Стосовно відсутності матеріально-технічної бази, виробничих
ресурсів/потужностей та найманих працівників у контрагента при провадженні
господарської діяльності.
Про однорідність або єдність нашої судової практики вищих
судових інстанцій залишається тільки мріяти…наразі платники податків
розгубленні, оскільки одні і ті ж норми права застосовуються по різному,
а одні і ті ж доводи та факти то враховуються судом то ні.
Нещодавно, а саме 20 червня 2017 року в рамках справи №
21-1807а16 судовою палатою в
адміністративних справах Верховного Суду України зроблено революційний
висновок, який стосується фіктивних угод/контрагентів по ланцюгу, а саме:
«Якщо третій контрагент по ланцюгу має ознаки фіктивності, то це жодним чином
не повинно стосуватися платника податку за ланцюгом».
Однак, вже 27.06.2017 р. в рамках справи №
21-3418а16 судова палата в
адміністративних справах Верховного Суду України розв’язуючи питання щодо
обґрунтованості податкової вигоди вказала на фактори, які на її думку є
обов’язковими і без яких, отримання платником податку податкового кредиту
фактично є неприпустимим.
За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення
сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з
придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну
територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий
кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної)
вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно
до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих
(сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193
ПК, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням
товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого
використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності
платника податку.
За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до
податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з
придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або
підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201
цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами,
передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних
справах Верховного Суду України, надання податковому органу належним чином
оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з
метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не
встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні,
недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення
нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах,
недійсність даних в яких установлена судом.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові
Верховного суду України від 27.03.2012 року № 21-737во10.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також
свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про
наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків
зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу
матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання
робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару,
підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів
відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю
управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів,
складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських
операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для
такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських
операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не
міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах
обліку;
- відсутність первинних документів обліку.
В даній справі вказуючи на правомірність спірного рішення
ДПІ про донарахування ТОВ податкового зобов’язання, суд першої інстанції
виходив із того, що контрагенти позивача – ТОВ «1» і ТОВ «2» не мали можливості
фактично здійснювати господарські операції, у зв’язку з відсутністю майна та
інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з
купівлі-продажу або надання послуг тощо, у цих контрагентів немає необхідних
умов для досягнення результатів економічної діяльності – управлінського та
технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних
засобів, спеціального обладнання, позивач не надав товарно-транспортні накладні
на підтвердження транспортування товару (металоконструкцій), крім того,
контрагенти відсутні за юридичною адресою.
(!!!) На думку колегії суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України, суд першої інстанції, повно
встановивши обставини, що мають значення для справи, дійшов обґрунтованого
висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для
формування податкового кредиту, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські
операції, у
зв’язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно
необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися
належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами,
які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення
відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.
Аналогічна позиція висвітлена в постанові Верховного суду
України від 14.03.2017 р. по справі №21-1513а16.
Поряд з цим за чинними нормами права будь-яка
відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер
і стосується лише винної особи, через що на платника податку не може бути
покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами
обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового
обліку та звітності.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного
Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.
Також за умови невстановлення податковим органом наявності
замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій
платника податку та його постачальника для одержання товариством незаконної
податкової вигоди, платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок
діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (Правова
позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 27.01.2016 р. №
21-5333а15).
Більше того, необхідно враховувати і висновок Колегії суддів
Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України висловлений в рішенні від 09.062015 р. у справі №817/2197/13-а, який полягає в тому, що при здійсненні платником податку
господарської діяльності можливі збиткові операції, але… віднесення збиткових
операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку
економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької
діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.
Стосовно первинно – бухгалтерських документів необхідно вказати, що ухвала Вищого Адміністративного
Суду України від 05.04.2016 року по справі № 813/5054/14 (№
в ЄДРСРУ 57065817) проголошує: «Окремий її недолік сам по собі не може бути
безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного
документа».
Аналогічна позиція в Ухвалі ВАСУ від 17.02.2016 року
(№ в ЄДРСРУ 56094720), від 19.11.2015 року по справі № 822/1270/14 (№ в
ЄДРСРУ 54018394), ВАСУ від 04.11.2015 року по справі № 2а-1970/2744/12 (№ в
ЄДРСРУ 53244193), від 09.07.2015 року по справі № 812/10351/13-а (№ в ЄДРСРУ
48127510) та ін.
«Слід зазначити, що законодавець не визначив конкретного
переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання
господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть
оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням
статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні», та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами
щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою».
Стосовно відсутності у контрагента матеріальних чи інших
ресурсів необхідно вказати наступне: «судами першої та
апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у
суб'єкта господарювання (контрагента) достатніх матеріальних чи будь - яких
інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і відсутність
останнього за юридичною адресою чи неможливість проведення у такого контрагента
перевірки не має своїм наслідком недійсність укладеного ним правочину чи
слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як
порушення інтересів держави у сфері оподаткування». (Ухвала ВАСУ від 01 грудня
2016 р. справа № К/800/15575/14 (ЄДРСРУ № 63134078).
Аналогічна позиція висловлена в ухвалі Вищого
адміністративного суду України від 24.05.2017 по справі №
К/800/24191/16 де передбачено що
відсутність у постачальника необхідних ресурсів для здійснення продажу
товарів та здійснення робіт та послуг не є доказом нереальності операцій,
оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство
не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників,
наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань,
звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для
поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.
Стосовно встановлення та зафіксованості у вироку суду, здійснення господарських відносин ТОВ з його
контрагентом - ТОВ, які не спричинили настання реальних наслідків, а були
спрямовані на надання вигоди іншим суб'єктам господарської діяльності: «Щодо
вироку суду, який міститься у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з
доводами касаційної скарги позивача (!!!) щодо відсутності у
ньому відомостей про господарські операції між позивачем та ТОВ, а тому таке
рішення суду не може бути визнано належним доказом на підтвердження порушення
позивачем вимог податкового законодавства, які зумовили визначення податкового
зобов'язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням - рішенням.
ВАЖЛИВО: Крім того, встановлення
факту фіктивності підприємства - контрагента позивача саме по собі не може
свідчити про незаконність господарських операцій….і за
таких обставин касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду
апеляційної інстанції у відповідній частині - скасуванню із залишенням без змін
рішення суду першої інстанції» (Вищий адміністративний суд України від
30.09.2015р. справа № № К/800/26005/15, К/800/26375/15, ЄДРСРУ № 52079620 та Верховний суд України ЄДРСРУ №
66119015).
Зважаючи на викладене вбачається, що суди вищих інстанцій по
різному інтерплітують докази та фактичні обставини справи, а тому існує
суперечлива та абсолютна протилежна судова практика.
Тому, на мій погляд, під час судових баталій, необхідно
акцентувати увагу суду на доказову базу та судову практику, яка вигідна стороні
і яка доводить правомірність обраної правової позиції, адже один з принципів
судового процесу є змагальність.
Теги: налоговые споры, податкові спори, відсутність матеріально-технічної
бази, виробничих ресурсів, потужностей, найманих
працівників,
фіктивний контрагент, податковий кредит, податкові повідомлення рішення, ДФС,
ДПІ, ГНІ, налоговая, податкова, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар