Підсудність справ про визнання неправомірною бездіяльність органу
досудового розслідування та відшкодування моральної шкоди
17 лютого 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках
справи № 761/47244/19, провадження №
61-16686св21 (ЄДРСРУ № 103371785) досліджував питання щодо підсудності справ
про визнання неправомірною бездіяльність органу досудового розслідування та
відшкодування моральної шкоди.
Суть спору: Предметом позову у цій справі є,
зокрема, оскарження дій Національної поліції щодо не здійснення ним досудового
розслідування, оскільки підозра нікому не оголошена, обвинувальний акт до суду
не направлений, винних осіб не притягнуто до кримінальної відповідальності.
У статтях 55, 56 Конституції України
закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави
чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої
незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними
своїх повноважень.
За статтею 125 Конституції України
судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації
і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18
Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»
суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських,
адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи
судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип
спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є
розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та
свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як
різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне,
кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової
юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає
розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад
правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у
їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на
вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної
юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у
спорі є, як правило, фізична особа).
Зазначена правова позиція викладена у
постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 201/9139/18 (провадження № 14-321цс19).
У статті 19 ЦПК України визначено, що
суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із
цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім
справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають
у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових
прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо
такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому
загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися
будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх
вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини першої статті 15
ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його
порушення, невизнання або оспорювання.
Порядок кримінального провадження на
території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством
України (частина перша статті 1 КПК України).
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку
із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну
відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України)
Згідно із частиною першою статті 2 КПК
України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та
держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних
інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого,
повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний,
хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в
міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна
особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного
учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до статті 24 КПК України
кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи
бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку,
передбаченому цим Кодексом.
Порядок оскарження рішень, дій чи
бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового
розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої
статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені
бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про
кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після
отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні
тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також
у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у
визначений цим Кодексом строк, заявником, потерпілим, його представником чи
законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним
представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється
провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи
законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Згідно з частиною першою статті 306 КПК
України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора
розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового
розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень
цієї глави.
Конституційний Суд України в Рішенні
від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001
зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України
порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду
(судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ,
а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених,
підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та
інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних
інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй
можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі
процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства
і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому
КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої
особливості та не належить до управлінської сфери.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав,
що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий,
орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же
способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже,
правовідносини, що мають
місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.
Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів
владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же
судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й
оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних
справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до
юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або
допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень стосовно заяв і
повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується
на розгляді кримінальних справ. Крім того, імперативний припис пункту 2 частини
третьої статті 17 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо
справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Законність процесуальних актів, дій чи
бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може
перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Намагання здійснити контроль за
процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є
протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку
процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.
Отже, спори, які стосуються перевірки
правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при
досудовому розслідуванні не відносяться до цивільної юрисдикції.
Таким чином, при визначенні юрисдикції
у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень
має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи
пов`язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини цивільна
юрисдикція не поширюється.
ВИСНОВОК: Скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення
бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені
або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному
судочинстві.
Аналогічний висновок щодо застосування
норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої
Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15 (провадження № 11-317апп18), постановах
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 234/18482/18, провадження № 61-17459св19 (ЄДРСРУ
№86435355 ), постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного
Суду від 10 грудня 2020 року, справа №820/2892/18,
адміністративне провадження №К/9901/28231/20, від 20 грудня 2021 року у справі № 420/11789/20, адміністративне провадження
№К/9901/26036/21 (ЄДРСРУ № 102080142).
Матеріал по темі: «Відшкодування шкоди за неправомірні дії правоохоронних органів»
Теги:
шкода, компенсація шкоди, незаконні рішення, бездіяльність правоохоронного
органу, оперативно-розшукова діяльність, розслідування, прокуратура, суд,
судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар