Тлумачення судом неточностей (назви, адреси, реквізитів і т.і.) та помилок
в арбітражній угоді або третейському застереженні
02 листопада 2020 року Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/364/20 (ЄДРСРУ № 92556266 ) досліджував
питання щодо тлумачення неточностей (назви, адреси, реквізитів і т.і.) в
арбітражній угоді або третейському застереженні.
Іноземні особи мають такі самі
процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи,
створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або
міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою
України (стаття 365 ГПК України).
Разом з тим, у розгляді справ у
спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам
України слід виходити із встановленої статтею 11 ГПК України пріоритетності
застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких
надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством
України.
Згідно з частиною першою статті
366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим
Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого
надана Верховною Радою України.
Так, питання, що виникають у
сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник
правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт
правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який
впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на
території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України
справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про
міжнародне приватне право».
Відповідно до приписів частини
першої статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність
судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття
провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави
для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у
статті 76 цього Закону.
Пунктами 1, 2 частини першої
статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що суди
можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним
елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою
підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків,
передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач
у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме
майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво
іноземної юридичної особи - відповідача.
Статтею 77 Закону України «Про
міжнародне приватне право» визначені випадки виключної підсудності справ з
іноземним елементом судам України, при цьому статтею 78 вказаного Закону
передбачено, що компетенція інших органів України щодо розгляду справ з
іноземним елементом визначається законами України з урахуванням статей 75 - 77
цього Закону.
30 вересня 2020 року Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 873/64/20 (ЄДРСРУ № 92004876) вказав, відповідно
до частини третьої статті 22 ГПК України будь-які неточності в тексті угоди про
передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного
арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні
тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
Велика Палата Верховного Суду у
постанові 28.08.2018 у справі № 906/493/16
дійшла висновку про те, що суд має тлумачити будь-які неточності в
тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та
виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності,
забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди.
Окрім того, предметом третейської
угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, а й
будь-які спори, які виникатимуть між сторонами договору в майбутньому та
передбачені третейською угодою. Аналогічний висновок викладено в постанові
Верховного Суду від 04.10.2018 в справі №910/8961/17.
Таким чином, з моменту укладання
договору між сторонами діє третейське застереження, що визначає певний порядок
розгляду спорів, що витікають з договору між сторонами, а припинення дії
договору не припиняє зобов`язання щодо повної оплати та дії третейського
застереження та не позбавляє сторони права на звернення до третейського суду з
питань, які обумовлені таким третейським застереженням.
Аналогічна правова позиція
підтверджується усталеною практикою Верховного Суду з вирішення подібних
спорів, викладеною у постановах від 12.08.2019 у справі № 876/7/19, від 19.05.2020 у справі №873/94/19, від 21.09.2020 у справі №873/58/20.
Неточність вказаної в договорі
назви не може мати наслідком відмову цього суду визнати свою компетенцію з
розгляду спору.
ВИСНОВОК: Судова практика практична безальтернативна, що
будь - які неточності в тексті арбітражної угоди (в тому числі назві, адреси та
інших реквізитах арбітражного/третейського суду/застереження) повинні
тлумачитись на користь її дійсності.
Аналогічна правова позиція
викладена також у постанові Верховного Суду від 21.09.2020 у справі №916/363/20.
Матеріал по темі: «Третейське (арбітражне) застереження у господарському договорі»
теги: третейське застереження,
арбітражне застереження, підсудність спору, міжнародний комерційний арбітраж,
припинення провадження у справі, позивач, відповідач, захист інтересів, судова
практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар