Адвокат Морозов (судовий захист)
Підвідомчість спорів на стадії
ліквідації (банкрутства) банку: юрисдикція адміністративних судів або публічно
– правовий спір.
Згідно
позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016
року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії
ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних
судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок
Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його
постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених
п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних
повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що
містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у
постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної
юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити
від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з
одночасним наведенням відповідних мотивів.
Вепзпний висновок Верховного Суду України у зазначених
постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не
поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами
Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку
належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом
України (далі - ГПК України).
Законом України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування
ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог
кредиторів.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство -
визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою
платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити
встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не
інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Неплатоспроможність визначена також частиною 1
вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання
встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через
відновлення його платоспроможності.
З наведеного слідує, що Законом України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.
Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",
законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом)
банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську
діяльність.
Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній
справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI.
Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу,
як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні
засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування
за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.
Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду
дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка
застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання
відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу
положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється
шляхом застосування судових процедур банкрутства.
ВАЖЛИВО: Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних
правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність
порушення справи про банкрутство в господарському суді.
Натомість, у даному випадку, ліквідація банку,
здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в
рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про
банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3,
ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі -
адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду
публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої
влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або
інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі
законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі
публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший
порядок судового вирішення.
При цьому, законодавство не містить визначення терміна
"публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд
враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів
лежить поділ права на публічне та приватне.
Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного
права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та
законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у
публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої
влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або
інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі
законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому,
спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів
спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих
відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну
управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних
повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України
завдань.
Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції
адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно
враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування
адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:
- понятійно-функціональне, тобто визначення
адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України;
- визначення видів публічних правовідносин (управлінські
правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта
владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України;
- встановлення переліку публічно-правових спорів, що
підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України);
- встановлення переліку публічно-правових справ, що не
належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України).
З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України
"Про банки і банківську діяльність", Національний банк України
зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії
неплатоспроможних.
Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону
№4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку
не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення
Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
ВАЖЛИВО: Дія Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не
поширюється.
Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону
Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції,
передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової
адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути
оскаржені до суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є
установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних
осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у
випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права,
має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у
його господарському віданні.
Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою
установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування
вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є
публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму
Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції
адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.
Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого
адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі
№992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.
Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена
особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах
повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із
забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової
адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері
гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від
імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та
гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих
правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС
України.
Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких
адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16
та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою
позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016
року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті
провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного
оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення
скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої
інстанції.
ВИСНОВОК: Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою
дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність
підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України,
викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15
червня 2016 року у справі № 826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку
адміністративного судочинства (Окружний адміністративний суд м. Києва
від 21.07.2017 р. у справі № 826/172/16,
ЄДРСРУ № 67846901).
Аналогічні рішення Вищого адміністративного суду України:
від 13.07.2017 р. у справі № К/800/12970/16 (ЄДРСРУ
№ 67828808), від 13.07.2017 р. у справі № К/800/33116/16 (ЄДРСРУ
№ 67847898), від 11.07.2017 р. у справі № К/800/26742/16 (ЄДРСРУ
№ 67704612) та ін.
Матеріал по темі: «ПІДСУДНІСТЬ СУДОВИХ СПОРІВ НА СТАДІЇ ЛІКВІДАЦІЇ БАНКУ:
СУДОВА ПРАКТИКА»
P.s. 31.05.2017 р.
колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду
України в рамках справи № 21-3361а16 зробила
висновок, що здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєю
суттю є реалізацією владних управлінських функцій.
теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, фонд
гарантування вкладів, банкрот, банкрутство банку, ликвидация, Національний
банк, нацбанк, ФГВФО, кредит, депозит, банк, кредитор, вклад, требования,
подсудность, підсудність справ, Адвокат Морозов
