Захоплення підприємства шляхом збільшення статутного капіталу учасника

Адвокат Морозов (судовий захист)

Корпоративні війни: неможливість рейдерського захоплення підприємства шляхом збільшення одним з учасників статутного капіталу ТОВ без врахування інтересів інших власників.

27 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 918/92/17 (ЄДРСРУ № 72550977), фактично шляхом аналогії закону, дослідив питання правової можливості власника частки, що має вирішальний вплив, збільшувати статутний капітал ТОВ без врахування пропорційних часток інших учасників.

Актуальність цього судового рішення полягає в тому, що воно по-перше: дає можливість учаснику право безоплатного відчуження своєї частки без врахування переважного права інших учасників; по-друге: практично зводить на нівець можливість рейдерського захоплення підприємства шляхом збільшення статутного капіталу одного з учасників ТОВ з перерозподілом часток без врахування інтересів інших учасників.

Суд вказав, що відповідно до п. 2.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути:

- невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів;

- позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

У абзаці 3 пункту 18 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" зазначено, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;

- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Відповідно до частини 5 статті 60 Закону України "Про господарські товариства" у випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення.

У даному випадку, як і у більшості статутах ТОВ, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до статуту загальні збори учасників вирішують питання, як правило, на своїх засіданнях. Також допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку на протязі 20 днів з моменту одержання повідомлення. Протягом 10 днів з дня одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані Головою товариства про прийняте рішення. Таке рішення має бути зафіксоване протоколом, до якого додаються повідомлення учасників товариства;

Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що не відповідає нормам статті 60 Закону України "Про господарські товариства" та положенням статуту товариства відповідача висновок місцевого господарського суду про те, що необхідною умовою для прийняття рішень методом опитування є зазначення в установчих документах товариства виключного переліку питань (випадків), коли застосування цього методу є можливим, оскільки можливість проведення загальних зборів в такий спосіб визначена в установчих документах відповідача - статуті, який прийнятий/затверджений загальними зборами, а тому іншої згоди учасника товариства не вимагається.

Відповідно частин 1, 2 до статті 147 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

ВАЖЛИВО: Оскільки у абзаці другому частини другої статті 147 ЦК України йдеться про переважне право на купівлю частки (її частини), переважне право не поширюється на відносини спадкування, правонаступництва, дарування, іншого безоплатного відчуження частки у статутному капіталі ТОВ або ТДВ, а також обмін цієї частки (її частини) на інше індивідуально визначене майно (абзац 2 пункту 4.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин").

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає що дарування частини частки в статутному капіталі не суперечать статуту товариства та нормам статей 52-53 Закону України "Про господарські товариства" і статті 147 Цивільного кодексу України, оскільки статутом відчуження учасником товариства частки (частини частки) третім особам не заборонено, і відчуження відбулось шляхом дарування, тоді як інші учасники товариства користуються переважним правом лише на купівлю частки іншого учасника.

Згідно з частиною 1 статті 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом (частина 1 статті 140 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Однією з особливостей корпоративних прав є те, що їх виникнення або здійснення залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі господарського товариства. Іншими словами право на участь в управлінні господарським товариством, право на отримання дивідендів та активів у разі його ліквідації здійснюється його учасниками пропорційно до розміру їх часток у статутному капіталі.

(!!!) Так, зокрема відповідно до частини 1 статті 142 Цивільного кодексу України якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі (абзац 2 частини 1 статті 143 Цивільного кодексу України).

Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що учасники товариства мають право, зокрема брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Відповідно до частини 4 статті 58 Закону України "Про господарські товариства" часники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

Згідно з частиною 2 статті 148 Цивільного кодексу України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

ВАЖЛИВО: Отже, аналіз наведених положень законодавства дає підстави зробити висновок про те, що права учасника господарського товариства, які визначені у законі як корпоративні, здійснюються на пропорційних засадах, тобто з урахуванням розміру частки учасника у статутному капіталі товариства. Від розміру частки учасника господарського товариства залежить те, якою кількістю голосів він володіє на загальних зборах товариства, який розмір дивідендів або активів у разі ліквідації будуть йому виплачувати.

Питання щодо порядку збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю не врегульоване ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України, ні Законом України "Про господарські товариства", останній містить лише положення про те, що збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі (частина 8 статті 52) та таке рішення підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку (частина 3 статті 52).

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до частини 10 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Законодавство, що регулює корпоративні відносини складається, зокрема з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про господарські товариства", «Про акціонерні товариства", «Про цінні папери та фондовий ринок", «Про депозитарну систему України", «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", «Про фермерське господарство", «Про кооперацію" та інших.

Згідно із статтею 15 Закону України "Про акціонерні товариства" статутний капітал товариства збільшується шляхом підвищення номінальної вартості акцій або розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства із залученням додаткових внесків здійснюється шляхом розміщення додаткових акцій.

При цьому частиною 1 статті 27 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що переважним правом акціонерів визнається право акціонера - власника простих акцій придбавати розміщувані товариством прості акції пропорційно частці належних йому простих акцій у загальній кількості простих акцій.

Частиною 2 цієї ж статті також встановлено, що переважне право обов'язково надається акціонеру - власнику простих акцій у процесі емісії товариством простих акцій (крім випадку прийняття загальними зборами рішення про невикористання такого права) у порядку, встановленому законодавством. Рішення про невикористання переважного права акціонерами на придбання акцій додаткової емісії у процесі їх розміщення приймається більш як 95 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості, які зареєструвалися для участі у загальних зборах.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України від 25.07.2002 зазначено таке:

- відповідно прецедентної практики Суду стаття 1 Протоколу № 1 містить три окремі норми: перша, що виражається в першій фразі першого абзацу та несе в собі загальний характер, виражає принцип поваги до права власності; друга, що міститься в другій фразі того ж абзацу, має за об'єкт позбавлення права власності за певних умов; що стосується третьої, згаданої в другому абзаці, вона визнає саме можливість державам-учасницям регламентувати на власний розгляд використання майна в загальних інтересах. Тим не менш, тут не йдеться про абсолютно не зв'язані між собою норми. Друга та третя є особливими прикладами, що стосуються права власності; крім того, вони повинні тлумачитися в світлі принципу, закріпленого першою нормою (рішення у справі "Бейєм проти Італії", § 98);

- акції, якими володів заявник, мали безсумнівно економічну цінність та становили "майно" в розумінні статті 1 Протоколу № 1;

- у зв'язку з цим, що "акція товариства є складною річчю. Вона свідчить про те, що власник має частину акціонерного капіталу та відповідні права. Тут мова не йде лише про непрямий контроль за акціонерними активами, оскільки й інші права, особливо право голосу та право впливати на товариство, можуть випливати з акції" (N 11189/84, "Товариство S. і T. проти Швеції", рішення від 11.12.86, Рішення та Звіти (D.R.) 50, с. 158).

- заявник спочатку володів 49 % акцій ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ". Внаслідок кількох збільшень статутного фонду ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" частина капіталу, що була в його володінні, знизилася з 49 % до 20,7 %. Відтак, зазнали змін власні повноваження заявника як власника акцій, а саме: його здатність керувати товариством та контролювати його майно;

- несправедливий характер, який мало провадження у справах, має прямий зв'язок з правом заявника на повагу до його майна.

ВИСНОВОК: З врахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що надання можливості одному із учасників товариства з обмеженою відповідальністю, який володіє часткою, що має вирішальний вплив при прийнятті рішень на загальних зборах товариства, права самостійно збільшувати статутний капітал товариства без врахування на засадах пропорційності часток інших учасників, що фактично призводить до їх зменшення, свідчить про невідповідність таких рішень загальних зборів наведеним нормам законодавства, принципу верховенства права та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідно про порушення прав та законних інтересів учасника товариства.

Теги: корпоративні спори, збільшення статутного капіталу, ТОВ, ООО, протокол зборів, визнання недійсним, рішення учасника, частка у товаристві, рішення загальних зборів, судова практика, Адвокат Морозов

Підсудність корпоративних спорів: судова практика Верховного суду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення підвідомчості (підсудності) справ що виникають з корпоративних відносин за суб’єктивним складом та предметом спору. 

31.05.2017 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм процесуального права щодо визначення підвідомчості (підсудності) справ що виникають з корпоративних відносин за суб’єктивним складом та предметом спору, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в розрізі справи № 6-703цс17 виходили з нижчевикладеного.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (частина перша статті 167 ГК України).

ВАЖЛИВО: При визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 ГК України.

У разі якщо суб’єктний склад осіб, які беруть участь у справі, або предмет позову не відповідають визначеним пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України справам, що виникають з корпоративних відносин, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.  У зв’язку з відсутністю в законодавстві норм про спеціальну підвідомчість (підсудність) спорів, пов'язаних з емісією цінних паперів, розміщенням акцій чи їх обігом, а також часток у статутному (складеному) капіталі товариства, що виникають між акціонерами (учасниками) господарського товариства та товариством (крім передбачених пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України), такі позови повинні приймати господарські суди за правилами статті 1 ГПК України, тобто з урахуванням суб’єктного складу учасників спору.

Таким чином, під корпоративними відносинами розуміють відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Із системного аналізу положень ст.ст. 88  , 143 ЦК України  , ст.ст. 88  , 167 ГК України , ст. 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» вбачається, що корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб'єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду України від 05.04.2017 р. у справі № 6-381цс17.

Реалізація учасником господарського товариства передбачених законом прав учасника господарського товариства відбувається в межах корпоративних відносин.

Учасник, який вибув зі складу юридичної особи, може бути стороною корпоративного спору щодо визначення та стягнення належної йому до сплати вартості частки майна юридичної особи, про визнання недійсними рішень про виключення його зі складу юридичної особи, а також про визнання недійсними інших рішень юридичної особи, якщо ці рішення прийняті в період до виходу (виключення) учасника, а відповідні вимоги обґрунтовуються порушенням його корпоративних прав на момент прийняття такого рішення (п.1.2 Постанови пленуму ВГСУ від 25.02.2016 р. за № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин»).

Однак, у даній справі спір між сторонами виник щодо грошових коштів, що підлягають сплаті за умовами діючого договору про відступлення права вимоги до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, тобто щодо виконання грошового зобов’язання і не стосується захисту позивачем своїх прав, пов’язаних з процедурою реалізації корпоративного права.

Оскільки між сторонами виник спір не з корпоративних правовідносин, позивач не є учасником ТОВ, звернувся до суду за захистом своїх майнових прав, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Матеріал по справі: «Підсудність спору: відчуження частки у статутному капіталі товариства» 

ВИСНОВОК: для об’єктивності визначення юридичної підсудності відповідного виду спору необхідно встановлювати:

- суб’єктивний склад і статус учасників провадження;

- предмет судового спору, позовну вимогу або сферу відносин що підлягають захисту;

- наявну судову практику або правові позиції (пленуми) вищих судов країни.

Теги: підсудність корпоративних спорів, юрисдикція судів, корпоративні спори, корпоративні відносини, статутний капітал товариства, відчуження частки у статутному капіталі, підвідомчість, судова практика, Адвокат Морозов

Підсудність спору: відчуження частки у статутному капіталі товариства

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність спору щодо дарування частки у статутному капіталі товариства

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, виходив із того, що оскільки спір виник щодо дарування частки у статутному капіталі товариства, що пов’язано з розпорядженням корпоративними правами, то він є корпоративним, а отже суд касаційної інстанції вважав що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Однак, 05.04.2017 р. усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом норми процесуального права (частин 1, 2 статті 15 ЦПК України, пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-381цс17 скасувала рішення суду касаційної інстанції (цивільної юрисдикції) щодо закриття провадження у справі з підстав не підсудності на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлено, що за договором дарування  позивач подарував, а обдарований прийняв у дар в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, частку у статутному капіталі ТОВ у розмірі 100 %.

Дарувальник ставить перед судом питання про визнання недійсним договору дарування з підстав, передбачених статтею 231 ЦК України, а також зазначає, що на момент укладення договору дарування, останній вже не був учасником ТОВ у зв’язку з чим  не мав законних прав на відчуження вказаної частки.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із пунктом 4 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» визначено, що не підлягає розширеному тлумаченню пункт 4 частини першої статті 12 ГПК також щодо справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув. Зокрема, спори за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали його учасниками, не є підвідомчими (підсудними) господарським судам.

Судами встановлено, що на момент укладення спірного договору, позивач не був учасником товариства, оскільки до моменту укладення цього договору він відчужив свою частку на користь третьої особи.

Із системного аналізу положень ст.ст. 88, 143 ЦК України, ст.ст. 88, 167 ГК України, ст. 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі - Закон № 1576-XII) вбачається, що корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб'єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

ВАЖЛИВО: При визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід керуватися поняттям корпоративних прав, наведеним у частині першій статті 167 ГК України - корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У разі якщо суб'єктний склад осіб, які беруть участь у справі, або предмет позову не відповідають визначеним у пункті 4 частини першої статті 12 ГПК України справам, що виникають із корпоративних відносин, то відповідно до статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

(!!!) Зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що предметом судового спору є визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі товариства, вимог щодо вирішення питань пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності ТОВ позивачем не заявлено.

Верховний суд України вказав, що скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, касаційний суд не повністю врахував предмет судового спору і вимоги, заявлені у суді першої інстанції, дійшовши передчасного висновку про те, що між сторонами виник спір з приводу створення, діяльності, управління та припинення діяльності господарського товариства.

Між тим правова позиція ВСУ від 14 березня 2016 року у справі № 6-457цс16, (ЄДРСРУ № 57201709) передбачає, що  продаж (форма відчуження) частки у статутному капіталі товариства означає відчуження сукупності корпоративних прав та обов’язків, пов’язаних з участю особи в товаристві, серед яких, зокрема право на управління товариством, на отримання частини прибутку від діяльності товариства. Особа, яка придбала частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у встановленому порядку, одночасно отримує право на участь у вказаному  товаристві.

Оскільки спір виник між учасниками товариства щодо купівлі-продажу часток у статутному фонді цього товариства, що пов’язано з розпорядженням корпоративними правами, тому спір є корпоративним, а отже справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Також Верховним судом України чітко зазначено, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі № 6-1593цс16,  ЄДРСРУ № 61260636 ).

Матеріал по темі: «Підсудність спору: законність об’єднання різних процесуальних вимог» .

ВИСНОВОК: для об’єктивності визначення юридичної підсудності відповідного виду спору необхідно встановлювати:

1. суб’єктивний склад і статус учасників провадження;
2. предмет судового спору, позовну вимогу або сферу відносин що підлягають захисту;
3. наявну судову практику або правові позиції (пленуми) вищих судов країни.

Теги: підсудність спору, юрисдикція судів, корпоративні спори, корпоративні відносини, статутний капітал товариства, відчуження частки у статутному капіталі, господарські спори, судова практика, Адвокат Морозов