Верховний суд: кошти, які знаходяться на депозитному рахунку в банку є
спільною сумісною власністю подружжя, якщо не доведено зворотнього
20 жовтня 2021 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 565/1362/19, провадження №
61-2780св21 (ЄДРСРУ № 100490706) досліджував питання щодо спільності майна
подружжя, а саме коштів на депозитному рахунку в банку.
Відповідно до частини другої статті 3
Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають,
пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно частини третьої статті 368 ЦК
України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною
власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України
майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві
спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної
причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба
тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час
шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної
сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення, за ким зареєстровано
таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у
тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з
подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України
свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя
на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може
бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму
спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних
для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її
спростовує.
Подібні за змістом висновки викладені,
зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного
Суду від 21 листопада 2018 року у справі №
372/504/17, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів від 06
лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц,
від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Згідно частини першої статті 69 СК
України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві
спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об`єктом
права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є
рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором
(стаття 70 СК України).
За змістом пункту 3 частини третьої
статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно,
набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до частини першої статті 65
СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права
спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Частинами другою, третьою статті 65 СК
України також передбачено, що дружина, чоловік має право на звернення до суду з
позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із
подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного
побутового.
Для укладення одним із подружжя
договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної
реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя
має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який
потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути
нотаріально засвідчена.
Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад
цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369
ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з
подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за
згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону у їх
взаємозв`язку можна зробити висновок, що відсутність
нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на
укладення договору позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних
повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.
Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до
частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі
співвласників (другому з подружжя) право оспорити договір з підстав його недійсності.
При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників
на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір
щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не
ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін
договору.
Подібна позиція висловлена Великою
Палатою Верховного Суду у постанові у справі №
372/504/17 від 21 листопада 2018 року, Верховним Судом у складі
Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №
430/1281/14-ц від 15 червня 2020 року та підтримана 16 червня 2021 року
Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 686/280/17,
провадження № 61-2685св21 (ЄДРСРУ № 97966529).
Отже на майно, набуте за час шлюбу, діє
презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання
такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Частиною першою статті 70 СК України
встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної
власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не
визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у
частині другій статті 372 ЦК України.
Таким чином, у разі використання одним
із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України, інший із подружжя
має право на компенсацію вартості його частки.
У випадку коли при розгляді вимоги про
поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них
здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з
подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке
майно або його вартість враховується при поділі.
За змістом наведених норм, факт
використання спільних коштів не в інтересах сім`ї повинен бути доведеним
відповідними доказами.
Аналогічного висновку дійшов Верховний
Суд у постанові від 19 червня 2019 року у справі №
761/32404/14-ц.
У пункті 21 постанови Пленуму
Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства
при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним
та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року за № 11,
роз`яснено, що грошові кошти (вклади), внесені у банківські установи за
договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії,
стипендії, інших доходів подружжя, незалежно від їх виду та від того, на чиє
ім`я з подружжя вони внесені, відповідно до ст. 61 СК України, є об`єктом права спільної сумісної
власності подружжя.
У п. п. 23, 24 вказаної постанови
Пленуму ВСУ судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно,
необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час
припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його
придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст.
60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325
ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із
законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від
того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами,
якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Окрім цього, про належність грошових
коштів, які були внесені на рахунки у банках під час зареєстрованого шлюбу, до
спільного майна подружжя Верховний Суд вказав у своїй постанові від 20 червня
2018 року у справі № 756/14404/15
(провадження № 61-24789св18) і цей висновок підтримано.
ВИСНОВОК: Кошти, які знаходяться на депозитному рахунку в банку є спільною сумісною
власністю подружжя, якщо не доведено зворотнього.
Матеріал по темі: «Не повернення депозитного вкладу – на що може розраховувати споживач?»
Теги:
депозит, проценти, вклад, спільне майно, сумісна власність, стягнення вкладу,
стягнення коштів, проценти, захист прав споживачів, інфляційні втрати, банк,
повернення коштів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар