Підстави для зменшення стягнутих витрат на правову допомогу (ГПК України),
гонорар успіху та ін.
11 листопада 2021 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/3105/17 (ЄДРСРУ № 101027564) досліджував
питання щодо підстав для зменшення стягнутих витрат на правову допомогу (ГПК
України) та можливості стягнення «гонорару успіху».
Пунктом 3.2 рішення Конституційного
Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009
передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом
та формами і може включати
-консультації, роз`яснення, складення
позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в
судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта залежить від
волі особи, яка бажає її отримати.
Право на правову допомогу-це
гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та
формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими
суб`єктами права.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.30 Закону
України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою
винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та в надання інших
видів правової допомоги клієнту.
Судова практика свідчить, що українські
суди, здійснюючи розподіл витрат на послуги адвоката, керуються практикою Європейського
суду з прав людини. У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти
України" від 26.02.2015 p., Гімадуліна та інші проти України від
10.12.2009р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., Меріт проти
України від 30.03.2004 p., East/West Jinnee Limited проти України від
23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та
інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і
неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Сформована практика Європейського суду з
прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в
розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі
Неймайстер проти Австрії було вирішено, що витрати на правову допомогу
присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були
необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення Неймайстер
проти Австрії).
Зокрема, відповідно до частини п`ятої
статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат
суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом
справи;
2) чи є розмір таких витрат
обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову,
значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути
на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду
справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною
явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення
стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення
позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового
вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду
справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності
зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін
при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл
судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на
адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами
п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено
судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись
частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє
стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат
на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі
витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на
правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести
мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема,
вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір
відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не
повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з
урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий
розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені у
постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного
господарського суду від 03.10.2019 у справі №
922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №
915/237/18, від 24.10.2019 у справі №
905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №
904/3583/19.
Слід також зазначити, що витрати на
надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг
і виконаних робіт та їх вартості підлягають
розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість
уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Ці висновки було підтверджено і в
постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду від 22.11.2019 у справі №
910/906/18 та від 06.12.2019 у справі №
910/353/19.
Більше того, адвокат не повинен
підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у
фіксованому розмірі.
Відповідне положення міститься у
постанові Верховного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.
Отже, під час вирішення питання про
розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на
професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами,
керуючись критеріями, визначеними у частині четвертій статті 126 ГПК України (а
саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю
справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або)
значенням справи для сторони), але
лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за
наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено
рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або
частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою
статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи;
обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з
урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг
результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа
публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування
розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання
спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми
судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання
процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною
четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої
сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою
наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129
цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК
України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових
витрат, пов`язаних з розглядом справи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у
справі № 755/9215/15-ц Велика Палата
Верховного Суду зробила такі висновки:
1) при визначенні суми відшкодування
суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої
дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру,
виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт
21);
2) розмір гонорару визначається лише за
погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці
правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство
визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на
правничу допомогу (пункти 28-29);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити
певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну
правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти
таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на
професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої
сторони (пункт 44).
Окрім того, 12.05.2020 Велика Палата
Верховного Суду ухвалила постанову у справі №
904/4507/18, в якій підтвердила свій висновок, що при визначенні суми
відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат
(встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності
їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану
обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від
19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), і
зробила висновок, що не є
обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом,
зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату
«гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл
судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути
компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично
понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 згаданої постанови).
Матеріал по темі: «Стягнення судових витрат, що мають бути сплачені у майбутньому»
Немає коментарів:
Дописати коментар