Угода про визнання винуватості у податкових спорах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податкові спори: особливості  вироків, якими затверджені угоди у кримінальному провадженні.

Спершу необхідно акцентувати, що наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів платника податків не є підставою для визнання операцій нереальними, адже причетність останнього до злочинів щодо яких здійснюються кримінальні провадження, повинно бути доведено податковим органом (Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року по справі № 822/2198/17, адміністративне провадження № К/9901/49072/18, № К/9901/48686/18, ЄДРСРУ № 74672741та № 74670539).

Аналогічний висновок містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року по справі  № 2а-1570/6063/12, адміністративне провадження № К/9901/2621/18, ЄДРСРУ № 74514415).

В той же час, за змістом статті 468 Кримінального процесуального кодексу України передбачена можливість укладення двох різновидів угод у кримінальному провадженні: угода про визнання винуватості та угода про примирення.

Відповідно до частини четвертої статті 469 Кримінального процесуального кодексу України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.

Використане у частині четвертій статті 469 Кримінального процесуального кодексу України формулювання «у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий» означає, що коли в одному кримінальному провадженні особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні кількох не пов'язаних між собою (самостійних) кримінальних правопорушень та внаслідок вчинення одного із них було заподіяно шкоди правам та інтересам окремих громадян чи інтересам юридичної особи (тобто є потерпілий, який бере участь в кримінальному провадженні), - угода про визнання винуватості щодо інших кримінальних правопорушень у такому разі укладатися не може.

Дотримання вимог статті 469 Кримінального процесуального кодексу України перевіряється суддею у кримінальному провадженні при затвердженні угоди або внаслідок апеляційного оскарження вироку.

Матеріал по темі: «Наявність вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні»

ВАЖЛИВО: Перевірка законності, обґрунтованості і вмотивованості вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості, знаходиться поза межами компетенції судів адміністративної юрисдикції.

В той же час сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року, справа №802/2231/17-а,  адміністративне провадження №К/9901/56869, №К/9901/56970/18, ЄДРСРУ № 76543134; від 17 квітня 2018 року, справа №808/2459/17, адміністративне провадження №К/9901/4951/18, ЄДРСРУ №73486794 та від 7 лютого 2018 року, справа №813/1766/17,адміністративне провадження №К/9901/3360/17, ЄДРСРУ № 72486685 ).

Адже, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним податкового обліку (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, справа № 826/17880/15, адміністративне провадження №К/9901/9512/18, ЄДРСРУ № 76005168).

Матеріал по темі: «Верховний суд: оцінка вироків, як доказ фіктивності контрагентів»

Теги: налоговые споры, налоговые проверки, обжалование налоговых решений, НУР, ППР, акт проверки налогоплательщика, приговор суда, вирок суду, фиктивность контрагента, угода про визнання винуватості, судова практика, Адвокат Морозов

Правові наслідки виходу за межі предмету податкової перевірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правові наслідки виходу за межі предмету камеральної перевірки у податкових спорах.

15 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 817/98/16, адміністративне провадження №К/9901/19536/18  (ЄДРСРУ № 74718270) досліджував питання настання правових наслідків податкової камеральної перевірки в разі виходу за її межі.

Суд вказав, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень; далі - ПК України) встановлено право контролюючих органів проводити перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

(!!!) Згідно вимог пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

За змістом пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року у справі  № 808/918/17, адміністративне провадження №К/9901/3795/17 (ЄДРСРУ № 72486577).

Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. Тобто, перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

ВАЖЛИВО: Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Таким чином, у контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків, оскільки останні перебувають поза межами даної перевірки.

Питання ж своєчасності нарахування та сплати податків та зборів до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, положення якого набрали чинності з 01 січня 2017 року, могли бути предметом лише документальної перевірки, якій властиві інші ознаки в залежності від виду такої (виїзна, невиїзна, планова, позапланова).

На відміну від камеральної перевірки, документальна перевірка потребує наявності наказу про її призначення та обов'язкового доведення до відома платника податків про дату та місце її проведення, пред'явлення направлення на перевірку.

При цьому, у відповідності до положень підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податку має право, крім іншого, бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

У даній справі суди виходили з того, що податковим органом не приймалося рішення про проведення перевірки, копія наказу про проведення перевірки не була вручена (надіслана) посадовим особам позивача, не було надіслано (вручено) письмове повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Тобто, доказів, які б свідчили про проведення документальної перевірки у відповідності до вимог статей 77, 78 та 79 ПК України, відповідачем в ході розгляду справи не надано.

ВИСНОВОК:  За наведених обставин, правильним є висновок судів, що, у даному випадку, відповідач вийшов за межі предмету камеральної перевірки, у зв'язку з чим акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Відповідно, прийняті на його підставі податкові повідомлення - рішення не є правомірними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 14 червня 2018 року по справі № 812/1028/17, адміністративне провадження №К/9901/685/17 (ЄДРСРУ № 74718201).

Теги: налоговые споры, обжалование налоговых решений, налоговое уведомление – решение, Акт налоговой проверки, камеральные, документальные, плановые, внеплановые, податкові повідомлення – рішення, судова практика, Адвокат Морозов

Наявність вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові наслідки наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні у податкових спорах.

Пунктами 6 та 7 ст. 78 КАС України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.  Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Диспозиція наведеної правової норми, прямо вказує на те, що обов'язковість поширюється на питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Судова практика виходить з того, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили.

Крім того, наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів ТОВ не є підставою для визнання операцій нереальними, причетність ТОВ та позивача до злочинів щодо яких здійснюються кримінальні провадження, податковим органом не надано (Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року по справі № 822/2198/17, адміністративне провадження № К/9901/49072/18, № К/9901/48686/18, ЄДРСРУ № 74672741та № 74670539).

Аналогічний висновок містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року по справі № 2а-1570/6063/12, адміністративне провадження № К/9901/2621/18, ЄДРСРУ № 74514415).

ВАЖЛИВО: Підсумовуючи зазначене, необхідно підкреслити, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримувати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для платника податків, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Ще раз необхідно вимітити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції  добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання доходу, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

ВИСНОВОК: Виходячи з вищевикладеного, у такого роду спорах необхідно враховувати відсутність/наявність у вироку по контрагенту конкретних обставин щодо господарських операцій, періодів їх здійснення, даних посадових осіб, що підписували первинні документи.

У разі відсутності - вказане спростовує доводи податкового органу, що вирок є належним доказом нереальності господарських операцій Товариства з його контрагентами та беззаперечно свідчить про наявність податкового правопорушення платником податків при формуванні податкового кредиту.

Матеріал по темі: «Вирок по контрагенту не є беззаперечним доказом фіктивності»

Теги: налоговые споры, налоговые проверки, обжалование налоговых решений, НУР, ППР, акт проверки налогоплательщика, приговор суда, вирок суду, фиктивность контрагента, фіктивність господарських операцій, податкова інформація, судова практика, Адвокат Морозов

Вирок по контрагенту не є беззаперечним доказом фіктивності

Порушення кримінального провадження, отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, рівно як і вирок стосовно контрагента не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

В свою чергу, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17 та від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16.

Разом з цим, вирок стосовно контрагента не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку і може бути прийнятий до уваги тільки в тому разі, якщо ним дійсно встановлено безпосередньо безтоварність спірних господарських операцій.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанова від 27.02.2018  по справі № 813/1974/17.

Крім того, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім цього, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. (Постанова ВС КАС від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17 (ЄДРСРУ № 72983261).

ВАЖЛИВО: Отже, посилаючись на фіктивний статус контрагентів платника податків податковий орган має довести, що між ними мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на безпідставне отримання податкових вигід, принаймні, що платник (позивач) взагалі був обізнаним з приводу дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів. Наприклад, це може бути доведено рішенням суду, яке набрало законної сили, про визнання недійсним відповідного договору.

Між тим, посилання податкового органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів платника податків по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами є  належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Статтею 61 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб, а отже для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

ВИСНОВОК: Порушення кримінального провадження, отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, рівно як і вирок стосовно контрагента не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку.

Теги: налоговые споры, налоговые проверки, обжалование налоговых решений, НУР, ППР, акт проверки налогоплательщика, приговор суда, фиктивность контрагента, фіктивність господарських операцій, податкова інформація, судова практика, Адвокат Морозов

Повідомлення платника податку про документальну виїзну перевірку ДФС

Адвокат Морозов (судебная защита)

Умови відповідно до яких, контролюючому органу надається право на проведення документальної планової виїзної перевірки платника податків. 

Так, ч.  2 ст.  19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до пп. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 та пп. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України контролюючі органи мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, документальні планові виїзні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок проведення документальних планових перевірок регламентовано ст. 77 Податкового кодексу України.

ВАЖЛИВО: Зокрема, згідно п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що право на проведення документальної планової виїзної перевірки платника податків надається лише у випадку, коли останньому до початку проведення зазначеної перевірки, а саме не пізніше ніж за 10 календарних днів, було надіслано рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи вручено під розписку копію наказу про проведення зазначеної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Положення Податкового кодексу України окремо не містять порядку та визначення початку перебігу та закінчення терміну, встановленого ч.6 ст.346 Митного кодексу України та п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України. При цьому, п.5.3 ст.5 Податкового кодексу України встановлено, що інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Між тим загальні правила обчислення строків визначені в Цивільному кодексі України.

Отже, порядок початку перебігу терміну та порядок вчинення дій в останній день строку (процесуальні строки) повинен визначатись іншими діючими Законами України, в тому числі вказаними вище.

В силу вимог ч.1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Також Європейська конвенція про обчислення строків від 16.05.1972 року № ETS-076 застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, включаючи процедуру стосовно таких справ, якщо такі строки встановлені, зокрема, законом.

Згідно статті 2 Конвенції для цілей цієї Конвенції термін "dies a quo" означає день, з якого починається відлік строку, а термін "dies ad quem" означає день, у який цей строк спливає.

Таким чином, враховуючи вищезазначене колегія суддів  ВАСУ погоджується з висновком суду нижчої інстанції, що перевірка не могла бути розпочата в останній день 10-денного строку, а з урахуванням дати видання наказу та відправлення копії наказу про проведення перевірки така перевірка могла бути розпочата не раніше закінчення 10-ти денного строку, а отже контролюючий орган вже діяв всупереч приписам п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України, оскільки ним не було дотримано 10-денного строку для повідомлення позивача про проведення перевірки.

Отже, обґрунтованим є висновок суду, що оскаржуваний наказу є незаконним та підлягає скасуванню, а дії посадових ДФС по проведенню перевірки, на підставі вказаного наказу, є, відповідно, протиправними (Ухвала ВАСУ від 08 червня 2017 р. у справі № К/800/24307/16, ЄДРСРУ № 67035533).

Пунктами 77.6, 77.7 ст. 77 Податкового кодексу України встановлено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу. Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

У відповідності до п. 81.1, п. 81.2 ст. 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи Увид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. (Ухвала ВАСУ від 19 липня 2016 у справі №  К/800/177/16, ЄДРСРУ № 59082063).

ВИСНОВОК: Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Законодавцем визначено два шляхи (варіанти) повідомлення платника податку про проведення документальної планової перевірки, а саме:  1) або шляхом вручення йому під розписку копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки; 2) або шляхом надіслання йому копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Теги: податкові спори, податкові перевірки, мараторій на проведення перевірок, налоговые споры, обжалование налоговых решений, фискальные органы, ГНИ, налоговая, судебная практика, Адвокат Морозов