Стягнення шкоди з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Допоки банк ліквідується Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує шкоду

27 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 522/7857/19, провадження № 61-7428св23 (ЄДРСРУ № 115237715) досліджував питання щодо стягнення шкоди з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб допоки банк знаходиться в ліквідаційній процедурі.

У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 308/3282/15-ц (провадження № 61-2519св18).

У пунктах 6.19, 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/22513/17 (провадження № 12-5гс20) зроблено висновок, що «висновок апеляційного суду із застосуванням статті 1166 ЦК України та статті 16 Закону 4452-VI про заподіяння відповідачем шкоди позивачу в розмірі невиконаного договірного зобов`язання з повернення депозитних коштів є помилковим, оскільки обставина невиконання банком грошового договірного зобов`язання з повернення пенсійних активів не перетворює таке договірне зобов`язання банку в деліктне зобов’язання його органу управління (повноваження якого виконує відповідач в особі уповноваженої особи) з відшкодування шкоди в розмірі цього грошового зобов`язання.

Для відшкодування шкоди відповідно до статті 1166 ЦК України та статті 16 Закону 4452-VI необхідна наявність у потерпілого відповідних майнових втрат. Оскільки на час прийняття судами попередніх інстанції судових рішень у цій справі договірні зобов`язання третьої особи перед позивачем з повернення депозитних коштів (пенсійних активів) продовжували існувати, не можна говорити про наявність у позивача майнових втрат у розмірі цих зобов`язань внаслідок дій відповідача».

ВИСНОВОК: Установивши, що договірні зобов`язання перед позивачем з повернення депозитних коштів продовжують існувати, а невиконання банком грошового договірного зобов’язання з повернення коштів не перетворює таке договірне зобов’язання банку в деліктне, суд відмовляє в задоволенні позову.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір за позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб»

 

 

 

Теги: фонд гарантирования вкладов физических лиц, ФГВФО, кредит, депозит, банк, кредитор, вклад, требования, Верховний суд, судебная защита, Адвокат Морозов

 

Списання грошових коштів з поточних рахунків відкритих у проблемному банку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Заборона на перерахування (списання) грошових коштів з поточних рахунків відкритих у проблемному банку

18 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 815/4216/16, адміністративне провадження № К/9901/32509/18 (ЄДРСРУ № 92930770), № 810/3118/17, адміністративне провадження № К/9901/47723/18 (ЄДРСРУ № 92930782), № 815/4215/16, адміністративне провадження № К/9901/3621/18 (ЄДРСРУ № 92930778) досліджував питання щодо визнання правочину щодо перерахування грошових коштів з поточного рахунку проблемного банку  на рахунок іншої особи  відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI нікчемним.

Верховний Суд зауважує, що необхідною та достатньою умовою для віднесення правочинів до числа нікчемних з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, є встановлення факту здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

За наслідками розгляду справи №816/378/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

"…ні Законом України "Про банки і банківську діяльність", ні Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 17.08.2012р. №346, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.09.2012 за №1590/21902, не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 826/6958/17 (ЄДРСРУ № 89896381), від 06.08.2020 у справі № 826/3311/17, від 23.09.2020 у справі № 826/3151/17 та в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 816/378/16 (провадження № 11-17апп20), 08 липня 2020 року у справі № 826/1807/16 (провадження № 11-386апп19) та від 30 вересня 2020 року у справі № 826/192/17, провадження № 11-565апп19 (ЄДРСРУ № 92137259)

Водночас постанова НБУ про віднесення банку до числа проблемних згідно зі статтею 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для банку обмеження відповідач надати не може. При цьому невиконання посадовими особами Банку наведених у постанові НБУ приписів про його віднесення до категорії проблемних саме по собі не може бути підставою для висновку про нікчемність або недійсність правочинів Банку.

Згідно з постановою НБУ про віднесення банку до числа проблемних, Банк було віднесено до категорії проблемних. Разом із цим віднесення Банку до категорії проблемних не передбачало введення до нього тимчасової адміністрації, але обмежувало певні види діяльності Банку, наведені в цій постанові.

Зазначений правовий акт НБУ, зважаючи на його юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямовані передусім на особу, якій він адресований, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку, а не стосовно невизначеного кола осіб, та дія його вичерпується одноразовим застосуванням.

Отже, така постанова НБУ з огляду на її правову природу не є актом цивільного законодавства в розумінні положень статті 4 ЦК України, у зв`язку з чим підстав для застосування норм статей 203, 215 ЦК України до спірного правочину як акта законодавства в контексті невідповідності його зазначеній постанові НБУ немає.

Також у постанові НБУ про віднесення банку до числа проблемних не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів з поточних рахунків фізичних осіб, відкритих у такому банку."

Такі висновки Великої Палати Верховного Суду підтримано у постановах Верховного Суду від 06.08.2020 у справі №826/18684/16 та від 13.08.2020 у справі №826/1897/16.

ВИСНОВОК: Наведене свідчить, що норми чинного законодавства не встановлюють заборони  на перерахування (списання) грошових коштів з поточних рахунків відкритих у проблемному банку (фактично до введення тимчасової адміністрації), а отже визнання такого правочину нікчемним суперечить вимогам Закону.

Матеріал по темі: «Висновки Великої палати Верховного Суду стосовно спорів ФГВФО»

 

Теги: ФГВФО, фонд гарантування, уповноважена особа, велика палата верховного суду, судова практика, Верховний суд, Велика палата Верховного суду, судова практика, Адвокат Морозов

Набуття статусу вкладника банку у зв`язку з відступленням права вимоги за вкладом

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість набуття статусу вкладника у зв`язку з відступленням права вимоги за вкладом та/або заміни кредитора у зобов`язанні та пов`язаного з цим статусом права на отримання гарантованої суми відшкодування

09 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справ № 803/1729/15, провадження № К/9901/13513/18 (ЄДРСРУ № 86828161), № 826/3257/16, провадження № К/9901/18999/18 (ЄДРСРУ № 86828153), № 813/4448/15, провадження № К/9901/13719/18 (ЄДРСРУ № 86828164) набуття статусу вкладника у зв`язку з відступленням права вимоги за вкладом.

Верховний суд вказав, що системний аналіз правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад, відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи.

Необхідно вказати, що 27 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0440/5914/18, адміністративне провадження №К/9901/17272/19 (ЄДРСРУ № 86717522) чітко вказав, що вкладник та кредитор - це різні за своїм правовим статусом особи.

Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI).

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов`язань (п. 5-4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI).

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Так, у статті 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора в зобов`язанні, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора в зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 ЦК України).

За своєю правовою природою договір про відступлення права вимоги є лише підставою для заміни кредитора у зобов`язанні іншою особою. Проте, укладення такого договору не замінює основного правочину, з якого виникли відносини сторін, у цьому випадку - договору банківського вкладу. Відтак, на підставі договору про відступлення права вимоги позивач не набуває статусу вкладника в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пов`язаного з цим статусом права на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який не був учасником зобов`язання, в межах якого відбулось відступлення права вимоги.

А, маючи документально підтверджені грошові вимоги до банку (боржника) щодо його грошових зобов`язань позивач стає кредитором цього банку. Водночас кредиторські вимоги, які ґрунтуються на договорі про відступлення права вимоги, не можуть бути задоволені за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які мають інше призначення і спрямування (відшкодування вкладникам коштів за їхніми вкладами).

При цьому, статусу вкладника фізична особа набуває лише у випадку укладення договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку, а також, якщо такі договори укладено на її користь.

ВИСНОВОК: Набуття статусу вкладника у зв`язку з відступленням права вимоги за вкладом, заміни кредитора у зобов`язанні, що випливає із договору вкладу (рахунку, депозиту), чи придбання частини вкладу за договором купівлі-продажу, нормативними актами, що регулюють спірні правовідносини, не передбачено.

Між  тим позивач, внаслідок укладення договору відступлення права вимоги, набуває статусу кредитора та не позбавлений права заявити свої вимоги до банку саме як кредитор відповідно до положень статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком викладеним Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 819/3047/15, від 8 серпня 2019 року у справі № 826/19560/15 та від 18 вересня 2019 року у справі № 819/3041/15 від 9 жовтня 2019 року у справі № 817/9/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 813/5385/15.

Матеріал по темі: «Висновки Великої палати Верховного Суду стосовно спорів з ФГВФО»

Теги: ФГВФО, фонд гарантування, відступлення права вимоги за вкладом, заміна кредитора у зобов`язанні, велика палата верховного суду, судова практика, Адвокат Морозов

Висновки Великої плати Верховного Суду стосовно спорів ФГВФО

Адвокат Морозов (судовий захист)

Висновки Великої плати Верховного Суду стосовно спорів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

1) Спір стосовно права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 тис. грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, № 813/6392/15, № 818/377/16, № 804/15159/15, № 815/863/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 27 березня 2019 року у справі № 820/11253/15 та інших).

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду в рамках постанови від 05 червня 2019 року по справі № 638/17125/17, провадження № 14-255цс19 (ЄДРСРУ № 82308659) погоджується, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та інших.

2) Уповноважена особа Фонду не заміняє Фонд у спірних правовідносинах і не має самостійної процесуальної дієздатності у цивільному процесі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц).

3) Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № № 552/91/18, 554/9144/17).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду  від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, провадження № 14-121цс19 (ЄДРСРУ № 82188556)

Судовий збір

15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №  817/777/16 (К/9901/6605/18), Провадження № 11-11апп19 (ЄДРСРУ № 81877667) вказала, що відповідно до ст. 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, за змістом ст. 1 Закону № 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).

З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, що пов`язаний з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону № 1023-XII.

Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такого висновку.

Крім того, у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду встановила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач, як споживач фінансових послуг, звільнений від сплати судового збору за ч. 3 ст. 22 Закону № 1023-XII не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях цивільного процесу.

Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом його порушених прав, серед іншого, у зв’язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону № 1023-XII.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що дія ч. 3 ст. 22 Закону № 1023-XII не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та ФГВФО під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI).

Теги: ФГВФО, фонд гарантування, велика палата верховного суду, судова практика, Адвокат Морозов

ФГВФО: здійснення переказу коштів в післяопераційний час – нікчемний правочин?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обставини здійснення переказу коштів на рахунок платника в післяопераційний час не можуть бути доказом нікчемності укладених договорів.

13 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 810/6021/15, адміністративне провадження №К/9901/14585/18 (ЄДРСРУ № 83601962) досліджував питання щодо нікчемності правочину у зв’язку з переказом коштів в післяопераційний час.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом № 4452-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 ст. 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом  банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Як встановлено судами на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку між банком і позивачем діяв договір банківського рахунку, на який надійшли кошти для позивача в сумі 200000 грн.

Відтак, позивач належить до числа осіб, на яких поширюються гарантії відшкодування вкладів.

Відповідно до положень ст. 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення  виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Верховний суд не погодився з доводами судів про обґрунтованість тверджень Уповноваженої особи щодо того, що спірні операції були здійснені в післяопераційний час, що також свідчить про їх нікчемність, позаяк такі обставини не можуть бути самостійною підставою для сумніву в добросовісності позивача як вкладника при виконанні умов договору банківського вкладу (рахунку). Доводи про наявність у працівників банку та позивача спільного умислу на неправомірні дії не підтверджуються жодними доказами, а факт знаходження коштів на рахунку позивача не заперечується відповідачем.

(!!!) Так, квитанції формуються не позивачами, а працівниками банку, тому відсутність на них часу виконання операцій не може слугувати безумовною підставою для визнання правочинів (договорів) нікчемними, тому такі доводи судів є безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, відповідно до положень статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Згідно зі статтею 8 цього банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

ВИСНОВОК: Таким чином, обставини здійснення переказу коштів на рахунок платника в післяопераційний час не можуть бути доказом нікчемності укладених договорів, оскільки вкладник не несе відповідальності за фактичне здійснення переказу працівниками банку в післяопераційний час.

Матеріал по темі: «Поновлення строку для пред`явлення кредиторських вимог до банку, що ліквідується»

Теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, ФГВФО, кредит, депозит, банк, кредитор, вклад, требования, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

Відшкодування коштів за вкладами від банка-банкрута: судова практика

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судова практика Верховного суду щодо одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО.

13, 12 та 11 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справ №815/1806/17, адміністративне провадження №К/9901/549/17 (ЄДРСРУ № 78528794), №821/165/16, провадження № К/9901/19490/18 (ЄДРСРУ № 78528289),  № 826/9969/15, адміністративне провадження №К/9901/3159/18, № К/9901/3157/18 (ЄДРСРУ № 78495917) досліджував питання щодо одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 4452-VI вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема: перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону.

(!!!) Аналіз зазначених норм чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства свідчить, що для отримання відшкодування фізичною особою за рахунок Фонду має бути дотримана обов'язкова умова: особа має бути вкладником та повинна мати вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Пунктами 3- 5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення) передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до п. 4- 6 ч. 4 ст. 26 Закону № 4452-VI, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

(!!!) Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

У п. 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Зміст наведених правових норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду з урахуванням положень ч. 2 ст. 26 Закону № 4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.

Вкладником, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI, є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Так як вклад розміщено на рахунку Банку до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 Закону №   4452-VI.

Враховуючи наведене, суд вказує, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в Банку за рахунок Фонду.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

ВАЖЛИВО: Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) сформулювала правовий висновок, що перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення ст. 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

У цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду зазначила також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.

Згідно з положеннями ст. 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Водночас, якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то ст. 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст.   228 Цивільного кодексу України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

При цьому, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15), при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення відповідно до закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону №  4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.

Також постановами Верховного Суду від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи Фонду про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до подібних  відносин.

Разом з цим, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 819/353/16) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Уповноваженої особи у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, нікчемним, не можуть бути розглянуті в судовому порядку (у тому числі в господарських судах). За таких обставин, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права вкладника не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, судова практика вказує, що оскарження наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду щодо вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), а відтак не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.

Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/8351/16-а.

Теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, ФГВФО, кредит, депозит, банк, кредитор, вклад, требования, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

Юрисдикційна підсудність спорів з Фондом гарантування вкладів 2018р.

Адвокат Морозов (судовий захист)

Спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

04 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справ № 815/5392/16, провадження № 11-465апп18 (ЄДРСРУ № 75296563), № 820/1648/17, провадження № 11-447апп18 (ЄДРСРУ № 75296558),  № 819/353/16, провадження № 11-163апп18 (ЄДРСРУ 75296531) досліджувала питання щодо юрисдикційної підсудності спорів стосовно: 1) формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та 2) затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС України).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

(!!!) Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI  (далі - Закон № 4452-VI) Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого  здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

ВАЖЛИВО: Більше того, 1) правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника, 2) учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в них виникають відповідні права та обов'язки та 3) банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих, хто має право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.

ВИСНОВОК 1: Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 (ЄДРСРУ № 73500822)

P.s. Бонусом у цих же справах йдуть не менш важливі висновки стосовно визнання Фондом недійсності правочинів.

Так, суд зауважив, що згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів і видане згадане рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків.

(!!!) Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Відповідна правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 910/17448/16 від 16 травня 2018 року.

Оскільки рішення є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього рішення. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

ВИСНОВОК 2: Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним.

Фонд має право звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Отже, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Матеріал по темі: «Юрисдикційна підсудність справ за участю Фонду гарантування вкладів 2016 р.»

Теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, фонд гарантування, ФГВФО, недійсність правочину, нікчемність правочину, наслідки недійсності, кредит, депозит, банк, кредитор, акцепт,  вклад, требования, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов