Адвокат Морозов (судовий захист)
Стягнення з Казначейства інфляційних втрат та 3%
річних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення коштів з державного
органу
11 січня 2024
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в
рамках справи № 910/479/21
(ЄДРСРУ № 116231446) досліджував питання
щодо стягнення з Казначейства інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне
виконання рішення суду про стягнення коштів з державного органу відповідно до
ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За змістом
ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим
є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника
сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від
боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в
якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок
боржника з такої сплати.
(!) Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який
прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний
сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший
розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до
ч. 1 ст. 2 Закону про гарантії (у редакції, чинній на момент виникнення спірних
правовідносин) держава гарантує
виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити
певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні
підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна
якої забороняється відповідно до законодавства.
Частиною 2 ст.
6 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент
виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з
державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють
казначейське обслуговування бюджетних коштів.
За ч. 1 ст. 5 Закону
про гарантії у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів,
протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення
коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу
виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми
за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення
виконання рішень суду.
ЦК України,
прийнятий 16.01.2003, набрав чинності 01.01.2004, тоді як Закон про гарантії
був прийнятий 05.06.2012 та набрав чинності 01.01.2013. Стаття 625 ЦК України
діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само
незмінним залишається припис ч. 1 ст. 5 Закону про гарантії, який не встановлює
іншого, ніж у ч. 2 ст. 625 ЦК України, розміру процентів.
Згідно із ч.ч.
1, 2 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить
Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК
України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які
приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт
права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який
регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно
подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт
розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону
про внесення змін до ЦК України.
Оскільки
парламент прийняв Закон про гарантії
після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам
зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні
цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним
внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний
Суд України у Рішенні від 13.03.2012 №5-рп/2012 (абзац 7 пп. 3.1 п. 3
мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який
має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту,
то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду
від 22.06.2021 у справі №334/3161/17,
від 18.01.2022 у справі №910/17048/17,
від 29.06.2022 у справі №477/874/19).
Велика Палата
Верховного Суду вже зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І
"Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому
приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1
розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні)
зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625
ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого
грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи
делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо
інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює,
зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від
11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц,
від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц,
від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Окрім того,
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила
висновок, за яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання
можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених
законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в
окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та
обов`язки можуть виникати з
деліктного зобов`язання та рішення суду.
Судове рішення
про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі,
тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку
із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати
Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
Усвідомлюючи
необхідність поступу у вирішенні зазначеної проблеми та забезпечення належного
виконання пілотного рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти
України», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п. 31)
відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від
20.01.2016 у справі №6-2759цс15
(про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень
урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна
застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання
грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 (про те, що ст.
625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало
між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 цього Кодексу не дає
підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України за наявності деліктних, а
не зобов`язальних правовідносин). Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у
ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення
будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення;
приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не
передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема,
окремі види зобов`язань (п. 45 постанови).
Отже, у разі
неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного,
конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення
виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК
України.
Аналогічні
правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від
09.11.2023 у справі №420/2411/19.
Отже,
господарські суди попередніх інстанцій правильно врахували, що Закон про
гарантії не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення
виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання,
підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим
рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є
об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у
ст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише
до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами
(аналогічні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від
03.10.2023 у справі №686/7081/21).
ВИСНОВОК: Враховуючи
викладене, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення з Казначейства на
користь позивача інфляційних втрат та 3% річних підлягають застосуванню до
правовідносин за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про
стягнення коштів з державного органу.
Матеріал по темі: «Базова сума для обчислення
інфляційних втрат та трьох процентів річних»
Теги: інфляційні втрати, 3% річних,
виконання грошового зобов'язання, індекс інфляції, три відсотки річних, судові
витрати, стягнення заборгованості, Верховний суд, судова практика, Адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар