Дезертирство в умовах воєнного стану карається реальним строком позбавлення волі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: дезертирство в умовах воєнного стану карається реальним строком позбавлення волі, але призначене покарання можливе в мінімальних межах санкції

08 листопада 2023 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 333/4532/22, провадження № 51-5158км23 (ЄДРСРУ № 114928961) досліджував питання що дезертирство в умовах воєнного стану карається реальним строком позбавлення волі. 

Стаття в ЗМІ: Верховний суд схвалив термін за ч. 4 ст. 408 КК у 5 років позбавлення волі бійцю ЗСУ, який вчасно не з'явився на службу після двох контузій…

… але якщо бути точніше то потрібно так: «Верховний суд схвалив термін за ч. 4 ст. 408 КК у 5 років позбавлення волі бійцю ЗСУ, який вчасно не з'явився на службу після двох контузій і якого виписано з лікувального закладу за порушення режиму (самоволка), після чого останній не зіявився до місця служби, а через місяць скитань його затримала поліція»

Примітка: ч. 4 ст. 408 КК України «Дезертирство» - діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Фабула справи: у липні 2022 року військовослужбовця було направлено на стаціонарне лікування до військового шпиталю, а потім переведено для подальшого лікування до міської лікарні.  Надалі, на початку серпня 2022 року, військовослужбовця було виписано з лікувального закладу за порушення режиму, а тому він повинен був прибути до певної військової частини для подальшого проходження служби, але  у подальшому середнені вересня 2022 року був затриманий працівниками правоохоронних органів.

Примітка: Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженого військовослужбовця за ч. 4 ст. 408 КК у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються (інкриміновані порушення вимог ст.ст. 11, 16, 49 «Загальні обов’язки військовослужбовців» Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в тексті вироку не розкритті, наприклад: з яким станом здоров’я військовослужбовець був «виписаний», як вплинули контузії на діагноз хворого, чи проходив боєць ЗСУ психічну допомогу, де знаходився після лікарні, чи проходив ВЛК,  чи звертався до лікарів надалі,  і т.і.) 

Перша інстанція: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107995180

Друга інстанція: https://reyestr.court.gov.ua/Review/111897658#

Третя інстанція: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114928961

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості закон відносить (ст. 12 КК), вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого в контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

За частиною 1 ст. 75 КК (на час вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків, передбачених цією статтею, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Функція суду щодо вибору форми відбування покарання за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.

Звертаючись до обставин цього кримінального провадження, Верховний Суд установив, що суд першої інстанції, призначаючи бійцю ЗСУ покарання, врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суспільну небезпечність діяння, вік та дані про особу винного, який має постійне місце проживання, утримує матір, розведений, раніше не судимий, за місцем проходження служби командирами характеризується як недисциплінований військовослужбовець, до виконання своїх службових обов`язків ставиться невідповідально, професійні та вольові якості не розвинуті, його стан здоров`я (страждає астено-невротичним синдромом, токсичною (алкогольною) посттравматичною енцефалопією, наявні епіприступи), з  2019 року неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності», отримав дві контузії під час виконання бойових завдань.

Крім цього, суд взяв до уваги, що боєць ЗСУ добровільно звернувся для  проходження військової служби після початку повномасштабного вторгнення в Україну, брав активну участь у бойових діях на території Запорізької області, був двічі контужений, у зв`язку з чим у нього суттєво погіршилося здоров`я.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання в межах санкції ч. 4 ст. 408 КК у виді позбавлення волі та про можливість його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі статей 75, 76 КК. При цьому суд урахував: щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин, те, що він під час судового розгляду не порушував своїх процесуальних обов`язків як учасник судового процесу, утримує свою матір, має постійне місце реєстрації та проживання, пройшов курс лікування від алкоголізму і понад два місяці перебуває під вартою.

(!) Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, не погодився з такою формою відбування покарання та скасував його.

На обґрунтування свого висновку апеляційний суд зазначив, що на території України триває воєнний стан, а обвинувачений, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, зобов`язаний був непорушно дотримуватися Конституції України і законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свої навички і майстерність, а також твердо знати й зразково виконувати свої службові обов`язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватися правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно перебувати у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без відповідного дозволу командира (начальника).

Також апеляційний суд звернув увагу, що боєць вчинив злочин в умовах, коли військовослужбовці його ж військової частини виконують свій військовий обов`язок, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет держави.

На переконання апеляційного суду, поведінка засудженого суттєво знижує рівень військової дисципліни та боєготовність Збройних Сил України та інших військових формувань, що в умовах сьогодення є критично неприпустимим, а тому звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням фактично сформує негативну думку інших військовослужбовців, відповідно до якої ухилення від виконання покладених на військовослужбовця обов`язків під час воєнного стану не призводить до адекватного скоєному покарання.

Отже, колегія суддів  Верховного суду погодилась з висновками апеляційного суду та вважає, що   призначене засудженому покарання в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 408 КК відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК. Це покарання з огляду на положення ст. 50 цього Кодексу узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність і принципами співмірності та індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу. Підстав уважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що вказано в касаційній скарзі, не вбачається.

ВИСНОВОК:  по-перше: «мистецтво заголовку в ЗМІ» + «кровожадність суду»;  по-друге: доведення винуватості та кваліфікація дій засудженого військовослужбовця за ч. 4 ст. 408 КК у касаційній скарзі не оспорювалась, а отже й не досліджувалась; по-третє: теза Верховного суду «звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням фактично сформує негативну думку інших військовослужбовців», на мій погляд, потребує професійного дискусу в суспільстві; по-четверте: призначення засудженому покарання в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 408 КК за кваліфікуючою ознакою вчинення злочинів «в умовах воєнного або надзвичайного стану».

 

 

Матеріал по темі: «Кваліфікуюча ознака вчинення злочинів «в умовах воєнного або надзвичайного стану»