Правова можливості оскарження акціонером банківської
установи рішення Національного банку України та Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
27.06.2017 р. колегія суддів Судової
палати в адміністративних справах Верховного Суду України в рамках розгляду
справи №21-3739а16 досліджувала питання щодо правової можливості оскарження
акціонером банківської установи рішення Національного банку України та Фонду
гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та
ліквідації банку.
Суд вказав, що згідно зі статтею 55 Конституції України
кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і
службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами
захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною
першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з
боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових
і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських
функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих
повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду
адміністративних справ.
Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і
передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом,
звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи
бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або
інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в
конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини
другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №
19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст
і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції
України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою,
тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених
Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа,
стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи
допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті
1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України
полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а
також у запровадженні механізму такого захисту <...>.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і
представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є
публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері
управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини
і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів
влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у
публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
ВАЖЛИВО: Рішення, прийняті суб’єктами владних повноважень, дії,
вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання
повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені
до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України,
статей 2, 6 КАС.
Отже, обов’язковою умовою надання правового захисту судом є
наявність відповідного порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або
інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним,
стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів
особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й
конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість
звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне
порушення було обґрунтованим.
Статтею 79 Закону України від 7 грудня 2000 року
№ 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі – Закон № 2121-ІІІ)
передбачено, що банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ,
мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення,
дії або бездіяльність НБУ чи його посадових осіб.
Відповідно до частини першої статті 72 Закону № 2121-ІІІ НБУ
має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю
НБУ, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При
здійсненні перевірки НБУ має право вимагати від цих осіб подання будь-якої
інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов’язані
подавати НБУ затребувану інформацію у визначений ним строк.
Згідно з частиною другою зазначеної статті цього Закону до
осіб, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ, належать власники істотної участі
у банку та учасники банківських груп.
Водночас згідно з пунктом 13 частини першої статті 73 Закону
№ 2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути
об’єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства,
законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню
розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів НБУ, його
вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення
ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів
банку, застосування іноземними державами або міждержавними об’єднаннями або
міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у
банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку
та/або стабільності банківської системи, НБУ адекватно вчиненому порушенню або
рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких,
зокрема, належить відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
Таким
чином, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що відповідно до Закону
№ 2121-ІІІ до суб’єктів оскарження рішень та дій
НБУ крім банків віднесено й «інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю
НБУ». При цьому норма статті 79 Закону № 2121-ІІІ сформульована у
загальному вигляді – як наділення таких суб’єктів правом на оскарження рішень
НБУ без конкретизації предмета оскарження.
Крім того, зі змісту статті 79 Закону № 2121-ІІІ убачається,
що в ній не міститься жодних застережень щодо можливості оскарження такими
особами лише рішень НБУ, які прямо адресовані цим особам. Тому колегія суддів
вважає, що вона поширюється на відносини та випадки, коли рішеннями НБУ
порушуються права та законні інтереси також й інших осіб, які охоплюються
наглядовою діяльністю НБУ.
Віднесення банків до категорії проблемних або
неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація
банків з підстав, визначених Законом № 2121-ІІІ, є заходами адміністративного
впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського
нагляду.
У зазначених правовідносинах важливі повноваження набуває
Фонд, що виконує спеціальні функції.
Так,
відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого
2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі –
Закон № 4452-VI) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері
гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з
ринку. Фонд є юридичною особою публічного права.
Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує
функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Згідно зі статтею 4 Закону № 4452-VI основним завданням
Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб
та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Фонд підзвітний Верховній Раді України, Кабінету Міністрів
України та НБУ (стаття 5 Закону № 4452-VI).
Пунктом 7 статті 3 Закону №
4452-VI передбачено,
що взаємодія Фонду з НБУ та
органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими
актами законодавства.
Частиною
першою статті 35 Закону № 4452-VI встановлено, що тимчасовим адміністратором
неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за
рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації
банків Фонд може делегувати призначеній виконавчою дирекцією уповноваженій
особі Фонду.
Крім того, статтею 55 Закону № 4452-VI визначена співпраця
та координація діяльності між Фондом та НБУ.
Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності
банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів
банків. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який
передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду
за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних
перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з
ринку.
ВАЖЛИВО: Зі змісту наведених норм Закону № 4452-VI, виходячи із
спеціальних функцій та завдань діяльності Фонду колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що нормами
чинного законодавства діяльність Фонду спрямована на
співпрацю з НБУ.
Водночас згідно з положеннями частини першої статті 36
Закону № 4452-VI
з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі
повноваження органів банку (загальних зборів, спостережної ради і правління
(ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії і внутрішнього
аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів
контролю з початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно
до пункту 1 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури
ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку
(загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів
контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, який
ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення
про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова
адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у
зв’язку з ліквідацією банку.
Таким чином, на підставі аналізу змісту Закону № 4452-VI
можна дійти висновку, що після введення тимчасової адміністрації всі
повноваження виконавчого органу (правління) банку призупиняються, а у разі
ліквідації – припиняються.
(!!!) Виходячи з викладеного банк як юридична особа в особі її
органів правління позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду за
захистом порушених прав банку (його акціонерів) з метою оскарження відповідного
рішення НБУ, зокрема, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Водночас Фонд чи уповноважена особа Фонду, якій делеговано повноваження
тимчасового адміністратора банку (ліквідатора), в силу норм Закону № 4452-VI
у своїй діяльності діє в інтересах НБУ та спрямована на співпрацю з НБУ, а не
на звернення до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій НБУ та/або
оскарження прийнятих НБУ рішень.
Стаття 17 Закону України від
23 лютого 2006 року №
3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з
прав людини» (далі – Закон № 3477-IV) встановлює, що суди застосовують при
розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950
року (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі –
Суд) як джерело права. У свою чергу, стаття 18 Закону № 3477-IV визначає
порядок посилання на Конвенцію та практику Суду, тобто відповідно до статті 1
цього Закону – практику Суду та Європейської комісії з прав людини.
Суд
зазначає, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий
судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1 Конвенції, повинно
тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як
елемент спільної спадщини держав-учасниць (справа Brumarescu v. Romania).
Одним із основних елементів верховенства права є принцип
правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути
чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку
недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на
користь невладного суб’єкта.
Іншим важливим елементом верховенства права є гарантія
справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Суд
зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства,
одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним
законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду
на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб
доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити
дії, які становлять втручання в її права».
Крім того, у справі Camberrow MM5 AD against
Bulgaria Суд зазначив: «Суд також нагадує, що зневажання
правосуб’єктності компанії стосовно того питання, чи є вона «особою», яка
безпосередньо постраждала, буде виправданим лише за виняткових обставин,
зокрема, коли буде прямо встановлено, що для компанії є неможливим звернення до
Суду через органи, створені згідно з її статутом, або – у випадку ліквідації
або банкрутства – через її ліквідаторів або конкурсних керуючих (справа Agrotexim
and Others v. Greece).
За таких
обставин Суд вважає, що через конфлікт інтересів між «ДКБ АД» та його
спеціальними керуючими і конкурсними керуючими для самого банку було неможливо
подати позов до Суду. Більше того, Суд нагадує, що заявник володів суттєвою
часткою участі у розмірі 98 % у банку. Він діяв з веденням частини своєї
діяльності через банк і, таким чином, мав пряму особисту зацікавленість у
предметі заяви (справа G.J. v. Luxembourg).
Таким чином, Суд встановив, що за особливих обставин
цієї справи заявник може заявляти себе потерпілим від заявлених порушень
Конвенції, які порушують права «ДКБ АД».
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна
фізична або юридична особа має право на вільне володіння своїм майном. Жодна
особа не може бути позбавлена свого майна, окрім як в інтересах держави та на
умовах, передбачених законодавством і загальними принципами міжнародного права.
Проте
викладені вище положення жодним чином не повинні порушувати право Держави
приводити у виконання такі закони, які вона вважатиме необхідними з метою
контролю використання майна відповідно до загальних інтересів або забезпечення
сплати податків або інших внесків або штрафів.
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи,
визначені у Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового
захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами,
які діють в офіційній якості.
ВИСНОВОК: За викладених обставин колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що Суд, ухвалюючи
рішення у зазначеній справі, дійшов висновку, що акції, якими володіє акціонер,
є його майном, і позбавлення акціонера можливості отримувати прибуток від таких
акцій є порушенням його прав.
Крім того, відповідно до Положення про порядок реєстрації та
ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого
постановою НБУ від 8 березня 2011 року № 306, внаслідок ліквідації Банку ділова
репутація позивача втрачає свою бездоганність, у зв’язку з чим він не зможе
бути керівником в інших банківських установах, а також позбавлений можливості
придбавати банківські установи та розвивати банківський бізнес і продовжувати
займатися банківською справою протягом десяти років, що може свідчити про
порушення статті 8 Конвенції.
На підставі викладеного колегія суддів виходячи з принципу
верховенства права та практики Суду чітко вказала, що позивач, який є акціонером, до
того ж і власником істотної участі в Банку, має право звертатись до суду у
зв’язку із втручанням органів державної влади в особі НБУ та Фонду у його
права, зокрема право власності, яке закріплено статтею 1 Протоколу № 1 до
Конвенції.
Теги: ФГВФО, ФГВФЛ, фонд гарантирования, банк, депозит,
деньги, гроші, тимчасова адміністрація, кредит, временная администрация,
стягнення збанку, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховний суд,
судова практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар