Поділ бізнесу між колишнім подружжям

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та судова практика поділу майна подружжя внесеного до статутного капіталу юридичної особи

12 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/9429/18,провадження № 61-15329св21 (ЄДРСРУ № 107904693) досліджував питання щодо поділу майна подружжя внесеного до статутного капіталу юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У статті 61 СК України визначено об`єкти права спільної сумісної власності.

Тлумачення статей 60, 61 СК України дає підстави для висновку, що спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

(!!!) Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

ВАЖЛИВО: Таким чином, розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2021 року в справі № 595/970/20 (провадження № 61-4017св21).

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства.

Аналогічна позиція висвітлена в постанові Верховного суду від 13 березня 2019 року у справі № 756/10797/15, від 11 грудня 2019 року у справі № 638/19826/15-ц, постанови Верховного Суду України від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13

Окрім цього слід зауважити, що відчуження частки корпоративних прав одним із подружжя під час розгляду справи судом не позбавляє права іншого з подружжя претендувати на компенсацію ½ від вартості частки майна товариства відповідно до частки другого з подружжя у статутному фонді цього товариства (постанова Великої Палати Верховного суду від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц; постанова Верховного суду від 11 березня 2020 року у справі № 161/19023/17).

ВИСНОВОК: Право власності на спільне майно внесене до статутного фонду юридичної особи (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у:

• праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя;
• або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

 

Матеріал по темі: «Поділ майна подружжя внесеного до статутного капіталу юридичної особи»

 

 

Теги: поділ майна подружжя, раздел имущества супругов, спільна сумісна власність, господарське товариство, общая собственность супругов, спільне майно подружжя, вклад, уставной фонд, статутний фонд, право власності, розпорядження, інтереси сім’ї, дохід, господарська діяльність, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Фірма: визначення до якого з видів відноситься суб’єкт господарювання

Адвокат Морозов (судовий захист)

При визначенні  до якого з видів відноситься суб’єкт господарювання слід виходити із загально прийнятої практики ототожнення цього поняття з поняттям «підприємство». 

24.05.2017 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в розрізі розгляду справи № 6-482цс17 виходила з наступного.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 55 Господарського кодексу України; далі – ГК України).

Відповідно до статей 62 та 63 цього Кодексу в Україні підприємства як самостійні суб’єкти господарювання в залежності від форм власності можуть бути таких видів: 1) приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; 2) колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; 3) господарське товариство, яке засноване на власності об'єднання громадян; 4) комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; 5) державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.  

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 ГК України).

За положеннями частини п’ятої статті 63 ГК України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

ВАЖЛИВО: Отже, підприємства, створені на основі приватної власності (приватні підприємства) можуть бути як корпоративними (заснованими декількома особами) так і унітарними (створеними однією особою). До корпоративних підприємств відносяться кооперативи, господарські товариства та інші підприємства, що створені двома або більшою кількістю осіб.

Відтак, системний аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що приватне підприємство, створене на основі приватної власності декількох осіб, є приватним корпоративним підприємством та може бути, зокрема, як кооперативом, так і господарським товариством.

Разом з тим особливості здійснення діяльності щодо кожного виду підприємств закріплені у спеціальних нормах ГК України (глави 8-13), ЦК України (Глава 8) та спеціальних законах, зокрема «Про господарські товариства» та «Про кооперацію»

Відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів (частина друга статті 65 ГК України) й власник здійснює свої права щодо управління підприємством.

(!!!) Важливим чинником для визначення чи відноситься суб’єкт господарювання до господарських товариств або до кооперативів, є дослідження способу утворення та формування статутного капіталу підприємства, його статутних документів та сфери і напрямків діяльності.

Організаційно-правова форма юридичних осіб зазвичай зазначається в їх назвах та/або закріплена в положеннях їх установчих документів, зокрема у статуті, який у силу положень статті 57 ГК України повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством.

Отже, питання про вид суб’єкта господарювання, вид підприємства, вид господарського товариства, права та обов’язки їх засновників, про зміст їх правовідносин між засновниками повинні вирішуватись відповідно до змісту статуту та установчих документів такого суб’єкта господарювання.

Положення статті 147 ЦК України, на яку як на підставу своїх позовних вимог щодо наявності переважного права на придбання частки у статутному капталі посилалась позивачка, регулює відносини засновників господарського товариства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно зі статтею 147 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

Поняття господарського товариства закріплено у статті 79 ГК України, згідно з якою господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

ВИСНОВОК: у чинному законодавстві не міститься визначення або тлумачення поняття «фірма/агрофірма», а тому при визначенні  до якого з видів відноситься суб’єкт господарювання з такою назвою слід виходити із загально прийнятої практики ототожнення цього поняття з поняттям «підприємство», як, зокрема, зазначено у листі Державної податкової адміністрації України від 14 січня 2005 року № 365/6/26-5215 «Щодо роз'яснення поняття «фіктивна фірма», а при визначенні прав та обов’язків засновників  -  зі способу утворення статутного капіталу, розміру відповідальності осіб за борги суб’єкта господарювання, змісту, видів та напрямків статутної діяльності, способу управління та інших ознак виду суб’єкта господарювання, визначених законодавством.

Теги: фірма, ООО, суб’єкт господарювання, товариство, статут, повноваження, назва підприємства, види підприємств, закон про господарські товариства, спосіб управління, збори учасників, відступлення, переважне право, судова практика, Адвокат Морозов