Підстави для зупинення провадження у справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зупинення провадження у справі до моменту розгляду іншої (пов`язаної) справи по суті

29 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  917/14/20 (ЄДРСРУ № 98645712) досліджував питання щодо порядку зупинення провадження у господарській справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний або ж має право зупинити провадження у справі.

За змістом пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Таким чином, застосовуючи наведену правову норму за вимогами статті 234 ГПК України, у мотивувальній частині ухвали має бути зазначено обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали, зокрема щодо неможливості розгляду справи.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №904/6636/17 від 27.02.2018.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення у іншій справі, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Слід також вказати, що необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків розгляду справи і перебування учасників справи в стані невизначеності, що свідчить про порушення положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

Ураховуючи положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справах № 924/645/18 та № 910/23396/16, від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 20.12.2019 у справах № 910/13234/18 та № 910/759/19, від 29.04.2020 у справі №  903/611/19, від 18.05.2020 у справі  № 905/1728/14-908/4808/14, від 04.12.2020 у справі № 917/514/19 та від 25.03.2021 у справі № 873/148/20, від 12.05.2021 у справі № 922/2838/20.

ВИСНОВОК: Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена 09 липня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/1667/19 (ЄДРСРУ № 90283287).

Матеріал по темі: «Зупинення провадження у справі: господарський процес»

 

Теги: зупинення провадження, остановка производства, призупинення судової справи, клопотання про зупинення, неможливість розгляду справи, ухвала про зупинення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Зупинення провадження у справі: господарський процес

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зупинення провадження у справі у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду цієї справи до вирішення іншої справи

24 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/13539/19 (ЄДРСРУ № 95103972) досліджував питання щодо зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульованого нормами статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

За змістом пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України господарський суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

У разі зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України за вимогами статті 234 ГПК України у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановлені ухвали (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 904/4233/18, ЄДРСРУ № 82860881).

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Під неможливістю розгляду зазначеної справи слід розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, від 17.04.2019 у справі № 924/645/18, від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18, від 13.09.2019 у справі № 912/872/18, від 21.02.2019 у справі № 910/974/18, 20 липня 2020 року у справі № 910/11236/19 (ЄДРСРУ №90465574).

При цьому п.5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6674/19.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 ГПК України).

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати:  1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19). 

Крім того слід зауважити, що зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 10.06.2019 у справі № 914/1983/17, від 16.01.2020 у справі № 908/1188/19).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом 16 січня 2020 року у справі №  908/1188/19 (ЄДРСРУ № 87056161).

У вирішені питання наявності/відсутності підстав для зупинення провадження у справі не слід обмежуватися лише аналізом та співставленням змісту заявлених вимог та обставин справ, а й необхідно враховувати предмет судового розгляду у справах (питання, які розглядаються судом) та у разі оскарження судових рішень - також зважати на об`єкт оскарження (судові рішення, що оскаржуються). Лише детальний аналіз наведених елементів надає можливість вирішити питання про зупинення провадження у справі.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2019 року у справі №910/12694/18.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за приписами якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

ВИСНОВОК: Таким чином, у клопотанні про зупинення провадження у справі заявник повинен надати чітке обґрунтування, у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, а також докази беззаперечної взаємопов’язаності судових спорів.

Матеріал по темі: «Зупинення провадження у справі»

 

 

Теги: зупинення провадження, остановка производства, призупинення судової справи, клопотання про зупинення, неможливість розгляду справи, ухвала про зупинення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Зупинення провадження у справі

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зупинення провадження у справі до моменту розгляду іншої (пов’язаної) справи по суті: підстави, строки, обґрунтування та судова практика Верховного суду

09 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/1667/19 (ЄДРСРУ № 90283287) досліджував питання щодо зупинення провадження у справі до моменту розгляду іншої (пов’язаної) справи по суті.

Відповідно до процесуального законодавства суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За наведеною нормою обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Так, в Постанові Верховного Суду від 3 травня 2018 року по справі № 752/9802/17, зазначено, що визначаючи наявність підстав за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, застосовується в тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Отже, підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

При цьому межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до порушення розумного строку розгляду справи.

Крім того, слід враховувати, що діючим цивільно-процесуальним законодавством України не передбачено можливості зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Відповідно до висновків, зазначених у постанові Верховного Суду України № 6-1957цс16 від 01 лютого 2017 року, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд повинен враховувати, що зупинення провадження у цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки в тому разі, коли лише в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і з`ясувати, чи дійсно від наслідків розгляду зазначеної цивільної справи залежить прийняття рішення у цій цивільній справі.

Правові висновки щодо необхідності зазначення обґрунтування зупинення провадження у справі та необхідності дотримання розумних строків розгляду справи зазначені у Постанові Верховного Суду у справі № 308/5006/16-ц від 27.02.2019 року та у Постанові Верховного Суду у справі № 1522/27468/12 від 07.11.2018 року.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти неможливість суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

По своїй суті зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи (10 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  922/2462/18 (ЄДРСРУ № 87478684).

Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 924/645/18 та від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18, від 13.09.2019 у справі № 912/872/18, від 21.02.2019 у справі № 910/974/18.

ВИСНОВОК: Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, яким чином пов`язана справа, яка розглядається іншим судом, а також, чим саме обумовлюється неможливість розгляду цієї справи. Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для зупинення провадження у справі. Взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі.

Аналогічних  висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі №910/12694/18.

Теги: зупинення провадження, остановка производства, призупинення судової справи, клопотання про зупинення, неможливість розгляду справи, ухвала про зупинення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Зупинення провадження у справі на стадії виконання рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливості зупинення розгляду заяв поданих на стадії виконання судового рішення.

01 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  911/2179/15 (ЄДРСРУ № 84634256) досліджував питання щодо зупинення провадження у справі.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження,адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження в справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження в справі господарський суд, у кожному випадку, повинен з`ясувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

В той же час необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18.

Більше того, сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду відповідної справи до прийняття рішення у іншій справі, якщо незалежно від результату розгляду іншої справи суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті цієї справи. 

Аналогічна правова позиція у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 червня 2019 року у справі № 910/12694/18 (ЄДРСРУ № 82498809).

Оскільки зупинення провадження в справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення, то за обставин застосування вказаної норми, суди мають належним чином обґрунтувати висновки, яких дійшов суд при постановленні ухвали.

З наведених у зазначеній нормі підстав вбачається, що провадження у справі може бути зупинено лише до закінчення її розгляду по суті (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 906/806/15).

Верховний Суд зазначає, що пункт 5 частини першої статті 227 ГПК України передбачає можливість зупинення розгляду справи судом на стадії вирішення спору та не передбачає можливості зупинення розгляду заяв, в тому числі поданих на стадії виконання рішення (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №  906/806/15 (ЄДРСРУ № 80036371).

Теги: зупинення провадження, виконавче провадження, не можливість розгляду справи по суті, заява про зупинення провадження, ухвала суду, судова практика, Адвокат Морозов

Касаційне оскарження ухвали апеляційного суду про призначення експертизи?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ухвала суду апеляційної інстанції про призначення експертизи не може бути оскаржена в касаційному порядку.

05 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/701/17 (ЄДРСРУ № 80269285) в черговий раз підтвердив, що ухвала суду апеляційної інстанції про призначення експертизи не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Відповідно до положень частини першої статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

У силу приписів частини першої статті 100 ГПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках призначення судом експертизи, провадження у відповідності до пункту 6 частини першої статті 229 ГПК України зупиняється на час проведення експертизи.

У силу пункту 3 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України унормовано, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до частини першої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу.

(!!!) У згаданих пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 ГПК України не зазначено щодо можливості самостійного касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про призначення судової експертизи.

За змістом частини другої статті 304 ГПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

ВАЖЛИВО: Такі процесуально-процедурні обмеження права на касаційне оскарження деяких ухвал апеляційного господарського суду окремо від остаточної постанови суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду касаційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються взагалі права на касаційне оскарження таких проміжних ухвал апеляційного господарського суду; їх право лише відтерміновується до ухвалення остаточного рішення у справі.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Водночас в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції   термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-от норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)  вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції має відмовляти у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, з метою забезпечення єдності та стабільності судової практики, забезпечення передбачуваності застосування правових норм, недопущення порушення прав інших учасників цієї справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що ухвала суду апеляційної інстанцій про призначення експертизи не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 910/9883/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/702/17, від 31 січня 2019 року у справі № 922/1336/17, від 17 грудня 2018 року у справі № 904/8381/17 та від 11 грудня 2018 року у справі №915/1997/14.

ВИСНОВОК: Діюче законодавство не містить правових підстав для касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про призначення судової експертизи окремо від рішення суду по суті спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі №820/4931/16, касаційне провадження №К/9901/41844/18 (ЄДРСРУ № 79237933).

P.s. Що ж до зупинення ухвалою суду провадження у справі, то це тимчасове і повне припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли їх може бути усунено.

Зупинення провадження у справі на час проведення судової експертизи є правом суду, що зумовлене неможливістю вирішення спору по суті за відсутності висновків про встановлення фактів, які можуть бути встановлені лише експертом.

Теги: ухвала суду, апеляційної інстанції, призначення експертизи, оскаржена в касаційному порядку, судова експертиза, зупинення провадження, судова практика, Адвокат Морозов

Фіскальні спори: негайне та примусове стягнення податкових штрафів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Практика Європейського суду з прав людини щодо захисту платника податку при стягненні з останнього податкових штрафів та/або пені.

Лист ДФС від 05.10.2015р. № 21051/6/99-99-19-02-02-15 вказує, що неустойка (штраф, пеня) – грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 Господарського кодексу України (далі – ГКУ).

Водночас неустойка (штраф, пеня) – це штрафна (господарська) санкція у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (п. 1 ст. 230 ГКУ).

Залежно від порядку розрахунку неустойки визначено два її підвиди:

1) штраф, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання;

2) пеня, що розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення виконання ((пп. 2 – 3 ст. 549 ГКУ).

Отже, понесені витрати у вигляді визнаних платником податку штрафів, пені, неустойки за порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання беруть участь при визначенні фінансового результату до оподаткування відповідно до правил бухгалтерського обліку без подальшого його коригування на такі витрати.

В свою чергу п.п.14.1.162 Податкового кодексу України визначено, що пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки, а відповідно до ст.111 Кодексу, пеня є одним з видів фінансової відповідальності, які застосовуються за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.                             

У податковому праві пеня виконує стимулюючу та компенсаційну функції. 

Стимулююча функція реалізується шляхом покладення додаткових майнових обтяжень на платників податків у разі порушення ними терміну виконання податкового обов'язку.

Компенсаційна функція пені зумовлена необхідністю відновленням порушених майнових інтересів держави та органів місцевого самоврядування у зв'язку з несвоєчасним надходженням коштів до бюджету. Особливість компенсаційної функції пені як правової категорії полягає в тому, що вона є джерелом додаткових надходжень публічних грошових фондів.

Саме тому в податкових правовідносинах пеня має подвійну правову природу: по-перше, вона є способом забезпечення обов'язку зі сплати податків і зборів, а по-друге, є санкцією за порушення терміну сплати податків і зборів.

Згідно із пунктом 129.3 статті 129 Кодексу нарахування пені на суми податкового боргу закінчується:

• у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу;
• у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником податків;
• у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);
• при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

Законом України від 17 липня 2015 року № 655-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» (далі – Закон № 655) внесено зміни до статті 129 Кодексу, які набрали чинності з 01.09.2015. Так, після закінчення встановлених п. 57.1 статті 57 Кодексу строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Кодексом із змінами, внесеними Законом № 655, передбачено, що нарахування пені розпочинається при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків – після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 визначено, що положення частини першої ст. 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Згідно із загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Однак це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб та громадян України так як і таких що здійснюють підприємницьку діяльність. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Відповідно до норм податкового законодавства, а саме п. 58.1 ст. 58 та 59.1 ст. 59 ПК України способом та формою застосування штрафів та/або пені є податкове повідомлення – рішення або податкова вимога, які контролюючий орган надсилає (вручає) платнику.

Стосовно строку давності необхідно вказати, що відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації або виконання податкових зобов’язань.

ВАЖЛИВО:  якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно з ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом ч.1 ст. 55 Конституції України, п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 2512.1997р. будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Під час розгляду справи суд встановлює факт або обставини, що би свідчили (не свідчили) про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Термін «адміністративний акт» згідно з Резолюцією РЄ (77) 31 означає будь-який окремий захід або прийняте рішення, що за своїм характером безпосередньо впливають на права або інтереси як фізичних осіб, так і юридичних, у процесі здійснення публічної влади.

Кожен, чиї права та свободи, викладені у ЄКПЛ, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, не дивлячись на те, що таке порушення здійснюється офіційними особами (ст. 13 Конвенції).

ВАЖЛИВО: У випадку, коли виконання оспорюваного акта вже розпочалося, ефективність права доступу має передбачати можливість заявника вимагати припинення чи попередження його негайного виконання, а у випадку відхилення такої вимоги - проведення судового процесу із ретельністю, що вимагають наявні обставини (рішення ЄСПЛ «Яношевич проти Швеції» (Janosevic v. Sweden) (заява № 34619/97) і«Компанія "Вестберґа Таксі Актіеболаґ" та Вулич проти Швеції»(Västberga Taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden) (№ 36985/97).

У вказаному вище рішенні заявники оспорювали визначені податковими органами розміри оподаткування і звернулися з апеляціями до адміністративних судів, оскільки суми визначених податків і штрафів були чималими і підлягали сплаті в негайному порядку, заявники звернулися з проханням відстрочити сплату цих сум, доки не буде ухвалено рішення стосовно їхніх апеляцій. Податкове управління та адміністративні суди відхилили це прохання, оскільки заявники не змогли надати як забезпечення банківську гарантію.

ВАЖЛИВО: ЄСПЛ зауважив, що зважаючи на те, що дострокове примусове стягнення податкових штрафів може мати серйозні наслідки для даної особи і може негативно відбитися на її захисті в подальшому судовому провадженні, держава зобов'язана забезпечити справедливу рівновагу між залученими інтересами, особливо якщо до винесення судом ухвали стосовно обов'язку сплати таких штрафів останні вже було стягнуто в примусовому порядку.

Фінансові інтереси держави не можуть самі по собі виправдати негайне примусове стягнення податкових штрафів, оскільки, на відміну від самих податків, вони не є джерелом доходу держави, а призначені для справляння тиску на платників податків з метою примусити їх виконувати свої зобов'язання згідно з податковими законами, а також для покарання порушників.

З урахуванням викладеного вбачається, що найбільш доцільним або ефективним  методом оскарження є як адміністративний (інстанційний) так і судовий метод оскарження, який потрібно застосовувати з відповідним клопотанням щодо зупиненням дії податкової вимоги, а в разі якщо формою застосування є податкове повідомлення – рішення, то зобов’язання буде вважатися неузгодженим на весь час його оскарження (до набрання судовим рішенням законної сили).

Теги: податкова вимога, податкове повідомлення – рішення, пеня, штраф, адміністративне оскарження, клопотання, зупинення провадження, податкові спори, налоговые обязательства, неустойка, административный иск, обеспечение иска, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов