Правова можливість відступлення права вимоги за кредитним і
забезпечувальними договорами на користь фізичної особи
09 лютого 2022 року Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 523/70/17, провадження №
61-8965св21 (ЄДРСРУ № 103132719) досліджував питання щодо відступлення права
вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами на користь фізичної особи.
Зобов`язанням є правовідношення, в
якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони
(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу,
сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне
зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його
обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов`язанні є боржник і
кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов`язанні може бути
замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за
правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК
України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено
договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на
підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема,
купівля-продаж, дарування, факторинг.
Відповідно до статті 190 ЦК України
майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також
майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права
визнаються речовими правами.
Право вимоги у зобов`язанні є майновим
правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з
урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.
Отже, відступлення права вимоги може
відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни.
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони
у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги
та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права
та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність
фінансової послуги, яка надається новим кредитором
попередньому.
Предметом договору купівлі-продажу може
бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору
купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права
вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656
ЦК України).
До нового кредитора переходять права
первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент
переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514
ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать
від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
При цьому відповідно до правової
позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у
справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме
зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний
склад у частині кредитора.
(!!!) Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із
зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та
умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Договір відступлення права вимоги має
такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку
у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і
не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права
вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права
вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання;
5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у
зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у
конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за
відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло
таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня
2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37,
38)).
Договір факторингу має такі ознаки: 1)
предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні
фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому
клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має
передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом
наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та
має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне
регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати
Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №
906/1174/18 (пункт 48)).
Якщо предметом і метою договору є
відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як
договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують
надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату)
попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір
відступлення права вимоги договором факторингу (див.
постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
У постанові від 31 жовтня 2018 року у
справі № 465/646/11 (провадження №
14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який
надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про
те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної
особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК
України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору,
характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова
установа.
У постанові від 16 березня 2021 року у
справі № 906/1174/18 Велика Палата
Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 31
жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, про
те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної
особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України,
конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і
забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ
за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської
ліцензії та перебував у процедурі ліквідації (пункт 62).
Оскільки від іншої частини правового
висновку, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), Велика
Палата Верховного Суду не відступила, вона, ухваливши постанову від 16 березня
2021 року у справі № 906/1174/18, фактично
визначилася, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними
договорами на користь фізичної особи є можливим лише за обставин, коли
попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у
процедурі ліквідації.
ВИСНОВОК: У судовій практиці релевантною залишається позиція, що якщо попередній
кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути
стороною договору про переуступку права вимоги за кредитним договором.
Таким чином, відступлення права вимоги
за кредитним і забезпечувальними договорами на користь фізичної особи є
можливим лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений
банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Аналогічна правова позиція висловлена
26 січня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової
палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №
761/41749/19, провадження № 61-11761св21 (ЄДРСРУ № 102999481).
Матеріал по темі: «Вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги»
Теги: відступлення права вимоги, продаж
боргу, новий кредитор, факторинг, цесія, електроні торги, ліквідація банку,
кредитний договір, уступка по договору, судова практика, Верховний суд, Адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар