Заволодіння працівниками банку внесеними на депозит коштами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку

04 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 446/2145/21, провадження № 61-4465св24  (ЄДРСРУ № 121471921) досліджував питання щодо договору банківського вкладу.

Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

(!!!) Таким чином, договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (Suk v. Ukraine, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року).

Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Першого протоколу і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (Gayduk and others v. Ukraine, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 02 липня 2002 року).

Вирішуючи питання про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суди повинні встановити факт укладення відповідного договору, з`ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошових коштів на вкладний (депозитний) рахунок, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.

У пунктах 66-68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті). Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми.

При цьому саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов`язків не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

Схожі за змістом правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14 (провадження № 14-90цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14 (провадження № 14-703цс19), від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15 (провадження № 14-20цс21).

Зазначене узгоджується також із правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18). У вказаній постанові зроблено висновок про те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.

У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15 (провадження № 14-20цс21) Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, наголосила, що в разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх.

Верховний Суд зауважує, що питання про ступінь вини працівника банку, який привласнив кошти фізичних осіб (клієнтів), не впливає на обов`язок банку щодо належного виконання взятих на себе зобов`язань за відповідними договорами.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 06 липня 2022 року у справі № 718/17/21 (провадження № 61-14815св21), від 31 серпня 2022 року у справі № 718/1341/21 (провадження № 61-21447св21).

ВИСНОВОК:  У разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання. Вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку.

 

 

Матеріал по темі: «Грошова відповідальність банку за не своєчасне повернення депозиту»

Теги: банк, депозит, вклад, кредит, клієнт, договір, гроші, власність, шкода, збитки, інфляційні витрати,депозитний договір, прострочення, клієнт банківської установи, судова практика, Адвокат Морозов

Заміна боржника у зобов`язанні або на що йде Банк щоб не віддавати депозит

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Заміна боржника у зобов`язанні (банк на тов) поза волею кредитора (вкладника банку) та переведення боргу без згоди останнього не допоможе уникнути майнової відповідальності банку

23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/8242/20, провадження № 61-4344св21 (ЄДРСРУ № 107533415) досліджував питання щодо заміни боржника у зобов`язанні (банк на тов) поза волею кредитора (вкладника банку) та переведення боргу без згоди останнього.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Чинне цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов’язанні, однак встановлює певні обмеження свободи розсуду учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.

Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, яка саме особа має здійснити виконання, зокрема, сплатити кошти (статті 512, 516 ЦК).         

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 15 квітня 2015 року №3-43гс15.

Разом із тим закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов’язанні поза волею кредитора.

Так, відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов’язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Відтак, для заміни боржника у зобов’язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов’язку первісного боржника на іншу особу.

Чинним законодавством встановлено лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов’язанні – цей правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання (статті 513, 521 ЦК).

Водночас форми надання згоди кредитором щодо заміни боржника у зобов’язанні законом не передбачено (26.04.2017 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України в розрізі розгляду справи №3-300гс17).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19 (провадження № 61-11318св20) зазначено, що «законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21) зроблено висновок, що «з огляду на те, що договір між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі. Банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника , що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України. Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 757/61159/19-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що «доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах».

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ВИСНОВОК: Встановивши, що Банк не довів, що договір переведення боргу укладено зі згоди вкладника, не повернув на вимогу позивача кошти за вкладом, суди зробили правильний висновок про стягнення цієї суми на користь позивача.

 

Матеріал по темі: «Грошова відповідальність банку за не своєчасне повернення депозиту»

 

 

Теги: депозит, вклад, банк, споживач, прострочення, не повернення депозиту, проценти, відсотки, штрафні санкції, пеня, індекс інфляції, 3% річних, депозитний договір, прострочення, клієнт банківської установи, судова практика, Адвокат Морозов

 

Зменшення судом розміру пені та штрафу за господарськими зобов’язаннями

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зменшення судом розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання

24 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10675/21 (ЄДРСРУ № 104788272) досліджував питання щодо зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:  ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

(!!!) Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо:

• належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора;
• якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).

ВАЖЛИВО: Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Верховний Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та інші).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та інші).

ВИСНОВОК: Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом (першої та апеляційних інстанцій) на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії, яка вчиняється на розсуд суду та не свідчить про втручання суду в договірні відносини сторін.

 

Матеріал по темі: «Карантин, як спосіб зменшити орендні платежі»

 

Теги: пеня, штрафи, неустойка, інфляція, зменшення розміру штрафних санкцій, зменшення розміру неустойки, збитки, розмір заборгованості, невиконання договору, прострочення, клопотання про зменшення пені, рішення суду, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов