Повернення заяви про забезпечення доказів у зв`язку з несплатою судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доцільність сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів  у господарському судочинстві, якщо його суму не визначено законодавцем?

09 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №904/2404/18 (ЄДРСРУ № 92735129) досліджував питання щодо сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів  у господарському судочинстві.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 111 ГПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Об`єктами справляння судового збору у ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" визначено, зокрема, позовні заяви та інші заяви, передбачені процесуальним законодавством; апеляційні і касаційні скарги на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України тощо.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.

Законом України "Про судовий збір" визначено ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів відповідно при зверненні до суду загальної юрисдикції (пп. 4 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір") та до адміністративного суду (пп. 6 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

При цьому ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними.

Водночас п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

Так, у ГПК України закріплена норма, що при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а спеціальним Законом України "Про судовий збір", який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, не передбачено сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

Отже, в даному випадку має місце юридична колізія, яка випливає з розбіжностей у застосуванні нормативно-правових актів.

Принцип правової визначеності (певності) - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року (див., mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Bellet v. France", заява N 23805/94, 4 December 1995, § 36).

Зокрема, у справі "Новік проти України" (заява №48068/06, рішення від 18.12.2008) Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Як зазначалося вище, спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, є Закон України "Про судовий збір".

Наведеним законом не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, а ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними, і навіть для суду загальної юрисдикції вони розмежовуються за ставками в залежності від суб`єкта подання відповідної заяви - для юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб.

Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання сплати судового збору в частині визначення ставок, які мають сплачувати суб`єкти справляння судового збору, законодавець запровадив в тому числі їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин.

ВАЖЛИВО: Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає безпідставними доводи щодо можливості застосування до даних правовідносин сторін аналогії закону або аналогії права.

Оскільки положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, суд дійшов правильного висновку щодо необхідності тлумачити норми права на користь особи, що звернулася з заявою про забезпечення доказів, адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки.

Крім того, наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18.

ВИСНОВОК: Якщо спеціальним законом не визначено ставку судового збору за подання заяви про забезпечення доказів у господарському процесі, то суд не має права застосовувати аналогію закону або права (стосовно ставок в цивільному або адміністративному судочинстві), а суб’єкт звернення звільняється від обов’язку щодо сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів.

 

 Матеріал по темі: «Особливості сплати судового збору при «об’єднанні» декількох вимог немайнового характеру»

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір: «скасувати та зобов’язати прийняти рішення» – одна процесуальна вимога

Адвокат Морозов (судовий захист)

Резолютивна частина позовної заяви «про скасування/визнання нечинним та зобов’язання прийняти рішення/утриматися від вчинення дій» є однією процесуальною вимогою і оплачується одним судовим збором.

12 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/21330/18, адміністративне провадження №К/9901/28031/19 (ЄДРСРУ № 85613193) досліджував питання щодо особливостей сплати судового збору при «об’єднанні» декількох вимог немайнового характеру, а саме: «скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення»  та  «зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення» тощо.

З першу необхідно вказати, що про необхідність дослідження суті заявлених позовних вимог, які обкладаються судовим збором, а не лише врахування їх кількості, зазначено  у правовому висновку, викладеному  в постанові Верховного Суду України № 21-3944а16 від 14 березня 2017 року, який є аналогічним нижчезазначеному.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Системний аналіз частини першої статті 6 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

ВИСНОВОК: Процесуальна  вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою,  а  отже оплачується судовим збором як за ОДНУ вимогу немайнового/майнового характеру.   

Матеріал по темі: «Судовий збір: реквізити платіжки та надсилання її копії сторонам процесу»

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір: реквізити платіжки та надсилання її копії сторонам процесу

Адвокат Морозов (судовий захист)

Надсилання квитанції судового збору іншим учасникам судового провадження.

20 червня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 923/588/18 (ЄДРСРУ № 82498791) досліджував питання обов’язковості надсилання квитанції судового збору іншим учасникам судового провадження.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Приписами частин 1, 2 ст.9 Закону № 3674 – VI судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), якою встановлені загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів.

Відповідно до пункту 3.1. Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 7 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

З додатку 2 до Інструкції вбачається, що одним із реквізитів платіжного доручення є "Призначення платежу", який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції.

Пунктом 3.8. Інструкції визначено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.

Необхідними реквізитами ідентифікації позовної заяви (заяви, скарги), а у випадку  апеляційної скарги є, зокрема, номер справи у межах якої подається відповідна апеляційна скарга та дата судового рішення, яке оскаржується.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом постанові по справі від 31.05.2018 року у справі № 922/496/17 (ЄДРСРУ № 74508787) та №905/1057/18 від 16 січня 2019 року (ЄДРСРУ № 79250066).

В той же час надання доказів надсилання (з описом вкладення) учасникам справи документу про сплату судового збору, нормами зокрема Господарського процесуального кодексу України не передбачено, а їх не надання не може бути підставою для повернення судом скарги заявнику, так як відсутність у іншого учасника справи доказів сплати судового збору заявником апеляційної скарги не впливає на вирішення спору по суті.

Аналогічну правову позицію викладено постановах Верховного Суду від 17.09.2018 у справі №927/95/18, та від 08.10.2018 у справі №927/626/17 та підтримано 20 червня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 923/588/18, де для запобігання надмірного формалізму  конкретизовано, що суд не позбавлений права зобов'язати сторону виконати вимоги ст. 259 ГПК України, зокрема, надіслати іншим учасникам справи копії доданих до апеляційної скарги документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення, а у випадку невиконання таких вимог суду - застосувати заходи процесуального примусу, які наведені у ст.ст. 131-135 ГПК України.

Матеріал по темі: «Обов’язкові платіжні реквізити в квитанції про сплату судового збору»

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов

Докази сплати судового збору та перевірка його зарахування до державного бюджету

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові засади справляння судового збору та перевірки його зарахування до державного бюджету.

19 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3788/18 (ЄДРСРУ № 80580169) досліджував питання відносно справляння судового збору та перевірки його зарахування до державного бюджету.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 6 Закон України «Про судовий збір» судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі.

Правовий аналіз частини першої статті 6 Закону України «Про судовий збір» дає підстави вважати, що судовий збір може бути сплачено з використанням як безготівкових або готівкових розрахунків через банківські установи, через ресурс, розміщений на офіційному веб-порталі «Судова влада України», інформаційно-платіжні термінали, встановлені у приміщеннях судів, інші комп'ютерні програми, в тому числі програмно-технічний комплекс «Клієнт казначейства - Казначейство», тощо.

Частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Саме суд повинен перевірити, що платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, які додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містять відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

Платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22.

Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені законом, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.

Таким чином, обов'язок перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд, і неподання стороною вказаних судом виписок не може бути підставою для повернення апеляційної скарги, як такої, що не відповідає встановленим вимогам.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 760/4105/14-ц.

Більше того, необхідно враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №800/473/17 (ЄДРСРУ № 72525464), викладену у постанові від 28.02.2018 р. щодо відсутності обов’язку заявника надавати суду оригінал платіжного доручення про сплату судового збору, оскільки суд самостійно повинен виявляти зарахування відповідної суми судового збору до спеціального фонду державного бюджету.

Матеріал по темі: «Обов’язкові платіжні реквізити в квитанції про сплату судового збору»

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов

Невірний підрахунок суми судового збору: хто винен?

Морозов Євген, адвокат

Маю нагоду продемонструвати правовій спільноті оклик «гуманітарної» освіти наших правників.

Справедливо буде зазначити, що і я, ще з малку, мав тягу до вивчення гуманітарних дисциплін, а ось математика, алгебра, геометрія та фізика мені давалися важче.

Не буду таїти гріха та вкажу, що при підготовці позовних заяв, а саме для підрахунку заборгованостей (пені, штрафів, індексу інфляції та ін.) мені краще звернутися за розрахунками до фахівця або комп’ютерної програми «Microsoft Excel», аніж самому, за допомогою калькулятора, проводити підрахунки, але мова не про це…

Нижче надаю приклад того, як при неправильному підрахунку суми сплати судового збору, можна втратити право на касаційний розгляд своєї справи, більше того, все було б нічого, як би помилився у підрахунку Скаржник, а що робити, якщо у підрахунках помилився суд касаційної інстанції – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ?

Обставини справи: ТОВ «Х» на початку 2016 р. звертається до суду касаційної інстанції зі скаргою на рішення судів нижчої ланки та сплачує судовий збір (за дві вимоги немайнового характеру) у розмірі 3 307 грн. 20 коп., але суд касаційної інстанції повертає скаргу Заявнику, посилаючись на те, що судовий збір сплачено не у встановленому розмірі.

Обґрунтування цього було наступне: « Згідно п.п.2 та 5 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справлявся судовий збір в розмірі 1 мінімальної заробітної плати станом на 1 січня календарного року. При поданні касаційної скарги на рішення суду судовий збір справлявся у розмірі 70% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

 Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" на 1 січня 2016 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі  1378, 00 грн.

З 01.09.2015 року набрав чинності Закон України № 484-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", яким внесено зміни до Закону України "Про судовий збір",  зокрема, в частині розміру ставок судового збору.

Відповідно до пп. 5 п. 2  ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", у редакції, що діє з 01.09.2015 року, ставка судового збору, що підлягає сплаті за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду, становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

 Касаційну скаргу подано 03.02.2016 р.

Таким чином, сума судового збору має складати 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Додане до касаційної скарги платіжне доручення  від січня 2016 р. про сплату судового збору у сумі 3307,20 грн. не може бути належним доказом сплати судового збору у встановленому законодавством розмірі, що є підставою для повернення касаційної скарги у відповідності з пунктом 4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України».

Тепер мій розрахунок суми судового збору (навіть без автоматичного розрахунку на сайті «Судова влада в Україні»): 2 (дві вимоги немайнового характеру) х 1378, 00 (МЗП на 01.01.16 р) х 120 % = 3307, 2 грн.

Постає цілком слушне питання: де логіка??? Чому сума судового збору в розмірі   3307, 20 грн. (за дві вимоги немайнового характеру) не може бути належним доказом сплати судового збору у встановленому Законом порядку за подання касаційної скарги?

Віддаю належне ТОВ «Х», яке вийшло з цієї «тупикової» ситуації, шляхом звернення до Верховного суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень п.п. 2, 5 п. 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Зокрема Верховний суд України у справі № 3-283гс16 Постановою від 13.04.2016 року скасував спірну ухвалу Вищого господарського суду України та передав справу на новий розгляд.

Правовим обґрунтуванням цього було наступне: «Судами встановлено, що позов подавався про визнання недійсними двох договорів зберігання, тобто об’єднано дві вимоги немайнового характеру, пов’язані між собою підставами виникнення або поданими доказами.

Відповідно до п.п. 2 п. 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно з п.п. 5 п. 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Оскільки у цій справі за подачу позову з двома вимогами немайнового характеру підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 436 грн., то за подання касаційної скарги ТОВ «Х» у цій справі мало сплатити судовий збір у сумі 2 923 грн. 20 коп.

У той же час ТОВ «Х» сплатило судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 3 307 грн. 20 коп., про що свідчить  відповідне платіжне доручення».

Разом з вищевикладеним Верховний суд України вказав, що сплата судового збору в більшому розмірі, ніж визначено Законом України «Про судовий збір», не є підставою для повернення без розгляду касаційної скарги ТОВ «Х», а є підставою для повернення переплаченої суми судового збору відповідно до п. 1 частини першої та частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, підводячи підсумок зазначеному вбачається, що невірний розрахунок судового збору, причому з боку суду касаційної інстанції, може звести на нівець конституційне право заявника на оскарження судового рішення (див. мій матеріал на цю тему: «Забезпечення державою право на перегляд судових рішень» ).

                                                                                                                                                                        Морозов Євген, адвокат