Адвокат Морозов (судовий захист)
Адміністративний арешт майна платника податків може
свідчити про наявність публічно-правового спору, а не спору про право
11 січня 2024
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в
рамках справи № 520/19803/23,
адміністративне провадження № К/990/32754/23
(ЄДРСРУ № 116242139) досліджував питання що адміністративний арешт майна
платника податків може свідчити про наявність публічно-правового спору, а не
спору про право.
Згідно з
приписами частини 4 статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право
звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених
Конституцією та законами України.
Право звернення
до суду суб`єктом владних повноважень - податковим органом визначено статтею 94
ПК України, за змістом пункту 94.1 якої адміністративний арешт майна платника
податків (далі - арешт майна) є винятковим
способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків,
визначених законом.
Арешт майна
може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин, зокрема,
платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної
перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску
посадових осіб контролюючого органу (підпункт 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК
України).
Пунктом 94.6
статті 94 ПК України передбачено, що керівник (його заступник або уповноважена
особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті
94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника
податків, яке надсилається: 94.6.1 платнику податків з вимогою тимчасово
зупинити відчуження його майна; 94.6.2 іншим особам, у володінні, розпорядженні
або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою
тимчасово зупинити його відчуження.
Арешт на майно
може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої
особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має
бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в
адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів,
крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не
виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного
арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або
у разі якщо майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку,
визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не
встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним
майном. Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають
на вихідні та святкові дні (пункт 94.10 статті 94 ПК України).
(!!!) Тобто, саме під
час розгляду судом подання (заяви) контролюючого органу про підтвердження
обґрунтованості адміністративного арешту майна, застосованого рішенням
керівника податкового органу, суди в
цьому судовому провадженні насамперед зобов`язані перевірити обґрунтованість
цього рішення. Не погодження з цим рішенням
і оскарження його в порядку п.п.94.11
ст. 94 ПК України не свідчить про наявність спору про право.
Абзацом другим
п.п.94.11 ст. 94 ПК України встановлено, що у всіх випадках, коли контролюючий
орган вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт майна, контролюючий орган
вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів прийняття керівником
(його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про
арешт майна та приймає рішення про притягнення винних до відповідальності
відповідно до закону.
Тобто, право на оскарження рішення про арешт
майна встановлено ПК України, що може свідчити про наявність публічно-правового
спору, а не спору про право.
Щодо
процесуального порядку розгляду даної категорії справ, то КАС України
встановлено особливості позовного провадження в окремих категоріях
адміністративних справ (глава 11) та порядок розгляду окремих категорій
термінових адміністративних справ (§ 2 цієї глави).
Статтею 283 КАС
України врегульовано особливості провадження у справах за зверненням податкових
та митних органів.
Пунктом 2
частини 1 статті 283 КАС України визначено, що провадження у справах за
зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом
повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо підтвердження
обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Згідно з
частинами четвертою-п`ятою статті 283 КАС України суд ухвалою відмовляє у
відкритті провадження за заявою, якщо: 1) заявлено вимогу, не передбачену
частиною першою цієї статті; 2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір
про право. Відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне
звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право
звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.
Верховний Суд у
складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших
обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23
лютого 2023 року у справі №
640/17091/21 вирішуючи питання про те, чи можна вважати, що подання
платником податків позову про скасування наказу про проведення перевірки є
спором про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України
при перевірці заяви контролюючого органу, передбаченої пунктом 2 частини першої
статті 283 КАС України, акцентував увагу, що
оцінку обґрунтованості заперечень платника податків щодо правомірності
проведення перевірки має надавати суд в межах здійснення превентивного контролю
при реалізації податковими органами певних видів його повноважень, шляхом
розгляду заяв податкових органів, передбачених частиною першою статті 283 КАС України. У таких справах
адміністративний суд фактично є незалежним суб`єктом, який здійснює перевірку
об`єктивності прийнятого контролюючим органом рішення, та одночасно, виконує
завдання захисту прав платників податків від потенційно можливих зловживань з
боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно правового висновку судової палати, наявність спору про право в
розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України має вбачатися саме
на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі за заявою
контролюючого органу, передбаченою частиною першою статті 283 КАС України. При
цьому у справах за заявою контролюючого органу, передбаченою пунктом 2 частини
першої статті 283 КАС України, заперечення
платника податків щодо правомірності проведення податкової перевірки, які
полягають у оскарженні відповідного наказу про її проведення чи дій
контролюючого органу при її проведенні, не можуть розглядатися як «спір про
право».
Також, судовою
палатою зазначено, що з огляду на частину першу
статті 4 КАС України, звернення платника податків до адміністративного
суду із позовом про визнання протиправним рішення податкового органу про
проведення податкової перевірки чи про застосування адміністративного арешту
майна або дій такого органу при проведенні перевірки підпадає під поняття
публічно-правового спору (пункт 2). Визначення цього терміну не дає підстав
для висновку, що «публічно-правовий спір» є тотожним до терміну «спір про
право». Отже, подання до суду
адміністративного позову про
протиправність рішення/дій щодо
проведення перевірки або накладення адміністративного арешту
не може розглядатись як підстава для відмови у
відкритті провадження у
розумінні пункту 2
частини четвертої статті
283 КАС України.
Верховний суд
зазначає, що, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній
постанові безпосередньо стосується питання закриття провадження у разі
встановлення судом першої інстанції такого факту вже після відкриття провадження,
однак цей висновок фактично підлягає застосуванню і в цій справі, незважаючи на
те, що перевірці у даній справі підлягають висновки судів попередніх інстанцій
про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі
пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України з тих самих підстав.
Насамкінець,
Верховний суд повторно зауважує, що оскарження
платником податків наказу контролюючого органу про проведення перевірки, дій
контролюючого органу при її проведенні, чи рішення про застосування
адміністративного арешту майна, не є
спором про право у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС
України і не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості
адміністративного арешту майна платника податків. Перевірка причин відмови у
допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з
боку платника податків, обґрунтованості рішення про застосування
адміністративного арешту майна входять до предмета доказування у справах,
передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України.
Отже висновок,
що між сторонами існує спір про право, предметом якого є правовідносини,
існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування умовного
адміністративного арешту, тому наявні підстави для відмови у відкритті
провадження у справі, є помилковим.
ВИСНОВОК: Відповідно до правової позиції Верховного Суду,
викладеної, зокрема, в постанові від 12.04.2023 у справі № 380/6993/22, від 23.02.2023
у справі № 640/17091/21
вбачається, що подання платником податків позову про скасування наказу про
проведення перевірки не є спором про право в розумінні пункту 2 частини
четвертої статті 283 КАС України та не
впливає на можливість розгляду судом заяв податкових органів, передбачених
частиною першою статті 283 КАС України, оскільки застосування
адміністративного арешту майна як спосіб забезпечення виконання платником
податків його обов`язків не може ставитися в пряму залежність від оцінки самим
платником податків законності підстав для проведення податкової перевірки.
Матеріал по темі: «Підтвердження обґрунтованості
адміністративного арешту після спливу 96 годин»
Теги: адміністративний арешт, арешт майна платника податків,
визнання арешту обґрунтованим, поза межами 96годинного строку, 24 години,
підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, судова практика,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар