Процесуальні обмеження в праві доступу до Верховного суду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальні обмеження в праві доступу до Верховного суду.

Верховний суд в контексті справи № 910/4502/17 (ЄДРСРУ № 71446413) зауважує , що право на суд,  одним з аспектів якого є право на доступ до суду,  не є абсолютним,  воно за своїм  змістом може підлягати обмеженням,  особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.  Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, крім того,  має  бути  розумний  ступінь  пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2010р. по справі "Мушта проти України").

Відповідно до п.1. Розділу 6 "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. № 2147-VIII, цей Закон набирає чинності з дня початку роботи Верховного Суду, визначеного рішенням його Пленуму відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".  Вказаний Закон № 2147-VIII оприлюднений в газеті "Голос України" №221-222 від 28.11.2017р

(!!!) Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду № 2 від 30.11.2017р. днем початку роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року. Дана Постанова оприлюднена в газеті "Голос України" №225 від 01.12.2017р.

Таким чином,  станом  на 15.12.2017р. суб’єктам господарювання, з офіційно оприлюднених відомостей, було відомо про те, що 15 грудня 2017 року вже діє нова редакція Господарського процесуального кодексу України, яка не передбачає процесуального права ТОВ на звернення з заявою заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України. Дані процесуальні обмеження були чіткими та передбачуваними для заявника. Однак, заявник, діючи з неналежною сумлінністю, звернувся з цією заявою до Верховного Суду України в період дії нової редакції Господарського процесуального кодексу України.

Фіктивність контрагента: суд змінює акцент або надія платника податку

Адвокат Морозов (судовий захист) 

Обставини фіктивності та інших недоліків правового статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов'язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами.

«…статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку» (ВСУ від 19.04.2016 у справі № 21-4985а15).

Також відомо, що 14.03.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 21-2239а16 в черговий раз прийшов до висновку, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця – права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів.

Аналогічний висновок Верховного суду України міститься у постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 826/11397/14 (ЄДРСРУ № 63283712).

Практично аксіома: «Якщо первинні документи, виписані від імені особи, що заперечує свою причетність до діяльності суб'єкта господарювання вони не мають юридичної сили».

Однак 05.04.2017 року колегія суддів Вищого адміністративного суду України розглядаючи справу №  К/9991/79840/12 (ЄДРСРУ № 66829087) змінює акцент та вказує, що незважаючи на «фіктивність» контрагента (заперечення директором своє участі у створенні та діяльності підприємства) все одно необхідно проводити сукупний аналіз всіх наявних доказів та документів для встановлення правомірність формування платником податку даних свого податкового обліку, так як згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При цьому, також необхідно враховувати, що статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (Ухвала ВАСУ від 16.05.2017 р. у справі № К/800/16138/16, ЄДРСРУ № 66707342).

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

ВАЖЛИВО: При цьому вищенаведені норми так само, як і інші норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат (витрат) за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність останнього щодо протиправної поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

У контексті п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Водночас контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Як зазначено в п. 38 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України", коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит (валові витрати), можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (принцип індивідуальної відповідальності).

На думку Європейського суду з прав людини, відмова у підтвердженні права на бюджетне відшкодування ПДВ може ґрунтуватися на встановленні зловживань з боку саме того платника податку, який формував суми бюджетного відшкодування. Вказане також стосується оцінки наявності або відсутності підстав для податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток підприємства.

Необхідність дотримання згаданої правової позиції підтверджена постановою ВСУ №13/11 від 31.01.2011 року у справі № 21-42а10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІК» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

При цьому, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто, встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності (Ухвала ВАСУ від  16.05.2017 р. у справі № К/800/16138/16, ЄДРСРУ № 66790548).

(!!!) Невиконання обов'язку щодо належного підписання первинного документа, складеного однією особою і переданого іншій особі може позбавляти цей документ статусу первинного або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документа, або в разі фактичної відсутності господарської операції.

При цьому відсутність об'єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку.

В цьому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентом, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платник ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Між тим 24.05.2017 р. Вищий адміністративний суд України розглядаючи справу № К/800/34150/16, ЄДРСРУ № 66904999 вказав наступне: «обставина здійснення контрагентом в особі його директора  господарських операцій з позивачем фактично мала вирішальне значення для вирішення питання щодо законності здійснених позивачем відрахувань у податковому обліку, суд апеляційної інстанції, в силу вимог частини 4 статті 72 КАС України, мав надати оцінку фактам, наведеним у вироку в кримінальній справі, в контексті співставлення з відомостями, що зазначені у письмових поясненнях.

В разі якщо факти, наведені у вироку, не суперечать відомостям, що містять письмові пояснення, однак існують сумніви щодо достовірності таких пояснень свідка, з метою дотримання конвенційних вимог щодо справедливого судового розгляду суд має використати свої повноваження щодо безпосереднього допиту особи (свідка), що надала письмові пояснення.   

На думку колегії, той факт, що суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що ТОВ не здійснювало поставку товарів (робіт, послуг), без належного співставлення обставин, що встановлені у вироку та наведені у письмових поясненнях, без заслуховування свідка, на якого посилався позивач, є достатньо істотним для того, щоб поставити під сумнів зроблені  апеляційним судом висновки щодо операцій позивача та ТОВ».

ВИСНОВОК:  обставини фіктивності та інших недоліків правового статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов'язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2011 року № 40/11, у якій суд акцентував увагу на тому, що підписання податкової накладної невстановленою особою може бути підставою неврахування податкового кредиту не само по собі, а лише за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність господарської операції.

Таким чином, платник податків жодним чином не повинен опускати руки та залишати боротьбу за свої права…необхідно розуміти, що від якості захисту залежить доля підприємства та його співробітників, а тому доцільно використовувати всі процесуальні методи та важелі для захисту своїх порушених або оспорюваних прав.

Матеріал по темі: «Контрагент з ознаками фіктивності…що робити платнику податків???

Теги: податкові спори, налоговые споры, ДФС, ГНИ, налоговая проверка, контрагент, уступка, накладная, судебная практика, працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень,  обжалование, Акт налоговой проверки, контролюючі органи, податкові органи, Адвокат Морозов

Порядок стягнення збитків Державною фінансовою інспекцією України

Адвокат Морозов (судебная защита)

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю Державною фінансовою інспекцією України. Корегування роботи підконтрольних організацій та добровільний або судовий порядок стягнення нарахованих збитків.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 року № 2939-ХІІ .

Згідно із статтею 1 зазначеного Закону здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

 Статтями 2, 8, 10 вказаного Закону визначені головні завдання, основні функції та права органу державного фінансового контролю.

Зокрема, головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб’єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування які використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Згідно із пунктом 1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 310, Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Пунктом 7 вказаного Положення визначено, що Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи.

Згідно із пунктами 1, 8 та  10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 року № 2939-ХІІ  перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо).

Порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Підставою яка сприяє виникненню спорів між Держфінінспекцією та підконтрольними установами, є невиконання останніми вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства.

Основними позовними вимогами Держфінінспекції є:

-      зобов’язання виконати вимоги щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства;

-     стягнення коштів;

-     надання дозволу на проведення позапланової ревізії (продовження терміну її проведення).

Постановою Верховного суду України від 28  жовтня 2014 у справі № 21-462а14 передбачено, що відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов’язковими для виконання службовими особами об’єктів, що контролюються.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред’являти обов’язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

ВАЖЛИВО: При виявленні збитків, завданих державі чи об’єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Висновок Верховного суду України однозначний: вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов’язковою до виконання.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об’єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов’язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов’язки.

ВАЖЛИВО: Необхідно відмітити, так як збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, а також приймаючи  до уваги той факт, що у справах де Дерфінінспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.  (Верховний суд України від 15 квітня 2014 року у справі № 21-40а14, від 13 травня 2014 року у справі  № 21-89а14, від 20 травня 2014 року у справі № 21-93а14, від 18 вересня 2014 року у справі  №21-332а14, від 28  жовтня 2014 року у справі  № 21-462а14,  від 25 листопада 2014 року у справі № 21-442а14 та від 23 червня 2015 року у справі № 826/10350/14).

ВИСНОВОК: виявлені Держфінінспекцією  збитки, заподіяні державі чи підконтрольній організації, не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги про усунення порушень.

Більше того, як встановлено у постановах  Вищого адміністративного суду України від 04 червня 2015 року у справі № К/800/55993/13 та від 29 вересня 2016 р. у справі № К/800/26547/15 зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не суд який розглядає позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 10.02.2015 року справа № 21-632а14 та від 23 лютого 2016 року справа № 21-3356а15.

Підсумок:

1.  Орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів;

2.  Об’єктом контролю (підконтрольні установи) є: міністерства та інші органи виконавчої влади, державні фонди, фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування, бюджетні установи і суб’єкти господарювання державного сектору економіки, а також підприємства, установи та організації, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державні фондів та фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування які використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно;

3.  Орган державного фінансового контролю має право визначати розмір збитків згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави;

4.  Збитки виявлені Держфінінспекцією відшкодовуються об’єктом контролю у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом;

5.  Збитки не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом Дерфінінспекції про зобов'язання підконтрольну установу вчинити певні дії;

6.  Правильність обчислення збитків перевіряє суд, який розглядає позов Держфінінспекції про стягнення збитків, а не суд який розглядає позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Отже, виходячи з вищевикладеного, вбачається недоцільним підконтрольним установам (об’єктам контролю) Держфінінспекції оскаржувати розмір збитків або відповідні пункти Вимоги (які стосуються порядку нарахування  та розміру збитків)  разом з адміністративною позовною заявою про визнання рішення – вимоги протиправною, оскільки правильність та законність розрахунку «збитку» буде досліджуватися судом за позовом Держфінінспекції у разі невиконання підконтрольною організацією, в добровільному порядку, вимоги останньої.

Теги: Орган державного фінансового контролю, Держфінінспекція, державна фінансова інспекція, місцевий, державний бюджет, збитки, вимога, розмір збитків, методика нарахування збитків, підконтрольні установи, визнання вимоги протиправною, розрахунок збитків, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов Євген Олександрович