Верховний суд:
правомірність відведення у власність земельної ділянки із земель селянського
(фермерського) господарства
11
листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
П/811/2084/17, адміністративне провадження № К/9901/54860/18 (ЄДРСРУ №
101036347) досліджував питання щодо правомірності відведення у власність
земельної ділянки із земель селянського (фермерського) господарства.
Частиною
першою статті 2 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про
фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV, в редакції, чинній на
момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини, пов`язані
із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств,
регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та
іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно
до статті 1 Закону № 973-IV фермерське
господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які
виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати
її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках,
наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення
фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва,
особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Так,
згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній
реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних
осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або
кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське
господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Статтею
7 Закону № 973-IV передбачено, що надання земельних ділянок державної та
комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського
господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
За
змістом частин першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції на момент
спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та
права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної
власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого
самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за
результатами аукціону.
Набуття
права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі
земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно
з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок
у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних
ділянок, які перебувають у користуванні громадян, та одержання земельних
ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної
приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача
земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим
Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина
четверта статті 116 ЗК України).
Слід
зазначити також положення щодо можливості передачі земельних ділянок у
власність чи користування, закріплене частиною п`ятою статті 116 ЗК України,
згідно з яким земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні
громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за
рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише
після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному
законом.
Так,
відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган
виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та
його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського
призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою
цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Аналіз
вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-IV дає змогу дійти висновку, що з
метою ведення фермерського господарства виключно громадяни можуть отримати земельну ділянку із
земель державної та комунальної власності у власність шляхом
безоплатної передачі в межах норм безоплатної приватизації. Для юридичних осіб такої можливості чинне
законодавство не передбачає. Водночас у користування,
зокрема, оренду, можуть отримати земельну ділянку із земель державної та
комунальної власності як громадяни, так і юридичні особи. У цьому
контексті, фермерське господарство є однією із форм саме підприємницької
діяльності громадян.
Як
зазначено у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18, практика застосування норм права щодо
фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й
переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського
господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою
Палатою Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з
моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства
(фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке
господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і
користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також
спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була
передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка,
виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар
земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського
господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом
є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а
фермерське господарство як юридична особа.
У
постанові від 13 березня 2018 року в справі №
348/992/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після
укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах
оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і
з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки
землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не
громадянин, якому вона надавалась.
У
постанові від 1 квітня 2020 року в справі №
320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана
громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства
земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується
виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення
особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт
господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди
земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної
реєстрації такого господарства користувачем
орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство
… (п. 6.24 - 6.25)
Згодом
цей підхід було використано також у постанові ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц: передбачені законом
особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського
(фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було
безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її
використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського)
господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної
сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське
(фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття
засновником селянського (фермерського) господарства права постійного
користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення
державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає
селянське (фермерське) господарство … Державна реєстрація права постійного
користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського)
господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після
державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької
діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим
призначенням, тобто бути постійним користувачем. … (п. 22, 23).
(!!!) Отже, з моменту реєстрації фермерського
господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство,
а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка
для ведення фермерського господарства.
Статтею
12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть
складатися із:
а)
земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як
юридичній особі;
б)
земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на
праві приватної власності;
в)
земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах
оренди.
Права
володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності
членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Отже,
станом на момент виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство в
залежності від того, хто є власником земельних ділянок, які увійшли до складу
землі цього фермерського господарства, наділяється різними правомочностями.
Зокрема, фермерське господарство володіє, користується і розпоряджається тими
земельними ділянками, які належить йому на праві власності. Однак, якщо члени
фермерського господарства мають у приватній власності земельні ділянки, то
фермерське господарство може лише володіти та користуватися землями своїх
членів і лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають саме у власності,
а не у користуванні члена фермерського господарства. Щодо використання
фермерським господарством земельної ділянки на умовах оренди, то, виходячи із
правової природи оренди, такому фермерському господарству також належать лише
правомочності щодо володіння та користування землею, а власник землі наділений
правом розпоряджатися нею.
Відповідно
до статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на
одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності
земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Членам
фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше
наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю)
члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території
відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки,
господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються
безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
ЗК
України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону № 973-IV,
встановлює аналогічні норми.
Так,
стаття 31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть
складатися із:
а)
земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як
юридичній особі;
б)
земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на
праві приватної власності;
в)
земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах
оренди.
Громадяни
- члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у
власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у
розмірі земельної частки (паю).
Щодо
приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32
ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств
передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні
ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського
підприємства, розташованого на території відповідної ради.
(!!!) Отже, однією
з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є
приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає
у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні
громадян. При цьому стаття 13 Закону № 973-IV та стаття 32 ЗК України мають
ідентичні назви "Приватизація земельних ділянок членами фермерських
господарств".
Судова
палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного
адміністративного суду 03.11.2021 розглянула справу №
817/1911/17 за тотожними правовідносинами дійшла висновку, що,
оскільки ЗК України встановлює загальний порядок набуття права на землю
громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність
або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у
тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному
порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть
отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності
земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю). При цьому має враховуватися
норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи
користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування
за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише
після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному
законом.
За
наслідками розгляду справи № 817/1911/17
Верховний Суд сформував такі правові висновки.
У
члена фермерського господарства не виникає право користування земельною
ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування)
громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства.
Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою,
виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення
фермерського господарства, є
саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання.
Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що
надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена
фермерського господарства, в тому числі засновника.
Чинні
правові норми Земельного кодексу України та Закону № 973-IV не передбачають
права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в
користування для ведення фермерського господарства, без створення такого
фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування
громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою,
яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому,
власник землі залишається незмінним - держава або територіальна громада.
Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би
державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну
від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував
належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі
засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого
фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність
земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та
комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після
припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у
визначеному законом порядку.
ВИСНОВОК: Надання дозволу на розробку проекту
землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність іншій особі з подальшим
наданням цієї ділянки у власність, суперечить положенням частини п`ятої статті
116 ЗК України, якою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у
власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність
чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого
самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в
порядку, визначеному законом.
Матеріал по темі: «Судовий захист прав засновника фермерського господарства»
Теги:
фермерське господарство, земельні спори, оренда землі, СФГ, спадкування землі,
спадкування паю, спадкування частки ФГ, ведення фермерського господарства,
судова практика, Верховний суд, Велика палата, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар