Показ дописів із міткою адміністративний арешт. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою адміністративний арешт. Показати всі дописи

15/01/2024

Адмінарешт майна платника податків це публічно-правовий спір, а не спір про право

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Адміністративний арешт майна платника податків може свідчити про наявність публічно-правового спору, а не спору про право

11 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/19803/23, адміністративне провадження № К/990/32754/23  (ЄДРСРУ № 116242139) досліджував питання що адміністративний арешт майна платника податків може свідчити про наявність публічно-правового спору, а не спору про право.

Згідно з приписами частини 4 статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Право звернення до суду суб`єктом владних повноважень - податковим органом визначено статтею 94 ПК України, за змістом пункту 94.1 якої адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин, зокрема, платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (підпункт 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України).

Пунктом 94.6 статті 94 ПК України передбачено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: 94.6.1 платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; 94.6.2 іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном. Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні (пункт 94.10 статті 94 ПК України).

(!!!) Тобто, саме під час розгляду судом подання (заяви) контролюючого органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, застосованого рішенням керівника податкового органу, суди в цьому судовому провадженні насамперед зобов`язані перевірити обґрунтованість цього рішення. Не погодження з цим рішенням і  оскарження його в порядку п.п.94.11 ст. 94 ПК України не свідчить про наявність спору про право.

Абзацом другим п.п.94.11 ст. 94 ПК України встановлено, що у всіх випадках, коли контролюючий орган вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт майна, контролюючий орган вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про арешт майна та приймає рішення про притягнення винних до відповідальності відповідно до закону.

Тобто, право на оскарження рішення про арешт майна встановлено ПК України, що може свідчити про наявність публічно-правового спору, а не спору про право.

Щодо процесуального порядку розгляду даної категорії справ, то КАС України встановлено особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ (глава 11) та порядок розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ (§ 2 цієї глави).

Статтею 283 КАС України врегульовано особливості провадження у справах за зверненням податкових та митних органів.

Пунктом 2 частини 1 статті 283 КАС України визначено, що провадження у справах за зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 283 КАС України суд ухвалою відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо: 1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті; 2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 лютого 2023 року у справі № 640/17091/21 вирішуючи питання про те, чи можна вважати, що подання платником податків позову про скасування наказу про проведення перевірки є спором про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України при перевірці заяви контролюючого органу, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України, акцентував увагу, що  оцінку обґрунтованості заперечень платника податків щодо правомірності проведення перевірки має надавати суд в межах здійснення превентивного контролю при реалізації податковими органами певних видів його повноважень, шляхом розгляду заяв податкових органів, передбачених частиною першою   статті 283 КАС України. У таких справах адміністративний суд фактично є незалежним суб`єктом, який здійснює перевірку об`єктивності прийнятого контролюючим органом рішення, та одночасно, виконує завдання захисту прав платників податків від потенційно можливих зловживань з боку суб`єктів владних повноважень.  Згідно правового висновку судової палати, наявність спору про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України має вбачатися саме на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі за заявою контролюючого органу, передбаченою частиною першою статті 283 КАС України. При цьому у справах за заявою контролюючого органу, передбаченою пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України, заперечення платника податків щодо правомірності проведення податкової перевірки, які полягають у оскарженні відповідного наказу про її проведення чи дій контролюючого органу при її проведенні, не можуть розглядатися як «спір про право».

Також, судовою палатою зазначено, що з огляду на частину першу  статті 4 КАС України, звернення платника податків до адміністративного суду із позовом про визнання протиправним рішення податкового органу про проведення податкової перевірки чи про застосування адміністративного арешту майна або дій такого органу при проведенні перевірки підпадає під поняття публічно-правового спору (пункт 2). Визначення цього терміну не дає підстав для висновку, що «публічно-правовий спір» є тотожним до терміну «спір про право». Отже, подання до суду адміністративного  позову  про  протиправність  рішення/дій   щодо  проведення   перевірки або      накладення     адміністративного   арешту     не   може   розглядатись як підстава     для відмови      у     відкритті   провадження  у     розумінні   пункту   2   частини   четвертої    статті   283   КАС України.

Верховний суд зазначає, що, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується питання закриття провадження у разі встановлення судом першої інстанції такого факту вже після відкриття провадження, однак цей висновок фактично підлягає застосуванню і в цій справі, незважаючи на те, що перевірці у даній справі підлягають висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України з тих самих підстав.

Насамкінець, Верховний суд повторно зауважує, що оскарження платником податків наказу контролюючого органу про проведення перевірки, дій контролюючого органу при її проведенні, чи рішення про застосування адміністративного арешту майна,  не є спором про право у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України і не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Перевірка причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків, обґрунтованості рішення про застосування адміністративного арешту майна входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України.

Отже висновок, що між сторонами існує спір про право, предметом якого є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування умовного адміністративного арешту, тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі, є помилковим.

ВИСНОВОК: Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постанові від 12.04.2023 у справі № 380/6993/22, від 23.02.2023 у справі № 640/17091/21 вбачається, що подання платником податків позову про скасування наказу про проведення перевірки не є спором про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України та не впливає на можливість розгляду судом заяв податкових органів, передбачених частиною першою статті 283 КАС України, оскільки застосування адміністративного арешту майна як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків не може ставитися в пряму залежність від оцінки самим платником податків законності підстав для проведення податкової перевірки.

 

 

Матеріал по темі: «Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту після спливу 96 годин»

 

 



Теги: адміністративний арешт, арешт майна платника податків, визнання арешту обґрунтованим, поза межами 96годинного строку, 24 години, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, судова практика, Адвокат Морозов



18/07/2022

Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту після спливу 96 годин

 



Право на звернення податкового органу до суду з позовом щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту в загальному порядку після спливу 96 годин

14 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/1950/21, адміністративне провадження № К/9901/18745/21  (ЄДРСРУ № 105248071) досліджував питання щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків після спливу 96 годин.

Кодекс адміністративного судочинства України визначає особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ (глава 11) та порядок розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ (§ 2 цієї глави). Статтею 283 КАС України врегульовано особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів на підставі заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Цей порядок є альтернативним загальному порядку розгляду справ.

Верховний суд зазначає, що податковий орган має право/обов`язок звернутись до суду в порядку загального провадження з дотриманням загальних строків звернення до суду з позовними вимогами про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. При розгляді вимоги щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків до предмета доказування входить, зокрема наявність підстав та дотримання порядку призначення контролюючим органом перевірки та прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 280/2993/19.

Так, згідно пункту 94.10 статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

За правилами пункту 94.19.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт припиняється у разі відсутності протягом вказаного строку рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадку, визначеному, зокрема, пунктом 94.19.1, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється (пункт 94.21 статті Кодексу).

Статтею 283 КАС України передбачено право звернення податкових органів до суду із заявою щодо, зокрема, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі (частина друга статті 283 КАС України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для такого висновку, що за наявності відповідних умов, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов`язковому порядку протягом 96 годин. Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих саме підстав.

(!!!) Отже вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, заявлені поза межами 96-годинного строку, не є такими, що можуть бути задоволеними, адже, у цьому випадку, відсутні відповідні обставини, з якими положення статті 94 ПК України пов`язують можливість забезпечення виконання платником податків його обов`язків.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.04.2020 по справі № 805/4974/18-а.

Таким чином, податковий орган повинен звернутися за підтвердженням адміністративного арешту майна в межах 96 годин, протягом яких суд може підтвердити обґрунтованість такого арешту. Сплив вищезазначеного строку, який відповідно до абзацу 2 пункту 94.10 статті 94 ПК України не може бути продовжений, унеможливлює правозастосування цієї норми в силу законодавчих приписів, а не розсуду суду.

Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постановах Верховного Суду в постанові від 13.01.2021 в справі №520/9872/18, від 28.01.2022 в справі №805/3576/17-а.

Податковий орган, звертаючись до адміністративного суду, самостійно визначає порядок такого звернення: в загальному порядку або відповідно до статті 283 КАС України з метою термінового розгляду, про що обов`язково зазначається в позовній заяві. Законодавцем визначено, що в порядку ст. 283 КАС України податковий орган може звернутись виключно у разі безспірності таких вимог, оскільки в протилежному випадку суд зобов`язаний відмовити у відкритті провадження відповідно до частини четвертої статті 283 КАС України у зв`язку з наявністю спору про право.

Відмова у відкритті провадження відповідно до частини п`ятої цієї статті дає право податковому органу звернутись в порядку загального провадження, але таке звернення можливе і без попереднього звернення до суду в порядку, визначеному статтею 283 КАС України, адже спір про право може виникнути і на етапі застосування адміністративного арешту податковим органом, а тому, звернення до суду з заявою відповідно до статті 283 КАС України в такому випадку може бути недоцільним.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постановах від 26.06.2020 року по справі № 280/2993/19 та від 12.10.2021 року по справі № 640/32264/20.

В даному спорі податковий орган звернувся в порядку загального позовного провадження, а не в порядку, встановленому ст. 283 КАС України.

Звернення до суду в порядку загального позовного провадження можливе у разі, якщо у справі є реальний або уявний спір про право.

(!!!) Відтак, відмовляти у відкритті провадження у справі в зв`язку з наявним спором про право не передбачено Кодексом адміністративного судочинства і суперечить основним завданням адміністративного судочинства - вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин.

Приписи пункту 2 частини четвертої ст. 283 КАС України не можуть застосовуватись у випадку звернення до суду в порядку загального провадження з позовною заявою, а цією статтю врегульовано випадки розгляду заяв податкового органу у безспірному терміновому порядку.

Податковим кодексом України визначено, що адміністративний арешт  майна платника податків є винятковим  способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом. Тобто, це встановлений законом спосіб спонукання платника податків до виконання зобов`язань, які не виконуються (з позиції податкового органу), що може супроводжуватись  незгодою з такими діями та рішенням контролюючого органу. 

ВИСНОВОК: Право на звернення до суду з позовом щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, в тому числі і вирішення можливого спору платника податків з контролюючим органом встановлено Податковим кодексом України та КАС України, а суд зобов`язаний перевірити та підтвердити або відмовити у підтверджені обґрунтованості такого арешту, а ось стосовно строків звернення, то судова практика дуже суперечлива…

 

Матеріал по темі:

«Особливості застосування адміністративного арешту коштів платника податків»

«Припинення адміністративного арешту майна платника податків після 96 годин»

 

 

Теги: адміністративний арешт, арешт майна платника податків, визнання арешту обґрунтованим, поза межами 96годинного строку, 24 години, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, судова практика, Адвокат Морозов






28/12/2021

Припинення адміністративного арешту майна платника податків після 96 годин

 



Припинення адміністративного арешту майна платника податків у зв`язку з відсутністю протягом 96 годин рішення суду про визнання арешту обґрунтованим

23 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/1938/19, адміністративне провадження № К/9901/36025/19 (ЄДРСРУ № 102171284) досліджував питання щодо застосування арешту майна платника податків.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами частини четвертої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Право звернення до суду суб`єктом владних повноважень - податковим органом визначено статтею 94 Податкового кодексу України, а саме на суд покладено обов`язок перевірити обґрунтованість рішення контролюючого органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Відтак, для здійснення судового контролю за рішенням податкового органу, яке зачіпає права та інтереси платника податків, податковий орган зобов`язаний звернутись до суду.

Зверненню податкового органу до суду передує процедура застосування адміністративного арешту, встановлена статтею 94 Податкового кодексу України, відповідно до якої, контролюючим органом може бути накладено арешт на майно платника податків, який полягає у обмежені або забороні платнику податків реалізацію прав розпорядження або користування його майном. Адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом (пункт 94.1 статті 94 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків (пункт 94.6 статті 94 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

Припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв`язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим (підпункт 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України); скасуванням судом або контролюючим органом рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про арешт (підпункт 94.19.6 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України); прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту (підпункт 94.19.7 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України).

(!!!) Тобто, відповідно до підпункту 94.19.1 пункту 94.19 Податкового кодексу України, припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв`язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

З урахуванням зазначеного вище, якщо з моменту прийняття рішення про накладення адміністративного арешту майна минуло 96 годин, встановленого для його перевірки, то застосований адміністративний арешт є припиненим відповідно до підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.04.2021 у справі №820/1895/17, від 22.01.2021 року у справі №803/205/16, від 14 січня 2021 року у справі № 815/3986/16, від 16 грудня 2020 року у справі № 820/5045/18, від 28 березня 2019 року у справі № П/811/1722/17, від 27 серпня 2019 року у справі № 520/11050/18 та від 08 серпня 2018 року у справі № 820/3059/17.

ВИСНОВОК: В разі коли минуло 96 годин з моменту застосування адміністративного арешту він припиняється в силу закону безвідносно до причин, з яких рішення суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту не було прийнято.

 

Матеріал по темі: «Особливості застосування адміністративного арешту коштів платника податків»



Теги: адміністративний арешт, арешт майна платника податків, визнання арешту обґрунтованим, поза межами 96годинного строку, 24 години, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, судова практика, Адвокат Морозов

 


13/09/2020

Сплата судового збору при підтверджені адміністративного арешту майна платника податків


Адвокат Морозов (судовий захист)


Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків: зобов’язання контролюючого органу зі сплати судового збору

09 вересня 2020 року Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в рамках справи № 640/14486/19, адміністративне провадження № К/9901/31306/19 (ЄДРСРУ № 91444723) досліджував питання щодо обов’язковості сплати судового збору контролюючим органом при підтверджені адміністративного арешту майна платника податків.

Спір по даній категорії відноситься до термінових адміністративних справ, розгляд яких здійснюється у порядку, передбаченому §2 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» глави 11 КАС України.

Частина перша статті 269 КАС України передбачає, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

(!!!) З урахуванням наведеного, подана до суду органом доходів і зборів заява про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків є особливою формою позовної заяви.

Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За змістом частини першої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Таким чином, сплата судового збору здійснюється за подання до суду як позовної заяви, так і іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, а отже і за подання заяви щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Серед визначених у частині другій статті 3 Закону № 3674-VI заяв (у тому числі і позовних) та скарг, за подання яких судовий збір не справляється, відсутня заява органу доходів і зборів про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.

Крім того, органи доходів і зборів не належать до суб`єктів, визначених у статті 5 Закону № 3674-VI, звільнених від сплати судового збору.

Системний аналіз вищенаведених положень у сукупності дає підстави для висновку про те, що умовою реалізації права органу доходів і зборів на подання до суду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків у порядку, встановленому статтею 283 КАС України, є долучення до такої заяви документа про сплату судового збору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 17  березня 2020 року у справі   №1.380.2019.004760 та у постанові від 3 квітня 2020  року у справі №1.380.2019.003732.

За змістом частин першої та другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Згідно з частиною третьою статті 283 КАС України у разі недотримання вимог частини другої цієї статті суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків. Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику заяви та доданих до неї документів. Повернення заяви не є перешкодою для повторного звернення з нею до суду після усунення її недоліків, але не пізніше ніж протягом 48 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

Таким чином, несплата судового збору при поданні заяви, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України, є підставою для постановлення судом ухвали про залишення заяви без руху.

Водночас при невиконанні вимог ухвали про залишення заяви без руху вона, в силу положень процесуального законодавства, підлягає поверненню.

ВИСНОВОК: Контролюючий орган, який звернувся із заявою до суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, є суб`єктом сплати судового збору, тобто зобов’язаний його сплатити в обов’язковому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 16 червня 2020 року у справі № 560/3012/19, адміністративне провадження №К/9901/31773/19 (ЄДРСРУ № 89868992).






Теги: адміністративний арешт, арешт майна платника податків, визнання арешту обґрунтованим, поза межами 96-годинного строку, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, судова практика, Адвокат Морозов

28/04/2020

Адміністративний арешт майна та грошових коштів платника податків


Адвокат Морозов (судовий захист)


Адміністративний арешт, як винятковий спосіб забезпечення виконання обов`язків платника податків

24 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 802/2067/15-а, адміністративне провадження №К/9901/9294/18 (ЄДРСРУ № 88909382) досліджував питання щодо застосування адміністративного арешту контролюючими органами.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.
Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Відтак, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України .

Згідно із пунктом  94.2  статті  94 Податкового кодексу України  арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього  Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього  Кодексу  інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).


Відповідно до абзацу другого підпункту  94.6.2  пункту  94.6  статті  94 Податкового кодексу України  арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Водночас  Податковим кодексом України  передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені  статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту  20.1.33  пункту  20.1  статті  20 Податкового кодексу України  контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом  94.2  статті  94 Податкового кодексу України, за наявності умов, встановлених підпунктом  20.1.33  пункту  20.1  статті  20 Податкового кодексу України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту  20.1.33  пункту  20.1  статті  20 Податкового кодексу України  є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту  20.1.33  пункту  20.1  статті  20  та пункту  94.2  статті  94 Податкового кодексу України  не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми  пункту 94.2 Податкового кодексу України  визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт  20.1.33  пункту  20.1  статті  20 Податкового кодексу України  регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Отже, положення статті 94 ПК викладаються в єдиному контексті, а її норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, та не визначають послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів, а також не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.11.2018 у справі №820/1929/17 та підтверджений в постанові від 11 лютого 2020 року по справі № 813/1586/17 (ЄДРСРУ № 87713225).

Крім того, згідно з позицією Верховного Суду викладену в постановах по справах №820/2455/18 від 12.02.2019, №820/2564/17 від 12.04.2019, №813/1910/17 від 14.05.2019, №813/854/18 від 23.05.2019, №813/3943/17 від 28.05.2019, арешт коштів на рахунках та зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків відповідно до норм Податкового кодексу України мають однакове значення з точки зору їх застосування як примусового заходу та можуть застосовуватися з підстав, передбачених ст. 94 Податкового кодексу України

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 826/8691/16.




Теги: адміністративний арешт, арешт майна платника податків, визнання арешту обґрунтованим, поза межами 96годинного строку, 24 години, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, судова практика, Адвокат Морозов

16/04/2019

Процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами

Адвокат Морозов (судовий захист)

Послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.

12 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 820/2564/17, адміністративне провадження №К/9901/31327/18 (ЄДРСРУ № 81136981) , 21 березня 2019 року в рамках справи № 820/4880/17, адміністративне провадження №К/9901/23896/18  (ЄДРСРУ № 80633143) та ін. досліджував питання процедури і підстав застосування адміністративного арешту контролюючими органами.

Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як 1) арешт коштів, так і 2) арешт іншого майна. 

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються за наявності однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника контролюючого органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

ВАЖЛИВО: Із системного тлумачення положень статті 94 Податкового кодексу України Верховним судом не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Положення статті 94 Податкового кодексу України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.
Натомість, приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Не підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків у судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках відповідача, але за умови наявності відповідних підстав, визначених Податковим кодексом України.

Необхідно відмітити, що запроваджена п. 94.2.3  ст. 94 Податкового кодексу України   підстава для застосування адміністративного арешту майна платника податків є самостійним приводом для реалізації контролюючим органом заходів податкового примусу виключно за процедурою  ст.94 Податкового кодексу України  і жодним чином не стосується інших аналогічних суміжних процедур, згаданих у п. 20.1.31 ст. 20 (зупинення операцій на рахунках у банку за не допуск до обстеження приміщень і територій), п. 20.1.32 ст. 20 (зупинення операцій на рахунках у банку за створення перешкод у діяльності податкового керуючого), п. 20.1.33 ст. 20 (арешт за недостатність майна для погашення податкового боргу), п. 89.4 ст. 89 (зупинення операцій на рахунках у банку за не допуск податкового керуючого), п. 91.4 ст. 91 (зупинення операцій на рахунках у банку за невиконання законних вимог податкового керуючого)  Податкового кодексу України.

При цьому за п. 94.2.3  ст. 94 Податкового кодексу України   до винної особи можуть бути застосовані два цілком окремі, самостійні та незалежні один від одного заходи державного податкового примусу, а саме: 1) контролюючим органом - арешт майна платника податків у порядку абз. 1 п. 94.6  ст. 96 Податкового кодексу України  з подальшим судовим підтвердженням відповідно до абз. 1 п. 94.10  ст. 94 цього ж  кодексу; 2) судом - арешт коштів у порядку абз.3 п.94.6 ст.96 Податкового кодексу України за зверненням контролюючого органу.

Такий самий по суті правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування  ст.94 Податкового кодексу України  викладений у постанові палати Касаційного адміністративного суду від 27.11.2018 р. по справі №820/1929/17 (касаційне провадження №К/9901/40847/18).

13 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 819/2388/17, адміністративне провадження №К/9901/63964/18 (ЄДРСРУ № 79791509) під час вирішення питання щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків зауважив, що відсутність протягом вказаного строку відповідного звернення фіскального органу до суду (протягом 24 годин – ч.2 ст. 283 КАС України) рівно як і  рішення суду про визнання арешту обґрунтованим (протягом 96 годин – п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України)  зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих саме підстав.

Отже, вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, заявлені поза межами 96-годинного строку, не є такими, що можуть бути задоволеними, адже, у цьому випадку, відсутні відповідні обставини, з якими положення статті 94 ПК України пов'язують можливість забезпечення виконання платником податків його обов'язків.
Тобто, за своїм характером та правовим змістом строк у 96 годин є присікальним і поновленню чи продовженню не підлягає.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року по справі № 820/2312/17, адміністративне провадження №К/9901/31351/18 (ЄДРСРУ № 74028729) та від 22 травня 2018 року у справі № 820/2040/17, адміністративне провадження №К/9901/30940/18 (ЄДРСРУ № 74203910).

ВИСНОВОК: Аналіз вищевказаних норм Податкового кодексу України дає підстави вважати, що арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.








Теги: адміністративний арешт, арешт майна платника податків, визнання арешту обґрунтованим, поза межами 96-годинного строку, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, судова практика, Адвокат Морозов

17/08/2018

Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків


Адвокат Морозов (судовий захист)


Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків заявлені поза межами 96-годинного строку.

13 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 820/816/17, адміністративне провадження №К/9901/4810/17 (ЄДРСРУ № 75856597) досліджував питання щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, заявлені поза межами 96-годинного строку.

Згідно пункту 94.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті (пункт 94.3 статті 94 ПК України).

Пунктом 94.2 статті 94 ПК України передбачено підстави для застосування адміністративного арешту майна, серед яких, зокрема, є відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

(!!!) Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків є універсальними та визначені статтею 94 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 94.4 цієї статті арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Відповідно      до      підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України  передбачено, що  арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Тобто, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

При чому, не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту, розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку Суд приходить до висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В той же час, для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться в банку, платника податків з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначених положеннями податкового законодавства для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках Товариства, відкритих в банківських установах (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у справі № 820/4710/16, адміністративне провадження № К/9901/44814/18, ЄДРСРУ № 74034942).

Відповідно до пункту 94.10 статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).
За правилами пункту 94.19.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт припиняється у разі відсутності протягом вказаного строку рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадку, визначеному, зокрема, пунктом 94.19.1, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється (пункт 94.21 статті Кодексу).

Статтею 183-3 КАС України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено право звернення органів доходів і зборів до суду з поданням щодо, зокрема, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом (частина третя статті 183-3 КАС України.

Згідно з частиною шостою вказаної статті КАС України відмова у прийнятті подання унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим поданням. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для такого висновку. Так, за наявності відповідних умов, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов'язковому порядку протягом 96 годин.

ВИСНОВОК: Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих саме підстав.

Отже, вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, заявлені поза межами 96-годинного строку, не є такими, що можуть бути задоволеними, адже, у цьому випадку, відсутні відповідні обставини, з якими положення статті 94 ПК України пов'язують можливість забезпечення виконання платником податків його обов'язків.

Тобто, за своїм характером та правовим змістом строк у 96 годин є присікальним і поновленню чи продовженню не підлягає.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року по справі № 820/2312/17, адміністративне провадження №К/9901/31351/18 (ЄДРСРУ № 74028729) та від 22 травня 2018 року у справі № 820/2040/17, адміністративне провадження №К/9901/30940/18 (ЄДРСРУ № 74203910).







Теги: адміністративний арешт, арешт майна платника податків, визнання арешту обґрунтованим, поза межами 96-годинного строку, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, судова практика, Адвокат Морозов


Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.