Адвокат Морозов (судовий захист)
Недодержання
письмової форми згоди одного з подружжя на укладення договору другим з подружжя,
не є безумовною підставою для визнання такого договору недійсним.
22.06.2017 р. в рамках справи № 6-3058цс16 Верховним судом України досліджувалось питання щодо
безумовності недійсності правочину укладеного без згоди іншого із подружжя.
При розгляді спорів про поділ цінного спірного майна
подружжя та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без
письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди
мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості
відчуженого не в інтересах сім’ї майна.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного
Суду України, висловленою у постановах: від 27 квітня 2016 року у справі №
6-486цс16; від 12 жовтня 2016 року у справі №
6-1587цс16.
У випадку недотримання письмової форми надання згоди на
відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину), якщо один з подружжя
надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий
правочин може бути визнаний дійсним.
Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України в
постановах від 27 січня,
8 квітня, 7, 12 та 21 жовтня 2015 року.
Окрім цього належність майна до спільної сумісної власності
подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і
спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна (Рішення
Верховного суду України від 26.03.2008 р. у справі № 6-25432св07,
від 20.08.2008 р. у справі № 6-5349св08 та
від 02.10.2013 р. у справі № 6-79 цс 13).
Згідно зі
статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та
чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з
них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства,
догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що
кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є
об‘єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для
укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення
і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода
другого з подружжя має бути подана письмово.
За
змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України
підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину
стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п’ятою та
шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК
України, іншим актам цивільного законодавства.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання
стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та
іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин
має вчинятись у формі, встановленій законом.
Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного
спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.
Однак відповідно до положень частин першої та другої статті
218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої
законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або
оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами
аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
Законодавством не встановлено недійсності правочину при
відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з
подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та
визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди
одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з
права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в
інтересах сім’ї майна.
Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного
законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та
частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору
щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з
подружжя.
Правовою позицією Верховного суду України від 7 жовтня 2015
року у справі № 6-1622цс15 та
постановами від 07.09.2016 року по справі № 6-727цс16 та
від 12 вересня 2012 року в справі за № 6-88цс12 передбачено,
що відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті
65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження
спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку можна
зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження
спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання
такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з
подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент
за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за
обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на
праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не
отримав згоди на це другого з подружжя.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного
суду України від 12.10.2016 р. у справі № 6-1587цс16.
Теги: згода іншого із подружжя, нотаріально посвідчена
згода подружжя, договір купівлі – продажу, відчуження майна подружжям,
недійсний правочин, помилка, чоловік, дружина, спільна сумісна власність,
спільна праця подружжя, юрист, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар