Визначення вартості майна товариства при виході з нього учасника

Адвокат Морозов (судовий захист)

Учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства.

20 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  924/147/16 (ЄДРСРУ № 83822618) досліджував питання визначення вартості майна товариства при виході з нього учасника.

Правова проблема: Законодавством України, яким врегульовано корпоративні відносини, не передбачено обов`язку з проведення оцінки вартості частки в статутному капіталі перед її відчуженням та необхідності визначення її ринкової вартості.

Між тим, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеній в постанові від 24 квітня 2018 року в рамках справи № 925/1165/14, провадження № 12-38гс12 (ЄДРСРУ № 73896751) вбачається наступне.

Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтями 116 ЦК України та 10 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що учасники товариства мають право, зокрема, вийти в установленому порядку з товариства.

Частинами першою та другою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Згідно з частиною третьою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

За змістом частини першої статті 66 та статті 139 ГК України майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.

За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів.

ВИСНОВОК: Вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати дійсної (ринкової) вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.

Матеріал по темі: «Вихід та/або виключення учасника товариства»

ТЕГИ: визнання недійсним рішення загальних зборів, визначення вартості майна товариства, ТОВ, ооо, ТзОВ, статут, корпоративні права, спори, акціонер, учасник, засновник, установчий документ, судовий захист, Адвокат Морозов

Вихід та/або виключення учасника товариства

Адвокат Морозов (судовий захист)

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами. Вихід та/або виключення учасника  товариства.

30 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/435/18 (ЄДРСРУ № 83343655) досліджував питання щодо виключення учасника товариства та правомочність рішень загальних зборів.

Спочатку варто зазначити, що не всі порушення, які допускаються при підготовці щодо проведення позачергових зборів, є безумовною підставою для визнання недійсними рішень, що прийняті на цих зборах (правова позиція, викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду у справах №927/699/17, №916/375/17, №916/4139/15, №910/22291/16, №927/265/17, №916/1553/17, №910/20357/16).

(!!!) Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу  України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України.

При розгляді судами корпоративних спорів, суди мають враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові  Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №916/375/17 та підтримана 25 червня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/3169/18 (ЄДРСРУ № 82741128).

ВАЖЛИВО: У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути порушення вимог закон та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів учасника товариства рішенням загальних зборів.

З огляду на вимоги Закону України "Про господарські товариства" безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;  прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації. При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Під час розгляду відповідних справ господарські суди мають враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Верховний суд акцентує увагу, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Таким чином, господарські суди зобов`язані надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Предмет доказування - коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Факти, які належать до предмета доказування, необхідно відрізняти від інших фактів, які встановлюються при розгляді справи, однак не пов`язані з правильним вирішенням питання про права і обов`язки сторін.

Потрібно враховувати, що при вирішенні спорів, пов`язаних із виходом учасника з товариства, вихід зі складу учасників не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства.

Вихід учасника з товариства - це безумовне та добровільне волевиявлення учасника направлене на припинення його корпоративних правовідносин з господарським товариством. Таке волевиявлення учасника фіксується в письмовій формі - заяві про вихід, яка адресується товариству.

Виключення учасника  товариства з обмеженою відповідальністю має місце у випадку, якщо учасник систематично не виконує або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства.

Неможливість підміни судом повноважень органів управління товариства з обмеженою відповідальністю щодо вирішення питання про виключення учасника підтверджено правовою позицією Верховного Суду, висловленою в Постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 922/1590/17 (ЄДРСРУ № 73600798), згідно якої у судовому порядку може бути розглянуто лише питання щодо правомірності чи неправомірності рішення загальних зборів учасників про виключення учасника з товариства і його скасування.

 В цих спірних правовідносинах суд не може підміняти орган (загальні збори) товариства та приймати рішення, які належать до виключної компетенції загальних зборів, адже внаслідок прийняття судом такого рішення суд діятиме не як "суд встановлений законом", а як відповідний орган товариства, що суперечить чинному законодавству. А безумовний судовий контроль за відносинами, що складаються в корпорації, в тому числі відносинами корпоративного управління, порушує принципи самоорганізації та саморегулювання господарської діяльності корпораціями.

Окрім цього, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №904/9431/15, від 12.04.2018 у справі №914/1968/16, від 17.04.2018 у справі №920/888/17, від 17.04.2018 у справі №922/1671/16 наведена правова позиція  про те, що судом можуть бути визнані недійсними лише ті рішення загальних зборів, які порушують права учасника (акціонера). Проте суд не має підстав визнавати недійсними рішення, прийняті з інших питань порядку денного загальних зборів, якщо позивачем  не доведено, що вони порушують його права та законні інтереси.

ВИСНОВОК: Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників) можуть вирішувати питання про виключення учасника з товариства по суті Рішення про виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю. приймається товариством в особі вищого органу - загальних зборів учасників, а не учасниками як такими чи судом.

Матеріал по темі: «Визнання недійсним рішення загальних зборів – порушення порядку скликання»

ТЕГИ: визнання недійсним рішення загальних зборів, господарські товариства, ТОВ, ооо, ТзОВ, статут, корпоративні права, спори, акціонер, учасник, засновник, установчий документ, судовий захист, Адвокат Морозов

Захоплення підприємства шляхом збільшення статутного капіталу учасника

Адвокат Морозов (судовий захист)

Корпоративні війни: неможливість рейдерського захоплення підприємства шляхом збільшення одним з учасників статутного капіталу ТОВ без врахування інтересів інших власників.

27 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 918/92/17 (ЄДРСРУ № 72550977), фактично шляхом аналогії закону, дослідив питання правової можливості власника частки, що має вирішальний вплив, збільшувати статутний капітал ТОВ без врахування пропорційних часток інших учасників.

Актуальність цього судового рішення полягає в тому, що воно по-перше: дає можливість учаснику право безоплатного відчуження своєї частки без врахування переважного права інших учасників; по-друге: практично зводить на нівець можливість рейдерського захоплення підприємства шляхом збільшення статутного капіталу одного з учасників ТОВ з перерозподілом часток без врахування інтересів інших учасників.

Суд вказав, що відповідно до п. 2.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути:

- невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів;

- позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

У абзаці 3 пункту 18 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" зазначено, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;

- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Відповідно до частини 5 статті 60 Закону України "Про господарські товариства" у випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення.

У даному випадку, як і у більшості статутах ТОВ, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до статуту загальні збори учасників вирішують питання, як правило, на своїх засіданнях. Також допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку на протязі 20 днів з моменту одержання повідомлення. Протягом 10 днів з дня одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані Головою товариства про прийняте рішення. Таке рішення має бути зафіксоване протоколом, до якого додаються повідомлення учасників товариства;

Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що не відповідає нормам статті 60 Закону України "Про господарські товариства" та положенням статуту товариства відповідача висновок місцевого господарського суду про те, що необхідною умовою для прийняття рішень методом опитування є зазначення в установчих документах товариства виключного переліку питань (випадків), коли застосування цього методу є можливим, оскільки можливість проведення загальних зборів в такий спосіб визначена в установчих документах відповідача - статуті, який прийнятий/затверджений загальними зборами, а тому іншої згоди учасника товариства не вимагається.

Відповідно частин 1, 2 до статті 147 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

ВАЖЛИВО: Оскільки у абзаці другому частини другої статті 147 ЦК України йдеться про переважне право на купівлю частки (її частини), переважне право не поширюється на відносини спадкування, правонаступництва, дарування, іншого безоплатного відчуження частки у статутному капіталі ТОВ або ТДВ, а також обмін цієї частки (її частини) на інше індивідуально визначене майно (абзац 2 пункту 4.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин").

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає що дарування частини частки в статутному капіталі не суперечать статуту товариства та нормам статей 52-53 Закону України "Про господарські товариства" і статті 147 Цивільного кодексу України, оскільки статутом відчуження учасником товариства частки (частини частки) третім особам не заборонено, і відчуження відбулось шляхом дарування, тоді як інші учасники товариства користуються переважним правом лише на купівлю частки іншого учасника.

Згідно з частиною 1 статті 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом (частина 1 статті 140 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Однією з особливостей корпоративних прав є те, що їх виникнення або здійснення залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі господарського товариства. Іншими словами право на участь в управлінні господарським товариством, право на отримання дивідендів та активів у разі його ліквідації здійснюється його учасниками пропорційно до розміру їх часток у статутному капіталі.

(!!!) Так, зокрема відповідно до частини 1 статті 142 Цивільного кодексу України якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі (абзац 2 частини 1 статті 143 Цивільного кодексу України).

Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що учасники товариства мають право, зокрема брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Відповідно до частини 4 статті 58 Закону України "Про господарські товариства" часники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

Згідно з частиною 2 статті 148 Цивільного кодексу України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

ВАЖЛИВО: Отже, аналіз наведених положень законодавства дає підстави зробити висновок про те, що права учасника господарського товариства, які визначені у законі як корпоративні, здійснюються на пропорційних засадах, тобто з урахуванням розміру частки учасника у статутному капіталі товариства. Від розміру частки учасника господарського товариства залежить те, якою кількістю голосів він володіє на загальних зборах товариства, який розмір дивідендів або активів у разі ліквідації будуть йому виплачувати.

Питання щодо порядку збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю не врегульоване ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України, ні Законом України "Про господарські товариства", останній містить лише положення про те, що збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі (частина 8 статті 52) та таке рішення підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку (частина 3 статті 52).

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до частини 10 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Законодавство, що регулює корпоративні відносини складається, зокрема з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про господарські товариства", «Про акціонерні товариства", «Про цінні папери та фондовий ринок", «Про депозитарну систему України", «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", «Про фермерське господарство", «Про кооперацію" та інших.

Згідно із статтею 15 Закону України "Про акціонерні товариства" статутний капітал товариства збільшується шляхом підвищення номінальної вартості акцій або розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства із залученням додаткових внесків здійснюється шляхом розміщення додаткових акцій.

При цьому частиною 1 статті 27 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що переважним правом акціонерів визнається право акціонера - власника простих акцій придбавати розміщувані товариством прості акції пропорційно частці належних йому простих акцій у загальній кількості простих акцій.

Частиною 2 цієї ж статті також встановлено, що переважне право обов'язково надається акціонеру - власнику простих акцій у процесі емісії товариством простих акцій (крім випадку прийняття загальними зборами рішення про невикористання такого права) у порядку, встановленому законодавством. Рішення про невикористання переважного права акціонерами на придбання акцій додаткової емісії у процесі їх розміщення приймається більш як 95 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості, які зареєструвалися для участі у загальних зборах.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України від 25.07.2002 зазначено таке:

- відповідно прецедентної практики Суду стаття 1 Протоколу № 1 містить три окремі норми: перша, що виражається в першій фразі першого абзацу та несе в собі загальний характер, виражає принцип поваги до права власності; друга, що міститься в другій фразі того ж абзацу, має за об'єкт позбавлення права власності за певних умов; що стосується третьої, згаданої в другому абзаці, вона визнає саме можливість державам-учасницям регламентувати на власний розгляд використання майна в загальних інтересах. Тим не менш, тут не йдеться про абсолютно не зв'язані між собою норми. Друга та третя є особливими прикладами, що стосуються права власності; крім того, вони повинні тлумачитися в світлі принципу, закріпленого першою нормою (рішення у справі "Бейєм проти Італії", § 98);

- акції, якими володів заявник, мали безсумнівно економічну цінність та становили "майно" в розумінні статті 1 Протоколу № 1;

- у зв'язку з цим, що "акція товариства є складною річчю. Вона свідчить про те, що власник має частину акціонерного капіталу та відповідні права. Тут мова не йде лише про непрямий контроль за акціонерними активами, оскільки й інші права, особливо право голосу та право впливати на товариство, можуть випливати з акції" (N 11189/84, "Товариство S. і T. проти Швеції", рішення від 11.12.86, Рішення та Звіти (D.R.) 50, с. 158).

- заявник спочатку володів 49 % акцій ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ". Внаслідок кількох збільшень статутного фонду ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" частина капіталу, що була в його володінні, знизилася з 49 % до 20,7 %. Відтак, зазнали змін власні повноваження заявника як власника акцій, а саме: його здатність керувати товариством та контролювати його майно;

- несправедливий характер, який мало провадження у справах, має прямий зв'язок з правом заявника на повагу до його майна.

ВИСНОВОК: З врахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що надання можливості одному із учасників товариства з обмеженою відповідальністю, який володіє часткою, що має вирішальний вплив при прийнятті рішень на загальних зборах товариства, права самостійно збільшувати статутний капітал товариства без врахування на засадах пропорційності часток інших учасників, що фактично призводить до їх зменшення, свідчить про невідповідність таких рішень загальних зборів наведеним нормам законодавства, принципу верховенства права та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідно про порушення прав та законних інтересів учасника товариства.

Теги: корпоративні спори, збільшення статутного капіталу, ТОВ, ООО, протокол зборів, визнання недійсним, рішення учасника, частка у товаристві, рішення загальних зборів, судова практика, Адвокат Морозов

Фірма: визначення до якого з видів відноситься суб’єкт господарювання

Адвокат Морозов (судовий захист)

При визначенні  до якого з видів відноситься суб’єкт господарювання слід виходити із загально прийнятої практики ототожнення цього поняття з поняттям «підприємство». 

24.05.2017 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в розрізі розгляду справи № 6-482цс17 виходила з наступного.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 55 Господарського кодексу України; далі – ГК України).

Відповідно до статей 62 та 63 цього Кодексу в Україні підприємства як самостійні суб’єкти господарювання в залежності від форм власності можуть бути таких видів: 1) приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; 2) колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; 3) господарське товариство, яке засноване на власності об'єднання громадян; 4) комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; 5) державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.  

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 ГК України).

За положеннями частини п’ятої статті 63 ГК України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

ВАЖЛИВО: Отже, підприємства, створені на основі приватної власності (приватні підприємства) можуть бути як корпоративними (заснованими декількома особами) так і унітарними (створеними однією особою). До корпоративних підприємств відносяться кооперативи, господарські товариства та інші підприємства, що створені двома або більшою кількістю осіб.

Відтак, системний аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що приватне підприємство, створене на основі приватної власності декількох осіб, є приватним корпоративним підприємством та може бути, зокрема, як кооперативом, так і господарським товариством.

Разом з тим особливості здійснення діяльності щодо кожного виду підприємств закріплені у спеціальних нормах ГК України (глави 8-13), ЦК України (Глава 8) та спеціальних законах, зокрема «Про господарські товариства» та «Про кооперацію»

Відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів (частина друга статті 65 ГК України) й власник здійснює свої права щодо управління підприємством.

(!!!) Важливим чинником для визначення чи відноситься суб’єкт господарювання до господарських товариств або до кооперативів, є дослідження способу утворення та формування статутного капіталу підприємства, його статутних документів та сфери і напрямків діяльності.

Організаційно-правова форма юридичних осіб зазвичай зазначається в їх назвах та/або закріплена в положеннях їх установчих документів, зокрема у статуті, який у силу положень статті 57 ГК України повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством.

Отже, питання про вид суб’єкта господарювання, вид підприємства, вид господарського товариства, права та обов’язки їх засновників, про зміст їх правовідносин між засновниками повинні вирішуватись відповідно до змісту статуту та установчих документів такого суб’єкта господарювання.

Положення статті 147 ЦК України, на яку як на підставу своїх позовних вимог щодо наявності переважного права на придбання частки у статутному капталі посилалась позивачка, регулює відносини засновників господарського товариства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно зі статтею 147 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

Поняття господарського товариства закріплено у статті 79 ГК України, згідно з якою господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

ВИСНОВОК: у чинному законодавстві не міститься визначення або тлумачення поняття «фірма/агрофірма», а тому при визначенні  до якого з видів відноситься суб’єкт господарювання з такою назвою слід виходити із загально прийнятої практики ототожнення цього поняття з поняттям «підприємство», як, зокрема, зазначено у листі Державної податкової адміністрації України від 14 січня 2005 року № 365/6/26-5215 «Щодо роз'яснення поняття «фіктивна фірма», а при визначенні прав та обов’язків засновників  -  зі способу утворення статутного капіталу, розміру відповідальності осіб за борги суб’єкта господарювання, змісту, видів та напрямків статутної діяльності, способу управління та інших ознак виду суб’єкта господарювання, визначених законодавством.

Теги: фірма, ООО, суб’єкт господарювання, товариство, статут, повноваження, назва підприємства, види підприємств, закон про господарські товариства, спосіб управління, збори учасників, відступлення, переважне право, судова практика, Адвокат Морозов