Поділ майна подружжя, яке було власністю одного з подружжя, але за час
шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових
затрат другого з подружжя або їх обох
23 листопада 2020 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 399/322/16-ц, провадження №
61-15049св18 (ЄДРСРУ № 93053613) якщо майно, яке було власністю одного з
подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових
або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане
судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття
62 СК України).
Нагальна
проблема, що при цьому обмежуються саме права особистої власності одного
з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового
власника.
Тому
у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання
у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору
забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме
дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
Зі
змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності
може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі
наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна;
2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами
або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як
трудові затрати необхідно
розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така
діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову,
тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних
коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного
збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про
задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням
усіх його обставин.
ВАЖЛИВО: Істотність має визначальне значення, так
як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з
первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями
тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами,
якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка
чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у
остаточному об`єкті.
Велика
Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зробила
висновок, що істотність
збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна
до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат
другого з подружжя.
Тобто
істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт
нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості,
розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим,
малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під
час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого
з подружжя, який не є власником.
За
загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання
житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.
Тобто
суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до
розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у придбання (набуття) майна. Якщо в
придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні
кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є
її власністю.
Аналогічний
правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08
листопада 2017 року (провадження № 6-1447цс17)
та підтриманий Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду 21 жовтня 2020 року у справі № 343/763/18, провадження № 61-15390св19 (ЄДРСРУ №
93014744).
Поточний
ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального
переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною
сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав
і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
(!!!) У такому випадку, якщо суд встановить наявність
понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі
затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації
понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути
пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам
факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість
істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне
збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних
трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя.
Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період
шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення
такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення
вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших
чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя
чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку
з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для
визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В
іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального
удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не
пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна
одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок,
непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку
власність до шлюбу.
При
посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної
сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості
майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи
власна трудова діяльність.
Із
системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68,70 СК України вбачається, що
майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю
незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати
порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з
подружжя при поділі майна є рівними.
Ці
вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з
подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не
було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на частину збільшення
вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої
приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.
Аналіз
положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття
57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої
приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу
встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою
об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за
рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для
застосування правил, передбачених статтею 62 СК України, збільшення вартості
майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від
інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна),
при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як
об`єкта, його якісних характеристик.
Збільшення
вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом
порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при
цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також
визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим
єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна
як об`єкта.
Визначаючи
правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має
враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру
фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого
одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у
придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім
спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому
майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Разом
із цим за змістом указаної постанови істотність збільшення вартості майна
одного із подружжя передбачає, що доля
первинної власності стає незначною, співмірно малою за остаточною ціною.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін
та інші чинники не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у
майно, тобто вирішальне значення мають шляхи та способи збільшення такої
вартості, яка має бути доведена тим з подружжя, хто претендує на таке майно.
ВИСНОВОК № 1: Застосування вказаних
норм не виключає можливості визнання права спільної сумісної власності на
об`єкт права особистої приватної власності одного з подружжя з подальшим
визначенням часток при поділі такої власності лише з урахуванням особистих і
спільних майнових та трудових затрат кожного з подружжя.
23
листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової
палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №
520/14543/15-ц, провадження № 61-3002св20 (ЄДРСРУ № 93053655)
досліджував питання щодо поділу майна, що належить дружині і чоловіку на праві
спільної сумісної власності зокрема з підстав визнання приватного майна
спільним.
Відповідно
до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу,
належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального
користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке
ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Згідно
зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що
належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є
об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та
чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним
договором.
(!!!) До складу майна, що підлягає поділу,
включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та
те, що знаходиться у третіх осіб.
У
Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року в справі за
конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного
тлумачення положення частини першої статті 61 СК України № 1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено,
зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу,
належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно
від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього
господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу);
вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального
користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя
(стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може
бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина
перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної
власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік
мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що
належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено
домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може
відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
У
постанові від 21 листопада 2018 року у справі №
372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду
висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію
спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати
поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому
числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для
спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у
доведенні їх переконливості.
Аналогічна
правова позиція підтримана 21 жовтня 2020 року Верховним Судом у складі колегії
суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 283/1251/16-ц, провадження № 61-7178св20 (ЄДРСРУ
№ 92458132).
ВИСНОВОК № 2: Таким чином, вирішуючи
спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого
майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати
джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає
поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України),
відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які
види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати
(виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя
вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено
шлюбним договором чи законом.
Матеріал по темі: «Презумпція спільної часткової та сумісної власності»
Теги: виділ
часток, спільна сумісна власність, спільна часткова власність, поділ нерухомого
майна, співвласник, ідеальні частки, грошова компенсація, технічний паспорт,
судово – будівельна експертиза, юрист Днепр, судовий захист, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар