Повернення заяви про забезпечення доказів у зв`язку з несплатою судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доцільність сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів  у господарському судочинстві, якщо його суму не визначено законодавцем?

09 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №904/2404/18 (ЄДРСРУ № 92735129) досліджував питання щодо сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів  у господарському судочинстві.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 111 ГПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Об`єктами справляння судового збору у ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" визначено, зокрема, позовні заяви та інші заяви, передбачені процесуальним законодавством; апеляційні і касаційні скарги на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України тощо.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.

Законом України "Про судовий збір" визначено ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів відповідно при зверненні до суду загальної юрисдикції (пп. 4 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір") та до адміністративного суду (пп. 6 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

При цьому ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними.

Водночас п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

Так, у ГПК України закріплена норма, що при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а спеціальним Законом України "Про судовий збір", який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, не передбачено сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

Отже, в даному випадку має місце юридична колізія, яка випливає з розбіжностей у застосуванні нормативно-правових актів.

Принцип правової визначеності (певності) - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року (див., mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Bellet v. France", заява N 23805/94, 4 December 1995, § 36).

Зокрема, у справі "Новік проти України" (заява №48068/06, рішення від 18.12.2008) Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Як зазначалося вище, спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, є Закон України "Про судовий збір".

Наведеним законом не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, а ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними, і навіть для суду загальної юрисдикції вони розмежовуються за ставками в залежності від суб`єкта подання відповідної заяви - для юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб.

Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання сплати судового збору в частині визначення ставок, які мають сплачувати суб`єкти справляння судового збору, законодавець запровадив в тому числі їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин.

ВАЖЛИВО: Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає безпідставними доводи щодо можливості застосування до даних правовідносин сторін аналогії закону або аналогії права.

Оскільки положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, суд дійшов правильного висновку щодо необхідності тлумачити норми права на користь особи, що звернулася з заявою про забезпечення доказів, адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки.

Крім того, наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18.

ВИСНОВОК: Якщо спеціальним законом не визначено ставку судового збору за подання заяви про забезпечення доказів у господарському процесі, то суд не має права застосовувати аналогію закону або права (стосовно ставок в цивільному або адміністративному судочинстві), а суб’єкт звернення звільняється від обов’язку щодо сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів.

 

 Матеріал по темі: «Особливості сплати судового збору при «об’єднанні» декількох вимог немайнового характеру»

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов