Адвокат Морозов (судовий захист)
Порушення прав
неповнолітньої дитини, як підстава для визнання договору іпотеки недійсним:
судова практика.
10.07.2017 р. Верховним судом України в
рамках справи № 6-1002цс17 розглядалось питання щодо порушення прав
неповнолітньої дитини, як підстава для визнання договору іпотеки недійсним.
Підставою для перегляду даної справи у
ВСУ слугували постанови Верховного Суду України в яких містяться такі висновки:
-
норми статті 177 СК України, статті 16 Закону України «Про охорону дитинства»
та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і
безпритульних дітей», які передбачають необхідність отримання попереднього
дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна,
право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, відтак
підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина,
за позовом її батьків є не
сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на
укладення такого договору, а порушення внаслідок його укладення майнових прав
дитини (постанови від 12 вересня 2012 року, 20 січня, 10 лютого
2016 року);
- вчинений батьками (усиновлювачами)
правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування
яким мають діти, без обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та
піклування суд може визнати недійсним (частина шоста статті 203, частина перша
статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин
суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав
дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує
її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права
дитини на житло. Власник майна, який
є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та
укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та
в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких
дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є
одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про
відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути
підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних
представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством
наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування (постанова від 22
червня 2016 року).
Отже,
існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновкам,
викладеним у постановах Верховного Суду України, щодо застосування у подібних
правовідносинах статті 177 СК України, статті 17 Закону України «Про охорону
дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних
осіб і безпритульних дітей».
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу
України (далі – ЦК України) визнання правочину недійсним є одним з передбачених
законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги
щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Так, відповідно до частин першої –
третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в
момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами
першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його
недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання
такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину
прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа
заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин
може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При вирішенні позову про визнання
недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи
статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий
захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору
вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має
бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених
законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом
якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його
порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту
порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
У Постанові Судової палати з цивільних
справ Верховного суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16 суд звертає увагу на те, що з огляду на зазначені
приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України
кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права
та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або
обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість
задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому,
що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності
цивільних прав або майна в інших осіб.
ВАЖЛИВО: За
положеннями статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають
права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають
нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних
дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла,
зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Однак право членів сім’ї власника
будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за
наявності права власності на будинок в особи, членами сім’ї якого вони є; із
припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим
приміщенням у членів його сім’ї. (Правова позиція висловлена Верховним
судом України під час розгляду справи № 6-158цс14 та справи №6-709цс16).
За змістом частини шостої статті 203,
частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками
(усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх,
неповнолітніх чи непрацездатних дітей, суд може визнати недійсним. Такий
правочин є оспорюваним.
(!!!) За
таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без
попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17
Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Проте
сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин
може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього
дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, в
інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових
прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення
або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Аналогічна правова позиція викладена у
постанові Верховного суду України від 20.01.2016 р. у справі № 6-2940цс15 та від 11.05.2016 р. у справі за № 6-806цс16.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про
іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має
право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового
призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і
спеціальний Закон України «Про іпотеку», не
містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла
на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
При вирішенні справ за позовом в
інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення
статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» в кожному конкретному випадку
суди повинні:
1) перевіряти наявність у дитини права
користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а
також місце її фактичного постійного проживання;
2) ураховувати добросовісність
поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є
предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
3) з’ясовувати, чи існує фактичне
порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору
іпотеки.
Передбачене
статтею 17 Закону України «Про охорону
дитинства» положення про
необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на
укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на
захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору
недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок
укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього
дозволу органу опіки та піклування на його укладення.
ВИСНОВОК: вчинений
батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності
на яке чи право користування яким мають діти, без обов’язкового попереднього
дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (частина шоста
статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде
встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини:
звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом
інтереси дитини, зменшує
або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав
дитини на житло.
Власник майна, який є одночасно
законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає
правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в
інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких
дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є
одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про
відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути
підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали
своїми правами законних представників дитини, а
може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються
органами опіки та піклування.
P.s. У справі, яка
переглядається, апеляційний суд установив, що іпотекодавець,
укладаючи договір іпотеки, гарантувала,
що за місцем знаходження предмета іпотеки не зареєстровані та фактично не
проживають (не мають права користування) малолітні чи неповнолітні особи, та
передача предмета іпотеки в іпотеку не порушує прав та інтересів зазначених
осіб; разом з тим, іпотекодавець приховала
той факт, що право користування спірним житлом фактично мала неповнолітня
дитина, а також, що право
неповнолітнього внаслідок укладення цього договору не порушене. Тому суд дійшов
обґрунтованого висновку про відсутність
правових підстав для визнання спірного договору іпотеки недійсним.
P.s.s. Розглядаючи
справу № 6-197ці16 Верховний
суд України звернув увагу що законодавець зосереджує
увагу на обов’язковому застосуванні під час ухвалення рішення про виселення положень ст.40 закону «Про іпотеку» та норм ст.109 ЖК УРСР.
А у справі № 6-1731цс16 Верховний суд України вказав, що
згідно ст.ст.39, 40 закону «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР, особам, яких
виселяють із житлового будинку (житлового приміщення) — предмета іпотеки у
зв’язку зі зверненням стягнення на нього, інше постійне житло надається тільки
в тому разі, коли це житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого
іпотекою цього житла. Постійне
житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в
рішенні суду.
Теги: іпотека, права дитини, виселення
дитини, спор з банком, іпотечне майно, ипотека, защита прав ребенка, орган
опеки и попечительства, банк, кредит, признание недействительным, кредитный
договор, обеспечение обязательств, судебная практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар