Підставою для прийняття ППР є проведення перевірки платника податку

Адвокат Морозов (судебная защита)

Передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень, у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, є обов’язкове здійснення перевірки платника податку.

Виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

Суб’єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді.

ВАЖЛИВО: Здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Водночас, у разі визнання перевірки протиправною з процедурних підстав, така перевірка відсутня як юридичний факт, а отже, контролюючий орган не позбавлений повноважень провести нову перевірку будь-якого виду, але вже за належною процедурою.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладений у постанові від 27.01.2015 року у справі № 21-425а14 (№ в ЄДРСРУ 43075087), Постанові ВСУ від 09.02.2016 року по справі № 826/5689/13-а (№ в ЄДРСРУ 56676702) та № 21-2749а15 від 16.02.2016 р. у якому, серед іншого, вказано що суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді і у такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування, а також, що  невиконання вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України щодо порядку призначення та власне процедури проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. При цьому право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої перевірки.

Окрім того, незважаючи на проголошену підпунктом 79.3 статті 79 ПК необов’язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК (Ухвала ВАСУ від 29.11.2016 року по справі № 822/3599/15 (№ в ЄДРСРУ 63058658).

Більше того, фактичне проведення контролюючим органом невиїзної перевірки платника податку, при цьому оформлення результатів такої перевірки актом про результати проведення виїзної перевірки є правовою підставою для визнання результатів такої перевірки недійсними (Ухвала ВАСУ від 09.11.2016 року по справі № 814/4281/13-а (№ в ЄДРСРУ 62592890).

ВИСНОВОК: Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України одноголосно стверджує, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку, а Вищий адміністративний суд України доповнюю вказану правову позицію тим, що за відсутності проведеної перевірки, як юридичного факту,  у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Теги: податкова вимога, податкове повідомлення – рішення, пеня, штраф, адміністративне оскарження, клопотання, зупинення провадження, податкові спори, налоговые обязательства, неустойка, административный иск, обеспечение иска, юрист, судебная защита, Адвокат МорозовТекст скопирован с сайта https://alibi.dp.ua

Результати невиїзної перевірки оформлені актом виїзної є недійсними

Адвокат Морозов (судебная защита)

Фактичне проведення контролюючим органом невиїзної перевірки платника податку, при цьому оформлення результатів такої перевірки актом про результати проведення виїзної перевірки є правовою підставою для визнання результатів такої перевірки недійсними.

Відповідно до положень підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у разі, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 79 ПК, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок.

Як зазначено у пункті 79.1 зазначеної вище статті, документальна невиїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

ВАЖЛИВО: Таким чином, з наведеної норми вбачається, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена (Ухвала ВАСУ від 09.11.2016 року по справі № 814/4281/13-а (№ в ЄДРСРУ 62592890).

ВАЖЛИВО: Суб’єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді.

У такому спорі суб’єкт владних повноважень зобов’язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб’єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

ВАЖЛИВО: Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої. Реалізація такого права за відсутності обов’язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Окрім того, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК необов’язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в рамках справи № 21-2749а15 від 16.02.2016 р. та від 09.02.2016 року по справі № 21-5864а15 прийшла до наступних висновків: аналізованими нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних.

Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14).

Таким чином, якщо фактично контролюючим органом проведено невиїзну перевірку платника податків, при цьому результати такої перевірки оформлено актом про результати проведення виїзної перевірки останнього, то є всі правові підстави для визнання результатів такої перевірки недійсними.

Теги: податкова вимога, податкове повідомлення – рішення, пеня, штраф, адміністративне оскарження, клопотання, зупинення провадження, податкові спори, налоговые обязательства, неустойка, административный иск, обеспечение иска, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

Фіскальні спори: негайне та примусове стягнення податкових штрафів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Практика Європейського суду з прав людини щодо захисту платника податку при стягненні з останнього податкових штрафів та/або пені.

Лист ДФС від 05.10.2015р. № 21051/6/99-99-19-02-02-15 вказує, що неустойка (штраф, пеня) – грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 Господарського кодексу України (далі – ГКУ).

Водночас неустойка (штраф, пеня) – це штрафна (господарська) санкція у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (п. 1 ст. 230 ГКУ).

Залежно від порядку розрахунку неустойки визначено два її підвиди:

1) штраф, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання;

2) пеня, що розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення виконання ((пп. 2 – 3 ст. 549 ГКУ).

Отже, понесені витрати у вигляді визнаних платником податку штрафів, пені, неустойки за порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання беруть участь при визначенні фінансового результату до оподаткування відповідно до правил бухгалтерського обліку без подальшого його коригування на такі витрати.

В свою чергу п.п.14.1.162 Податкового кодексу України визначено, що пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки, а відповідно до ст.111 Кодексу, пеня є одним з видів фінансової відповідальності, які застосовуються за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.                             

У податковому праві пеня виконує стимулюючу та компенсаційну функції. 

Стимулююча функція реалізується шляхом покладення додаткових майнових обтяжень на платників податків у разі порушення ними терміну виконання податкового обов'язку.

Компенсаційна функція пені зумовлена необхідністю відновленням порушених майнових інтересів держави та органів місцевого самоврядування у зв'язку з несвоєчасним надходженням коштів до бюджету. Особливість компенсаційної функції пені як правової категорії полягає в тому, що вона є джерелом додаткових надходжень публічних грошових фондів.

Саме тому в податкових правовідносинах пеня має подвійну правову природу: по-перше, вона є способом забезпечення обов'язку зі сплати податків і зборів, а по-друге, є санкцією за порушення терміну сплати податків і зборів.

Згідно із пунктом 129.3 статті 129 Кодексу нарахування пені на суми податкового боргу закінчується:

• у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу;
• у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником податків;
• у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);
• при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

Законом України від 17 липня 2015 року № 655-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» (далі – Закон № 655) внесено зміни до статті 129 Кодексу, які набрали чинності з 01.09.2015. Так, після закінчення встановлених п. 57.1 статті 57 Кодексу строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Кодексом із змінами, внесеними Законом № 655, передбачено, що нарахування пені розпочинається при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків – після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 визначено, що положення частини першої ст. 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Згідно із загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Однак це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб та громадян України так як і таких що здійснюють підприємницьку діяльність. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Відповідно до норм податкового законодавства, а саме п. 58.1 ст. 58 та 59.1 ст. 59 ПК України способом та формою застосування штрафів та/або пені є податкове повідомлення – рішення або податкова вимога, які контролюючий орган надсилає (вручає) платнику.

Стосовно строку давності необхідно вказати, що відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації або виконання податкових зобов’язань.

ВАЖЛИВО:  якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно з ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом ч.1 ст. 55 Конституції України, п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 2512.1997р. будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Під час розгляду справи суд встановлює факт або обставини, що би свідчили (не свідчили) про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Термін «адміністративний акт» згідно з Резолюцією РЄ (77) 31 означає будь-який окремий захід або прийняте рішення, що за своїм характером безпосередньо впливають на права або інтереси як фізичних осіб, так і юридичних, у процесі здійснення публічної влади.

Кожен, чиї права та свободи, викладені у ЄКПЛ, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, не дивлячись на те, що таке порушення здійснюється офіційними особами (ст. 13 Конвенції).

ВАЖЛИВО: У випадку, коли виконання оспорюваного акта вже розпочалося, ефективність права доступу має передбачати можливість заявника вимагати припинення чи попередження його негайного виконання, а у випадку відхилення такої вимоги - проведення судового процесу із ретельністю, що вимагають наявні обставини (рішення ЄСПЛ «Яношевич проти Швеції» (Janosevic v. Sweden) (заява № 34619/97) і«Компанія "Вестберґа Таксі Актіеболаґ" та Вулич проти Швеції»(Västberga Taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden) (№ 36985/97).

У вказаному вище рішенні заявники оспорювали визначені податковими органами розміри оподаткування і звернулися з апеляціями до адміністративних судів, оскільки суми визначених податків і штрафів були чималими і підлягали сплаті в негайному порядку, заявники звернулися з проханням відстрочити сплату цих сум, доки не буде ухвалено рішення стосовно їхніх апеляцій. Податкове управління та адміністративні суди відхилили це прохання, оскільки заявники не змогли надати як забезпечення банківську гарантію.

ВАЖЛИВО: ЄСПЛ зауважив, що зважаючи на те, що дострокове примусове стягнення податкових штрафів може мати серйозні наслідки для даної особи і може негативно відбитися на її захисті в подальшому судовому провадженні, держава зобов'язана забезпечити справедливу рівновагу між залученими інтересами, особливо якщо до винесення судом ухвали стосовно обов'язку сплати таких штрафів останні вже було стягнуто в примусовому порядку.

Фінансові інтереси держави не можуть самі по собі виправдати негайне примусове стягнення податкових штрафів, оскільки, на відміну від самих податків, вони не є джерелом доходу держави, а призначені для справляння тиску на платників податків з метою примусити їх виконувати свої зобов'язання згідно з податковими законами, а також для покарання порушників.

З урахуванням викладеного вбачається, що найбільш доцільним або ефективним  методом оскарження є як адміністративний (інстанційний) так і судовий метод оскарження, який потрібно застосовувати з відповідним клопотанням щодо зупиненням дії податкової вимоги, а в разі якщо формою застосування є податкове повідомлення – рішення, то зобов’язання буде вважатися неузгодженим на весь час його оскарження (до набрання судовим рішенням законної сили).

Теги: податкова вимога, податкове повідомлення – рішення, пеня, штраф, адміністративне оскарження, клопотання, зупинення провадження, податкові спори, налоговые обязательства, неустойка, административный иск, обеспечение иска, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов