Відсутність реєстрації
права власності на спадкове майно не зумовлює позбавлення особи прав
користування та володіння нерухомим майном
18
лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
609/1231/19, провадження №61-13902св20 (ЄДРСРУ № 94974095) досліджував
питання щодо моменту часу з якого особа має право володіти та користуватися
спадковим майном.
Згідно
зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини)
від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До
складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на
момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за
виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України
(статті 1218, 1231 ЦК України).
Відповідно
до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті
особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Частиною
п`ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини
вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Статтею
396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має
право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому
числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
Відповідно
до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004
поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке
вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття
«охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес»
означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;
б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г)
не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам,
загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість)
до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або
нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто
такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу
відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає
неможливим або недоцільним.
У
спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права
володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини.
Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування
спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі
спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження
нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина
друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме
майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від
його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України,
зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Зазначене
відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові
від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12
та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 04 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 355/340/17-ц та від 02 вересня 2020 року у
справі №522/19969/16-ц, від 16 грудня 2020
року у справі № 522/18100/15-ц (ЄДРСРУ №
93666968), від 27 січня 2021 року у справі №
755/10916/18 (ЄДРСРУ № 94591769).
Відповідно
до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину,
може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною
першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв
спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса
за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак,
відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на
спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже,
системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що
спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а
документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на
спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Проте
відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про
реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення
особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Такий
же висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у
справі №303/6974/16 (провадження
№61-39511св18), від 14.08.2019 у справі №
523/3522/16-ц.
ВИСНОВОК: Відсутність реєстрації права власності
відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та
їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на
праві власності майном, однак зумовлює
обмеження у праві розпорядження майном.
Матеріал по темі: «Сповіщення (повідомлення) спадкоємців про наявність заповіту»
Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на
прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини,
заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування
за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Верховний суд, Адвокат
Морозов
