас правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон №3674, згідно із підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 якого за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 8 Закону №3674, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за певних умов. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналогічні положення закріплено й в частині 1 статті 133 КАС України.

(!!!) Наведені положення процесуального закону дають підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 904/9117/17.

Однак визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Разом з тим, особа, що порушує питання саме про звільнення від сплати судового збору, повинна навести обґрунтування обставин (з наданням на їх підтвердження доказів), які свідчать про неможливість здійснення оплати цього збору як станом на момент звернення до суду, так і до закінчення розгляду справи, ухвалення судового рішення по суті вимог заяви, скарги.

Проте, Товариством лише зазначено в заявленому клопотанні про те, що його визнано банкрутом, й не надано жодних доказів, які б свідчили про відсутність у нього коштів для сплати судового збору.

Водночас відповідно до частини 8 статті 41 Закону №2343 кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом. З основного рахунка банкрута проводяться виплати кредиторам, виплати поточних платежів та витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

За приписами норм Закону №2343 до витрат ліквідатора в ліквідаційній процедурі відносяться, зокрема, витрати по сплаті судового збору.

Статтею 115 Закону №2343 врегульовано питання винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) й за змістом її частини 4 витрати арбітражного керуючого, пов'язані з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Законом, крім витрат на страхування його відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок неумисних дій або помилки під час виконання повноважень розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, а також витрат, здійснення яких безпосередньо не пов'язане з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, і витрат, пов'язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати, що перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг.

Згідно із частинами 5 та 6 статті 115 Закону №2343 сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв'язку з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника. Кредитори можуть створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.

Окремо необхідно відмітити, що 19 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3788/18 (ЄДРСРУ № 80580169) дійшов висновку, що саме суд повинен перевірити, що платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, які додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містять відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

ВИСНОВОК: Отже, виходячи з аналізу наведених норм, саме лише перебування боржника в процедурі банкрутства не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору, оскільки право на доступ до суду не є абсолютним, а вимога процесуального закону про сплату судового збору не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Матеріал по темі: «Податкові спори: звільнення сторони у справі від сплати судового збору»

ТЕГИ: судовий збір, судебный сбор, звільнення від сплати судового збору, відстрочення, розстрочення, зменшення, закон про судовий збір, пільги при сплаті, майновий стан сторони, судова практика, Адвокат Морозов

Поновлення процесуальних строків у зв’язку відсутністю коштів для сплати судового збору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поновлення строків на апеляційне оскарження судового рішення у зв’язку дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасовою відсутністю таких коштів.

12 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/1362/18, касаційне провадження №К/9901/68585/18 (ЄДРСРУ № 80388411) досліджував питання щодо поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження судового рішення у зв’язку відсутністю коштів для сплати судового збору.

За змістом частин другої, третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 296 цього Кодексу та строками її подання.

Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Положеннями частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною третьою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Інспекція є територіальним органом ДФС, тобто є державним органом, що здійснює адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Матеріал по темі: «Непомірні ставки судового збору при оскарженні податкового повідомлення-рішення»

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи  покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду  у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).  

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.   

Тобто, особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, а тому обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень не є об'єктивними та непереборними підставами, які перешкоджають оскаржити судові рішення в межах встановленого законодавством строку апеляційного оскарження та реалізувати своє право щодо оскарження без порушення порядку здійснення такої процесуальної дії.

Вказане підтверджується постановами Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року справа №810/953/17 касаційне провадження №К/9901/55990/18 та від 13 листопада 2018 року справа №804/958/17 провадження №К/9901/60991/18.

Матеріал по темі: «Обов’язковість сплати судового збору фіскальним органом»

Теги: судовий збір, налоговые споры, податкові спори, фіскальний орган, клопотання про звільнення від сплати судового збору, звільнення, відстрочення, розстрочення, суб'єкт владних повноважень, судова практика, Адвокат Морозов

Розстрочення податкового боргу, як окремий спосіб погашення зобов’язання

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є розстрочення / відстрочення податкового боргу окремим способом погашення податкового боргу поряд з такими способами його погашення як стягнення грошових коштів платника податків за рішенням суду та звернення стягнення на майно платника податків?

Перед усім необхідно звернути увагу на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 26 листопада 2018 року по справі № 2а-25767/10/0570, адміністративне провадження №К/9901/40938/18 (ЄДРСРУ № 78131142) в якому зазначено, що розстрочення/відстрочення виконання судового рішення (що врегульоване КАС України) за своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення, передбаченого статтею 100 ПК України, оскільки в першому випадку відстрочується/розстрочується саме виконання судового рішення, а не сплата грошового зобов'язання/податкового боргу, вказані процедури реалізуються різними суб'єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою сторін, виконавця або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення грошового зобов'язання/податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАС України та ПК України); до того ж розстрочення/відстрочення виконання судового рішення є безоплатним, на відміну від розстрочення/відстрочення, передбаченого статтею 100 ПК України.

Тобто, Верховний суд вважає, що інститути розстрочення і відстрочення виконання судового рішення та розстрочення і відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків мають різну правову природу та не можуть ототожнюватись.

05 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/17341/14, адміністративне провадження №К/9901/5574/18 (ЄДРСРУ № 80269119) досліджував аналогічне питання.

Суд вказав, що відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 38.1 статті 38 ПК України визначено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. 

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95- 99 ПК України. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків з метою погашення податкового боргу.

Так, згідно з пунктом 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

За змістом пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Водночас порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків передбачений у статті 100 ПК України.

Крім того, 27 червня 2018 року в межах справи № 813/8842/13-а, адміністративне провадження №К/9901/37941/18 (ЄДРСРУ № 74992559) Верховний Суд вважає, що збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення.

У зв'язку із наведеним слід зазначити, що питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом з тим, підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин від правової природи податкового боргу. Пунктом 5.2 статті 5 ПК України передбачено пріоритет понять, правил, термінів та положень цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування.

Отже, приписи статті 100 ПК України, які регулюють правила розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, є спеціальними нормами щодо визначення доказів, які є підставою для відстрочення податкового боргу (пункт 100.5 ПК України) та порядку погашення податкового боргу (пункт 100.7 ПК України).

ВИСНОВОК: Аналізуючи зміст цієї норми у контексті застосування статті 95 ПК України, Суд зазначає, що розстрочення, відстрочення податкового боргу не є окремим способом погашення податкового боргу, а є лише перенесенням строків сплати платником податків податкового боргу, не змінюючи його правової природи.

Відтак розстрочення, відстрочення податкового боргу не є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення податкового боргу за умови доведення обставин, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку, встановлення факту узгодженості грошового зобов'язання та наявності податкового боргу.

Теги: розстрочення, відстрочення, податковий борг, узгоджене зобовязання, спосіб погашення податкового боргу, податкові спори, налоговые споры, судебная практика, Адвокат Морозов

Звільнення сторони від сплати судового збору на певній стадії судового процесу

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позиція Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо звільнення від сплати судового збору.

18 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/2540/17, адміністративне провадження №К/9901/21174/18 (ЄДРСРУ № 79266559) досліджував питання щодо звільнення сторони від сплати судового збору на певній стадії судового процесу.

Однак з першу необхідно відмітити, що Конституційний Суд України у рішенні від 28.11.2013 N 12-рп/2013 звертав увагу на те, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 N R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (пп. 12 п. D).

Відповідно до частини третьої статті 106 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

За правилами статті 108 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.

Частиною другою статті 88 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру юридичною особою ставка судового збору складає 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Частиною першою статті 88 КАС України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно частини першої, другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

(!!!) Суд зазначає, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 88 КАС України, та статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Більше того, підставою для звільнення сторони у справі від сплати судового збору є відсутність у неї доходу або його наявність у розмірі, що не перевищує мінімальні соціальні стандарти, встановлені законодавством для відповідної категорії громадян, а також за інших обставин, які не дають можливості здійснити оплату судових витрат.

Натомість, розмір ставки судового збору може бути зменшений судом або розстрочений таким чином, щоб не допустити ситуації, в якій особа може залишитись без засобів для існування, проте в усіх випадках з урахуванням мінімальних соціальних гарантій у розмірах, встановлених для відповідних категорій громадян Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

ВИСНОВОК: Звільнення, відстрочення, розстрочення або зменшення розміру  судового збору на певній стадії судового процесу можливе, але не створює пільг щодо його сплати на інших його стадіях чи в інших судових провадженнях.

Матеріал по темі: «Непомірні ставки судового збору при оскарженні податкового повідомлення-рішення»

Теги: судовий збір, судебный сбор, звільнення від сплати судового збору, відстрочення, розстрочення, зменшення розміру, закон про судовий збір, пільги при сплаті, майновий стан сторони, судова практика, Адвокат Морозов

Податкові спори: звільнення сторони у справі від сплати судового збору

Адвокат Морозов (судебная защита)

Відстрочення та розстрочення судових витрат – судового збору, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати у спорах з податковими (фіскальними) органами.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір".

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Конституційний Суд України у рішенні від 28.11.2013 N 12-рп/2013 звертав увагу на те, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 N R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (пп. 12 п. D).»

Окрім цього необхідно вказати, що статтею  17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" визначено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є джерелом права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Рішення у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 ЄСПЛ констатує, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (Ухвала ВАСУ від 14 серпня 2017 року у справі № К/800/27434/17, ЄДРСРУ № 68310313).

У  рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998 ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ст.ст.87-88 КАС України, Закону України "Про судовий збір", а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

ВАЖЛИВО: Так, згідно з частиною першою статті 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Аналогічне правило закріплене й в статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Положення наведених правових норм покликані забезпечити безперешкодний доступ особи до правосуддя незважаючи на її майновий стан, а також гарантувати право на судовий захист усіх осіб, які такого потребують, але через певні фінансові (матеріальні) фактори, складнощі постійного або тимчасового характеру не можуть оплатити судові витрати повністю або частково у строк та в обсязі, встановлених законодавством.

(!!!) Разом з тим, названі правові норми Закону України "Про судовий збір" і КАС України не мають безумовного, абсолютного характеру і встановлюють певні умови, за наявності яких особа, яка звертається до суду з відповідною заявою чи скаргою, може скористатись пільгами, встановленими цими статтями щодо сплати судового збору.

При цьому, підставою для звільнення сторони у справі від сплати судового збору є відсутність у неї доходу або його наявність у розмірі, що не перевищує мінімальні соціальні стандарти, встановлені законодавством для відповідної категорії громадян, а також за інших обставин, які не дають можливості здійснити оплату судових витрат.

Натомість, розмір ставки судового збору може бути зменшений судом або розстрочений таким чином, щоб не допустити ситуації, в якій особа може залишитись без засобів для існування, проте в усіх випадках з урахуванням мінімальних соціальних гарантій у розмірах, встановлених для відповідних категорій громадян Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

Також, особі, яка звертається з клопотанням в порядку вищевказаних правових норм Закону України "Про судовий збір" і КАС України необхідно врахувати і те, що воно має бути вмотивованим, а наведені в ньому доводи - підтверджені відповідними доказами.

ВИСНОВОК: Отже, наведені норми дають підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання враховує майновий стан сторони, при цьому, визначення майнового стану сторони залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати (Ухвала ВАСУ від 15 серпня 2017 року у справі № К/800/27946/17, ЄДРСРУ № 68325975).

Теги: судовий збір, судебный сбор, звільнення від сплати судового збору, відстрочення, розстрочення, зменшення, закон про судовий збір, пільги при сплаті, майновий стан сторони, судова практика, Адвокат Морозов

Обов’язковість сплати судового збору фіскальним органом

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення, відстрочення та розстрочення суб'єкта владних повноважень від сплати судового збору у зв’язку із відсутністю коштів (кошторисного призначення).

Положеннями частини 1 статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, які кореспондуються з приписами частини 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що єдиною підставою для зменшення розміру належних для оплати судових витрат, звільнення від їх оплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка контролюючого органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо).

При цьому, особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Часто-густо інформуючи про свій фінансовий стан, контролюючий  (податково-фіскальний) орган зазначає, що на час подання позову/скарги кошторисні призначення для оплати судового збору відсутні.

Разом з тим вищевказані доводи не свідчать про такий майновий стан податкової інспекції, за якого контролюючий орган позбавлений можливості сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади.

ВАЖЛИВО: У зв'язку із цим обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення або звільнення від сплати такої.

Крім того, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Верховний Суд України в ухвалі від 25 квітня 2016 року (справа № 686/19687/14-а) зазначив, що оскільки скасовано встановлені раніше для державних органів пільги щодо сплати судового збору, Кабінет Міністрів України було зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів.

Щодо обов'язку контролюючого органу сплачувати судовий збір на умовах, визначених Законом України «Про судовий збір» в чинній редакції, така позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 24 грудня 2015 року у справі № 477/2598/14-а, в ухвалі від 9 листопада 2015 року у справі № 810/2302/15, в ухвалі від 23 січня 2017 року у справі  № 826/9725/15, в ухвалі від 25 січня 2017 року у справі № 722/1112/16-а, в ухвалі від 30 січня 2017 року у справі № 826/25559/15.

ВИСНОВОК: Отже, звільнення, відстрочення та розстрочення суб'єкту владних повноважень сплати судового збору буде суперечити завданню та меті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» в частині надходження до спеціального фонду Державного бюджету України коштів від сплати судового збору, а також може розцінюватись, як надання державним органам певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу - юридичними та фізичними особами, які зобов'язані сплачувати відповідний судовий збір (Ухвала Вищого адміністративного суду України від  08 червня 2017 р. у справі № К/800/18373/17, ЄДРСРУ № 67039401 та у справі № К/800/18388/17, ЄДРСРУ № 67039458).

Теги: судовий збір, налоговые споры, податкові спори,фіскальний орган, клопотання про звільнення від сплати судового збору, звільнення, відстрочення, розстрочення, суб'єкт владних повноважень, судова практика, Адвокат Морозов