Підсудність спору та визнання недійсними рішень установчих зборів кооперативу

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність спору та підстави для визнання недійсними рішення установчих зборів гаражного кооперативу

03 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/756/19 (ЄДРСРУ № 87996123) досліджував питання щодо підсудності спору та підстав для визнання недійсними рішення установчих зборів гаражного кооперативу.

За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю у Господарського кодексу України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3 Господарського кодексу України).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 Господарського кодексу України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 Господарського кодексу України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України "Про кооперацію".

За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України "Про кооперацію" кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України "Про кооперацію").

Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Згідно із положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 509/577/18, від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18, від 17.12.2019 № 904/4887/18.

ВИСНОВОК № 1 (підсудність): Спір про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених осіб є корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство (стаття 10 Закону України "Про кооперацію").

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу (стаття 11 Закону України "Про кооперацію").

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Суд касаційної інстанції 12 лютого 2020 року в рамках справи №  916/1253/19 (ЄДРСРУ № 87656447) зазначає, що під час розгляду корпоративних спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів юридичної особи, господарські суди мають враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути:  1) невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;  2) порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; 3) позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (статей 59, 60 Закону України "Про господарські товариства", статей 41, 42 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 15 Закону України "Про кооперацію"); - прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частини 6 статті 42 Закону України "Про акціонерні товариства"); - прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах (ч. 5 ст. 61 Закону України "Про господарські товариства"); - відсутність протоколу загальних зборів ТОВ (ч. 6 ст. 60 Закону України "Про господарські товариства"); - відсутність протоколу загальних зборів АТ, підписаного головою і секретарем зборів (ст. 46 Закону України "Про акціонерні товариства").

Статтею 15 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів членів кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до визначеного строку їх проведення.

Обраний особою, що скликає загальні збори учасників товариства, спосіб повідомлення про їх проведення повинен забезпечити реальне персональне повідомлення учасника і не бути лише формальним направленням такого повідомлення. У випадку заперечення учасником факту повідомлення його про проведення загальних зборів, обов`язок доказування обставин повідомлення позивача про проведення загальних зборів покладається на відповідача, як особу, рішення органу управління якої оспорюється (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 916/2584/18, від 06.02.2020 у справі № 906/307/19).

Між тим,  потрібно враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 та від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16).

ВИСНОВОК № 2:  Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є порушення прямих вказівок закону: :  1) невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;  2) порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; 3) позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах; 4) відсутність кворуму та ін.

Матеріал по темі: «Визнання недійсним рішення загальних зборів – порушення порядку скликання»

ТЕГИ: визнання недійсним рішення загальних зборів, господарські товариства, ТОВ, ооо, ТзОВ, статут, корпоративні права, спори, акціонер, учасник, засновник, установчий документ, судовий захист, Адвокат Морозов

Визначення вартості майна товариства при виході з нього учасника

Адвокат Морозов (судовий захист)

Учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства.

20 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  924/147/16 (ЄДРСРУ № 83822618) досліджував питання визначення вартості майна товариства при виході з нього учасника.

Правова проблема: Законодавством України, яким врегульовано корпоративні відносини, не передбачено обов`язку з проведення оцінки вартості частки в статутному капіталі перед її відчуженням та необхідності визначення її ринкової вартості.

Між тим, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеній в постанові від 24 квітня 2018 року в рамках справи № 925/1165/14, провадження № 12-38гс12 (ЄДРСРУ № 73896751) вбачається наступне.

Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтями 116 ЦК України та 10 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що учасники товариства мають право, зокрема, вийти в установленому порядку з товариства.

Частинами першою та другою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Згідно з частиною третьою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

За змістом частини першої статті 66 та статті 139 ГК України майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.

За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів.

ВИСНОВОК: Вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати дійсної (ринкової) вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.

Матеріал по темі: «Вихід та/або виключення учасника товариства»

ТЕГИ: визнання недійсним рішення загальних зборів, визначення вартості майна товариства, ТОВ, ооо, ТзОВ, статут, корпоративні права, спори, акціонер, учасник, засновник, установчий документ, судовий захист, Адвокат Морозов

Вихід та/або виключення учасника товариства

Адвокат Морозов (судовий захист)

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами. Вихід та/або виключення учасника  товариства.

30 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/435/18 (ЄДРСРУ № 83343655) досліджував питання щодо виключення учасника товариства та правомочність рішень загальних зборів.

Спочатку варто зазначити, що не всі порушення, які допускаються при підготовці щодо проведення позачергових зборів, є безумовною підставою для визнання недійсними рішень, що прийняті на цих зборах (правова позиція, викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду у справах №927/699/17, №916/375/17, №916/4139/15, №910/22291/16, №927/265/17, №916/1553/17, №910/20357/16).

(!!!) Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу  України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України.

При розгляді судами корпоративних спорів, суди мають враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові  Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №916/375/17 та підтримана 25 червня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/3169/18 (ЄДРСРУ № 82741128).

ВАЖЛИВО: У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути порушення вимог закон та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів учасника товариства рішенням загальних зборів.

З огляду на вимоги Закону України "Про господарські товариства" безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;  прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації. При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Під час розгляду відповідних справ господарські суди мають враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Верховний суд акцентує увагу, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Таким чином, господарські суди зобов`язані надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Предмет доказування - коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Факти, які належать до предмета доказування, необхідно відрізняти від інших фактів, які встановлюються при розгляді справи, однак не пов`язані з правильним вирішенням питання про права і обов`язки сторін.

Потрібно враховувати, що при вирішенні спорів, пов`язаних із виходом учасника з товариства, вихід зі складу учасників не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства.

Вихід учасника з товариства - це безумовне та добровільне волевиявлення учасника направлене на припинення його корпоративних правовідносин з господарським товариством. Таке волевиявлення учасника фіксується в письмовій формі - заяві про вихід, яка адресується товариству.

Виключення учасника  товариства з обмеженою відповідальністю має місце у випадку, якщо учасник систематично не виконує або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства.

Неможливість підміни судом повноважень органів управління товариства з обмеженою відповідальністю щодо вирішення питання про виключення учасника підтверджено правовою позицією Верховного Суду, висловленою в Постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 922/1590/17 (ЄДРСРУ № 73600798), згідно якої у судовому порядку може бути розглянуто лише питання щодо правомірності чи неправомірності рішення загальних зборів учасників про виключення учасника з товариства і його скасування.

 В цих спірних правовідносинах суд не може підміняти орган (загальні збори) товариства та приймати рішення, які належать до виключної компетенції загальних зборів, адже внаслідок прийняття судом такого рішення суд діятиме не як "суд встановлений законом", а як відповідний орган товариства, що суперечить чинному законодавству. А безумовний судовий контроль за відносинами, що складаються в корпорації, в тому числі відносинами корпоративного управління, порушує принципи самоорганізації та саморегулювання господарської діяльності корпораціями.

Окрім цього, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №904/9431/15, від 12.04.2018 у справі №914/1968/16, від 17.04.2018 у справі №920/888/17, від 17.04.2018 у справі №922/1671/16 наведена правова позиція  про те, що судом можуть бути визнані недійсними лише ті рішення загальних зборів, які порушують права учасника (акціонера). Проте суд не має підстав визнавати недійсними рішення, прийняті з інших питань порядку денного загальних зборів, якщо позивачем  не доведено, що вони порушують його права та законні інтереси.

ВИСНОВОК: Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників) можуть вирішувати питання про виключення учасника з товариства по суті Рішення про виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю. приймається товариством в особі вищого органу - загальних зборів учасників, а не учасниками як такими чи судом.

Матеріал по темі: «Визнання недійсним рішення загальних зборів – порушення порядку скликання»

ТЕГИ: визнання недійсним рішення загальних зборів, господарські товариства, ТОВ, ооо, ТзОВ, статут, корпоративні права, спори, акціонер, учасник, засновник, установчий документ, судовий захист, Адвокат Морозов

Визнання недійсним рішення загальних зборів – порушення порядку скликання

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порушення порядку скликання позачергових загальних зборів, як підстава визнання недійсними рішень загальних зборів.

22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1798/18 (ЄДРСРУ № 81910729) досліджував питання щодо порушення порядку скликання позачергових загальних зборів, як підставу визнання недійсними рішень загальних зборів.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Виходячи зі змісту наведених статей Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 грудня 2018 року по справі №910/21845/16 (ЄДРСРУ № 78325636) вказано, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути:

- невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів;

- позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

При цьому суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Згідно з частинами 1, 5 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття. Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;

- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Однак, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму;

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;

- відсутність протоколу загальних зборів.

Рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання, встановленої статтею 61 Закону України "Про господарські товариства", статтею 35 Закону України "Про акціонерні товариства".

Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

Так, неповідомлення учасника товариства про проведення загальних зборів в установленому статутом порядку є грубим порушенням його прав, що може бути підставою для визнання рішень загальних зборів господарського товариства   недійсними.   Неповідомлення учасника товариства про скликання й проведення загальних зборів, на яких його виключили з учасників товариства, є безумовним порушенням  прав, передбачених ст. 10  Закону України «Про господарські товариства»  (Постанова ВСУ від 02.09.2014р. у справі № 3-39гс14, ЄДРСРУ № 40423562, Постанова ВСУ від 26.10.2016 р. справа № 3-1179гс16).

Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Порядок скликання та проведення загальних зборів акціонерів у приватних акціонерних товариствах, а також порядок прийняття рішень акціонерами на загальних зборах регулюється Законом України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17.09.2008.

Абзацом 5 частини 2 статті 32 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено, що усі інші загальні збори, крім річних, вважаються позачерговими.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства", до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про проведення чергових або позачергових загальних зборів відповідно до статуту товариства та у випадках, встановлених цим Законом.

Порядок повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів передбачено статтею 35 та частиною 5 статті 47 Закону України "Про акціонерні товариства".

Відповідно до вимог частини 1 статті 35 Закону України "Про акціонерні товариства" повідомлення про проведення загальних зборів повинно бути зроблено шляхом:

- надсилання письмового повідомлення кожному акціонеру, зазначеному у переліку акціонерів, складеному в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України на дату, визначену наглядовою радою;

- здійснення товариством публікації в офіційному друкованому органі;

- надсилання повідомлення фондовій біржі, на якій це товариство пройшло процедуру лістингу;

- розміщення на власній веб-сторінці в мережі Інтернет інформації, передбаченої частиною третьою цієї статті.

Зазначені дії повинні бути здійснені не пізніше ніж за 30 днів до дати проведення загальних зборів.

Частиною 5 статті 47 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено, що якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства, наглядова рада має право прийняти рішення про скликання позачергових загальних зборів з письмовим повідомленням акціонерів про проведення позачергових загальних зборів та порядок денний відповідно до цього закону не пізніше ніж за 15 днів до дати їх проведення з позбавленням акціонерів права вносити пропозиції до порядку денного.

Тобто в зазначеному вище випадку Закон України "Про акціонерні товариства" надає право наглядовій раді у інший термін, ніж визначений абзацом 1 частини 1 статті 35 Закону України "Про акціонерні товариства", здійснити повідомлення акціонерів про проведення позачергових загальних зборів (не пізніше ніж за 15 днів до дати їх проведення).

При цьому зміст статті 35 та частини 5 статті 47 Закону України "Про акціонерні товариства" пов`язує здійснення повідомлення про проведення загальних зборів з датою направлення акціонеру повідомлення, а не отримання повідомлення таким акціонером. 

В той же час, як зазначає Верховний суд у разі відсутності належно оформлених телефонограм телефонне повідомлення про дату, час та місце проведення загальних зборів учасників товариства є неналежним доказом такого повідомлення.

P.s. Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. Вирішуючи питання про недійсність рішень загальних зборів суд, у тому числі, оцінює, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення, а також встановлює факт порушення цим рішенням прав і законних інтересів учасника товариства  (Постанова ВСУ від 26.10.2016 р. справа № 902/1413/15, ЄДРСРУ № 62453239 та від 24 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/973/17 (ЄДРСРУ № 77364549).

Матеріал по темі: «Визнання недійсним рішення загальних зборів…порушення прав учасника»

ТЕГИ: визнання недійсним рішення загальних зборів, господарські товариства, ТОВ, ооо, ТзОВ, статут, корпоративні права, спори, акціонер, учасник, засновник, установчий документ, судовий захист, Адвокат Морозов

Визнання недійсним рішення загальних зборів…порушення прав акціонера

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд України 01.02.2017 р. розглядаючи справу № 3-1299гс16 дослідив питання відносно визнання недійсності рішення загальних зборів учасників у зв’язку із порушенням корпоративних прав акціонера, а також питання щодо підсудності такого виду спорів.

Суд вказав, що із системного аналізу положень ст.ст. 88, 143 ЦК, ст.ст. 88, 167 ГК, ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» вбачається, що корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами.

ВАЖЛИВО: Корпоративні відносини за своїм суб’єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових) (п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК).

При визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід керуватися поняттям корпоративних прав, наведеним у ч. 1 ст. 167 ГК – корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

ВАЖЛИВО: Таким чином, законодавство визнає статус учасника товариства лише за особою, яка є власником частки у його статутному капіталі.

Пункт 4 ч. 1 ст. 12 ГПК не підлягає розширеному тлумаченню щодо справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув.

ВИСНОВОК: Отже, недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї особи.

За положеннями ч. 1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства мають право: брати участь в управлінні товариством в порядку, визначеному установчими зборами;  брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати  його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства; здійснити відчуження часток у статутному капіталі або цінних паперів.

Відповідно до ч. 5 ст. 61 цього Закону про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» роз’яснено, що рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої ст. ст. 43, 61 Закону України «Про господарські товариства». Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

Отже, неповідомлення учасника товариства про проведення загальних зборів в установленому статутом порядку є грубим порушенням його прав, що може бути підставою для визнання рішень загальних зборів господарського товариства   недійсними. Неповідомлення учасника товариства про скликання й проведення загальних зборів, на яких його виключили з учасників товариства, є безумовним порушенням  прав, передбачених ст. 10  Закону України «Про господарські товариства» (Постанова ВСУ від 02.09.2014р. у справі № 3-39гс14, ЄДРСРУ № 40423562, Постанова ВСУ від 26.10.2016 р. справа № 3-1179гс16).

Необхідно вказати, що перед усім суд повинен встановити наявність чи відсутність кворуму, як для проведення таких зборів, так і для вирішення питань порядку денного цих зборів. Більше того, суд вказав, незначне порушення щодо відсутності переліку учасників загальних зборів, як окремого документа, не впливає на результати прийняття рішень загальними зборами учасників товариства та не може бути підставою для визнання їх недійсними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 3-928гс15.

У разі якщо суб'єктний склад осіб, які беруть участь у справі, або предмет позову не відповідають визначеним у п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК справам, що виникають із корпоративних відносин,  то відповідно до ст. 1 ГПК господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

У справі, яка розглядається, суд дійшов висновку про підвідомчість справи господарському суду з тієї підстави, що спір є корпоративним з огляду на положення ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», оскільки позивач є істотним учасником товариства, який на час прийняття оспорюваного рішення був одноособовим учасником товариства

ВАЖЛИВО: Посилання суду на цей Закон з метою визначення такого спору як корпоративного є помилковим з огляду на особливості його застосування і мету. Зазначений Закон спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної бази даних для надання правоохоронним органам України та іноземних держав можливості виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов'язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями.

Тобто Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» не є таким, що регулює корпоративні відносини, і наведені у ньому визначення термінів не можуть бути вирішальними при визначенні підвідомчості справи господарському суду.

P.s. Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. Вирішуючи питання про недійсність рішень загальних зборів суд, у тому числі, оцінює, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення, а також встановлює факт порушення цим рішенням прав і законних інтересів учасника товариства (Постанова ВСУ від 26.10.2016 р. справа № 902/1413/15, ЄДРСРУ № 62453239).

Теги: визнання недійсним рішення загальних зборів, господарські товариства, ТОВ, ООО, ТзОВ, статут, корпоративні права, спори, акціонер, учасник, засновник, установчий документ, судовий захист, Адвокат Морозов