Майнові вимоги до боржника – банкрута: підсудність спору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність спору з вимогами до боржника відносно якого порушена справа про банкрутство

15 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 442/2978/19, провадження № 61-7163св20 (ЄДРСРУ № 94938701) та 08 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/23068/16-ц, провадження № 61-16231св20 (ЄДРСРУ № 94737841) досліджували питання щодо підсудності спору з вимогами до боржника відносно якого порушена справа про банкрутство.

21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII (далі - Кодекс  № 2597-VIII).

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Відповідно до статті 7 Кодексу № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга статті 7 Кодексу  № 2597-VIII).

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 Кодексу № 2597-VIII).

Згідно з частинами першою - третьою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.

Наведене дає підстави дійти висновку, що зазначений Кодекс № 2597-VIII передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.

(!!!) Законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Саме такий та подібні до нього правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, а також Верховним Судом у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 200/12041/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 334/1939/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 199/6577/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 200/10257/14-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 161/18582/17, від 10 червня 2020 року у справі № 640/20224/15-ц.

Отже, ч. 2 ст. 7 КУзПБ визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.

Таким чином, з огляду на вказані положення законодавства України, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

ВИСНОВОК: Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з дня введення в дію КУзПБ з 21 жовтня 2019 року господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі без виключення майнові спори, стороною в яких є боржник, незалежно від суб`єктного складу сторін у справі.

 

Матеріал по темі: «Право податкового органу на оскарження судових рішень у справах про банкрутство»

 

Підвідомчість спорів на стадії ліквідації (банкрутства) банку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підвідомчість спорів на стадії ліквідації (банкрутства) банку: юрисдикція адміністративних судів або публічно – правовий спір.

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Вепзпний висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.

Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI.

Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

ВАЖЛИВО: Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді.

Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:

- понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України;

- визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України;

- встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України);

- встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України).

З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

ВАЖЛИВО: Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.

Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.

Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ВИСНОВОК: Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства (Окружний адміністративний суд м. Києва від  21.07.2017 р. у справі № 826/172/16, ЄДРСРУ № 67846901).

Аналогічні рішення Вищого адміністративного суду України: від 13.07.2017 р.  у справі № К/800/12970/16 (ЄДРСРУ № 67828808), від 13.07.2017 р. у справі № К/800/33116/16 (ЄДРСРУ № 67847898), від 11.07.2017 р. у справі № К/800/26742/16 (ЄДРСРУ № 67704612) та ін.

Матеріал по темі: «ПІДСУДНІСТЬ СУДОВИХ СПОРІВ НА СТАДІЇ ЛІКВІДАЦІЇ БАНКУ: СУДОВА ПРАКТИКА» 

P.s. 31.05.2017 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в рамках справи № 21-3361а16 зробила  висновок, що здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєю суттю є реалізацією владних управлінських функцій.

теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, фонд гарантування вкладів, банкрот, банкрутство банку, ликвидация, Національний банк, нацбанк, ФГВФО, кредит, депозит, банк, кредитор, вклад, требования, подсудность, підсудність справ, Адвокат Морозов

Підсудність судових спорів на стадії ліквідації банку: судова практика

Адвокат Морозов (судебная защита)

Чи виконується правовий висновок Верховного Суду України від 16.02.2016 року по справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року по справі № 21-286а16  суть якого зводиться до того, що спори, які виникають на стадії ліквідації банку, належить розглядати в порядку господарського, а не адміністративного судочинства?

Згідно позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 16.02.2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року по справі № 21-286а16  на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Більше того, згідно статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

ВАЖЛИВО: Разом з цим адміністративна юрисдикція судів знайшла спосіб відступлення від вищевказаної правової позиції спираючись на ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та п. 2 ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до яких, суд має право відступити від правової позиції, викладеної Верховним Судом, тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Найчастіше суди зазначають, що необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.

Натомість ліквідація банку, здійснюється на підставі Постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Крім того, пунктом 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів"  адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані висновки кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в листі № 992/11/14-14 від 25.07.2014.

Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства (Окружний адміністративний суд м. Києва 21 вересня 2016 року № 826/13124/16, № 61527651).

Не важко буде спрогнозувати  позицію апеляційної інстанції опираючись на Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 р.  справа № 826/23754/15 (№ 61868079), якою було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання представника уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Златобанк» про закриття провадження в цій адміністративній справі.

Обґрунтування серед іншого, наступне. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

З наведеного слідує, що Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.

ВАЖЛИВО: Разом з цим, частиною 3 статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дійсно встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Тому суд звертає увагу на те, що в адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вказаний Закон є спеціальним, яким в свою чергу врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України (статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Більше того, відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

У свою чергу, згідно із частиною першою статті 4 цього ж Закону Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділений відповідними функціями, що визначені частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Серед таких функцій є здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку і навіть застосування до банків та їх керівників відповідно фінансових санкцій і накладення адміністративні штрафів.

Наведене свідчить про те, що функції Фонду пов'язані із здійсненням владних управлінських повноважень.

В свою чергу, згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Враховуючи викладене, Фонд є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

ВИСНОВОК: Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Зокрема, в силу положень статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Аналогічні позиції апеляційних інстанцій містяться у справах: Київський апеляційний адміністративний суд справи  №   826/5998/16 від 13 липня 2016 року (№ 58952831), справа № 826/3358/16 від 06 вересня 2016 року (№  61193421);  Одеський апеляційний адміністративний суд від 12 липня 2016 р. справа № 815/1999/16;  Вінницький апеляційний адміністративний суд справи №  802/274/16-а від 11 серпня 2016 року (№ 59784017), справа №  822/748/16  від 17 серпня 2016 року (№  59849657).     

Теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, фонд гарантування вкладів, банкрот, банкрутство банку, ликвидация, Національний банк, нацбанк, ФГВФО, кредит, депозит, банк, кредитор, акцепт,  вклад, требования, подсудность споров, підсудність справ, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов