Адвокат Морозов (судовий захист)
Момент з якого можуть застосовуватися приписи ст. 625
ЦК України до юридичних наслідків прострочення виконання державою
підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання
11 січня 2024
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в
рамках справи № 910/479/21
(ЄДРСРУ № 116231446) досліджував питання
щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписи ст. 625 ЦК України до
юридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема, державою)
підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання.
Відповідно до
ч. 2 ст. 3 Закону про гарантії стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з
державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних
коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче
провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою
стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та
відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим
Кабінетом Міністрів України.
У разі якщо
стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та
відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у
сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня
надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі
неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання
ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву
стягувачу. Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського
обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені
частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання
стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (ч. 3
ст. 3 Закону про гарантії).
За ч. 4 ст. 3
Закону про гарантії перерахування коштів
стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних
коштів, необхідних для цього
документів та відомостей.
Подібні
положення містить ч. 6 ст. 4 Закону про гарантії, згідно якої перерахування
коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних
коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей,
необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів
державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.
19.06.2019
Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №646/14523/15-ц, у якій
зробила висновок про те, що період прострочення держави з виконання рішення
суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня
пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Проте у
постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку щодо обчислення початку періоду прострочення держави
з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України та
виснувала, що з огляду на припис ч. 4 ст. 3 Закону про гарантії прострочення
держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних
фактів:
1) стягувач
подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів;
2) держава за
цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня
його надходження до органу ДКС України.
Тому припис ч.
2 ст. 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового
зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення
підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового
зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до
виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує
дню повного виконання судового рішення.
Інший підхід до
визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах
(наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою
набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування)
може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема, неподання ним
упродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля
отримання можливості додатково стягнути з держави 3% річних та інфляційні
втрати через штучне збільшення періоду прострочення).
У свою чергу
наведене вище системне тлумачення ч. 2 ст. 625 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5
Закону про гарантії сприятиме дисциплінуванню поведінки стягувача під час
пред`явлення ним виконавчого документа в порядку визначеному Законом про
гарантії, виданого на виконання судового рішення про стягнення коштів з
держави, адже за такого підходу до визначення моменту прострочення держави у
спірних правовідносинах стягувач буде обізнаним, що умовою нарахування 3%
річних та інфляційних втрат є неперерахування державою стягувачу протягом
визначеного ч. 4 ст. 3 Закону про гарантії строку коштів за наслідком його
звернення із заявою про виконання рішення суду, тоді як час, який передує
завершенню цього строку, не входить до періоду прострочення виконання державою
рішення суду за який може бути заявлені стягувачем відповідні нарахування.
Отже, в разі
порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на
користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення
виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з
відшкодування завданої нею шкоди) ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 5 Закону про
гарантії установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого
порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно
несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період
прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного
механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї
коштів межах визначеного ч. 4 ст. 3 Закону про гарантії строку, оскільки у
протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для
нарахування та стягнення з держави 3% річних та інфляційних втрат.
При цьому, за
положеннями ст.ст. 253, 254 ЦК України, день фактичного виконання зобов`язання
не включається до періоду прострочення.
ВИСНОВОК: Таким чином, позивач вправі заявити до стягнення з
казначейства інфляційні втрати за
прострочення виконання судового рішення з
наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу
ДКС України виконавчого документа включно до дня, що передує дню повного
виконання судового рішення.
Аналогічні
питання застосування ст. 5 Закону про гарантії та ч. 2 ст. 625 ЦК України у
подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду у
постановах від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 та від 09.11.2023 у справі №420/2411/19.
Матеріал по темі: «Стягнення з Казначейства інфляційних
втрат та 3% річних за невиконання рішення суду»
Теги: інфляційні втрати, 3% річних,
виконання грошового зобов'язання, індекс інфляції, три відсотки річних, судові
витрати, стягнення заборгованості, Верховний суд, судова практика, Адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар