Поділ земельної ділянки особою право власності якої скасоване в судовому порядку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження власником реєстрації права власності іншої особи на земельні ділянки, утворені шляхом поділу земельної ділянки в судовому порядку особою, яка перестала бути її власником в результаті скасування судового рішення

26 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 402/124/21, провадження № 61-4899 св 22 (ЄДРСРУ № 107011674) досліджував питання щодо оскарження первинним власником реєстрації права власності іншої особи на земельні ділянки, утворені шляхом поділу земельної ділянки в судовому порядку особою, яка перестала бути її власником в результаті скасування судового рішення.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21) зроблено висновок про те,  що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Подібні правові висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження 12-2гс19), від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження 14-2цс21).

За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16). Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.

Таким чином, незважаючи на факт поділу первинної земельної ділянки на дві й державної кадастрової реєстрації утворених внаслідок поділу земельних ділянок за іншими власниками, останній не є законним власником первинної земельної ділянки, так як свідоцтво про право власності на земельну ділянку визнано незаконним судовим рішенням й скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень спірної земельної ділянки.

Тобто у «первинного власника» відсутнє речове право на первинну земельну ділянку.

У постанові від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17 Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є підставою набуття таких прав, а є похідним від таких підстав юридичним фактом, який є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.

Також, за змістом наведеної норми вбачається, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

У постановах Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року (справа № 6-146цс13), 28 січня 2015 року (справа № 6-218цс14), 24 червня 2015 року (справа № 6-535цс15) міститься правовий висновок, що за змістом частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, і власник майна вправі витребувати його від добросовісного набувача.

ВИСНОВОК: Отже, відсутність речового права на первинну земельну ділянку або якщо таке право скасоване в судовому порядку, не дозволяє робити будь-які маніпуляційні заходи з землею, зокрема щодо її поділу та/або відчуження третій особі.

 

Матеріал по темі: «Визнання право власності на нерухоме майно на  підставі рішення суду»

 

 

Теги: визнання право власності, узаконение, признание право собственности через суд, судебное решение, право собственности, собственность, иск в суд, Верховний суд, Адвокат Морозов

Момент часу з якого особа має право володіти та користуватися спадковим майном

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відсутність реєстрації права власності на спадкове майно не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння нерухомим майном

18 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 609/1231/19, провадження №61-13902св20 (ЄДРСРУ № 94974095) досліджував питання щодо моменту часу з якого особа має право володіти та користуватися спадковим майном.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені  у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно  до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 04 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 355/340/17-ц та від 02 вересня 2020 року у справі №522/19969/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 522/18100/15-ц (ЄДРСРУ № 93666968), від 27 січня 2021 року у справі № 755/10916/18 (ЄДРСРУ № 94591769).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Такий же висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №303/6974/16 (провадження №61-39511св18), від 14.08.2019 у справі № 523/3522/16-ц.

ВИСНОВОК: Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном, однак зумовлює обмеження у праві розпорядження майном.

 

Матеріал по темі: «Сповіщення (повідомлення) спадкоємців про наявність заповіту»

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Верховний суд,  Адвокат Морозов

Витребування майна у набувача внаслідок неправомірних дій міськради

Витребування майна у добросовісного набувача в наслідок неправомірних дій міської ради направлених на відчуження майна територіальної громади не у спосіб передбачений діючим законодавством.

15.03.2017 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 3-1515гс16 зважувала на вагах правосуддя сталу судову практику Європейського суду з прав людини та наявну практику Верховного суду України.

Предметом провадження було з’ясування наявності волі та ділової мети територіальної громади міста при відчуженні майна у наслідок незаконності дій міської ради.

У справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16) за аналогічним позовом Верховний Суд України погодився з висновком Вищого господарського суду України про задоволення позовних вимог про витребування майна у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК і зазначив, що незаконність дій міської ради при прийнятті рішення цієї  ради, на підставі якого було укладено договір купівлі-продажу, не є вираженням волі територіальної громади міста як власника спірного об’єкта нерухомості на вибуття майна із його володіння.

Між тим закон пов'язує можливість витребування майна від добросовісного набувача, однак зважаючи на положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року та висновки рішень Європейського суду з прав людини щодо обов’язку державних органів запровадити внутрішні процедури для сприяння юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України»), щодо пропорційного втручання у право нового власника на мирне володіння своїм майном за наявності порушень з боку публічного органу і відсутності протиправної поведінки самого нового власника (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»), щодо принципу «належного урядування», коли  потреба виправити минулу помилку державного органу не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та інших).

ВАЖЛИВО: Суд зазначив, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК), та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина третя статті 388 ЦК).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно.

(!!!) Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна –відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Матеріал по темі: «Витребування майна, яке вибуло з володіння власника за рішенням суду» 

Відповідно до приписів частини п’ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною п’ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є міськрада.

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста як власник спірного об’єкта нерухомості делегує міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

ВИСНОВОК: Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення міськрадою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16.

Стосовно судової практики  Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Стретч проти Сполученого Королівства», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трго проти Хорватії», «Федоренко проти України», «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини» «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі», «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії», Верховний суд України чітко вказав, що висновки Європейського суду з прав людини не повинні бути для суду безумовно обов’язковими без урахування конкретних обставин справи.

Матеріал по темі: «Захист права власності: витребування майна у добросовісного набувача» 

Витребування майна у набувача в наслідок неправомірних дій міськради

Адвокат Морозов (судебная защита)

Витребування майна у добросовісного набувача в наслідок неправомірних дій міської ради направлених на відчуження майна територіальної громади не у спосіб передбачений діючим законодавством. 

15.03.2017 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 3-1515гс16 зважувала на вагах правосуддя сталу судову практику Європейського суду з прав людини та наявну практику Верховного суду України.

Предметом провадження було з’ясування наявності волі та ділової мети територіальної громади міста при відчуженні майна у наслідок незаконності дій міської ради.

У справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16) за аналогічним позовом Верховний Суд України погодився з висновком Вищого господарського суду України про задоволення позовних вимог про витребування майна у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК і зазначив, що незаконність дій міської ради при прийнятті рішення цієї  ради, на підставі якого було укладено договір купівлі-продажу, не є вираженням волі територіальної громади міста як власника спірного об’єкта нерухомості на вибуття майна із його володіння.

Між тим закон пов'язує можливість витребування майна від добросовісного набувача, однак зважаючи на положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року та висновки рішень Європейського суду з прав людини щодо обов’язку державних органів запровадити внутрішні процедури для сприяння юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України»), щодо пропорційного втручання у право нового власника на мирне володіння своїм майном за наявності порушень з боку публічного органу і відсутності протиправної поведінки самого нового власника (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»), щодо принципу «належного урядування», коли  потреба виправити минулу помилку державного органу не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та інших).

ВАЖЛИВО: Суд зазначив, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК), та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина третя статті 388 ЦК).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно.

(!!!) Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна –відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. 

Матеріал по темі: «Витребування майна, яке вибуло з володіння власника за рішенням суду» 

 Відповідно до приписів частини п’ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною п’ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є міськрада.

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста як власник спірного об’єкта нерухомості делегує міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

ВИСНОВОК: Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення міськрадою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16.

Стосовно судової практики  Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Стретч проти Сполученого Королівства», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трго проти Хорватії», «Федоренко проти України», «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини» «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі», «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії», Верховний суд України чітко вказав, що висновки Європейського суду з прав людини не повинні бути для суду безумовно обов’язковими без урахування конкретних обставин справи.

Матеріал по темі: «Захист права власності: витребування майна у добросовісного набувача» 

Теги: право собственности, собственник имущества, правочин, перепродажа, перепродаж, истребование имущества, витребування майна, віндикаційний позов, право власності на підставі судового рішення, добросовісний набувач, судовий захист, Адвокат Морозов