Відповідальність передбачена за подання недостовірних відомостей у декларації (зміни 2025р.)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

НАЗК: порогові суми для адміністративної та/або кримінальної відповідальності, яка передбачена за подання недостовірних відомостей

Законом України № 4496-IX: https://www.golos.com.ua/documents/z-4496-ix.pdf внесені відповідні зміни…, але до внесення змін адміністративна відповідальність за статтею 172-6 КУпАП “Порушення вимог фінансового контролю” наставала, якщо посадовець зазначив у декларації недостовірні відомості про майно чи інші об’єкти декларування, розбіжність у вартості яких становила від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (ПМ, в 2025 році, до прикладу, це  від 302,8 тис. грн до 1 млн 514 тис. грн.). Адміністративне правопорушення виникає, якщо в декларації є недостовірні відомості на суму від 150 до 750 ПМ (тобто в 2025 році це від 454,2 тис. грн до 2 млн 271 тис. грн).

Кримінальна відповідальність за ст. 366-2 ККУ ”Декларування недостовірної інформації” наступала, якщо розбіжності в декларації перевищували суму від 500 ПМ (1 млн 514 тис. грн в 2025 році) до 2 тис. ПМ (6 млн 56 тис. грн  в 2025 році).

Тепер у відповідній статті збільшені порогові значення: за частиною першою з 750  до 2,5 тис. ПМ (2 млн 271 тис. грн - 7 млн 570 тис. грн  в 2025 році); за частиною другою — на понад 2,5 тис. ПМ (7 млн 570 тис. грн  в 2025 році).

Закон знижує пороги кримінальної відповідальності за незаконне збагачення та розширює коло осіб, які можуть бути притягнуті

Положення закону понизили порогове значення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення (ст. 368‑5 ККУ) до трьох тисяч ПМ, що дорівнює  9 млн 084 тис. грн. Раніше кримінальна відповідальність посадовця наставала, якщо вартість набутих ним активів перевищувала офіційний дохід на 6,5 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (9 млн 841 тис. грн) і більше.

Крім того, до переліку осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які можуть бути притягнуті до відповідальності за незаконне збагачення, додано нові категорії — зокрема, членів військово-лікарських комісій (ВЛК) та колишніх працівників медико-соціальних експертних комісій (МСЕК).

Змінено пороги для цивільної конфіскації необґрунтованих активів

Також закон  вносить зміни до ст. 290 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України “Пред’явлення позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави”, змінюючи різницю між вартістю набутих активів із законними доходами.

Тепер такий позов подається, якщо різниця між вартістю активів особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та її законними доходами перевищує 750 ПМ. Раніше цей поріг становив 500 ПМ.

Важливо! Оскільки в ч. 2 ст. 290 ЦПК України зазначено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлюється на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів” (далі - Закон), 1 ПМ дорівнює 2007 грн (станом на день набрання чинності Закону - 28 листопада 2019 року). Тобто позов про цивільну конфіскацію подається, якщо різниця між вартістю активів посадовця та його законними доходами дорівнює або перевищує 1 505 250 грн. Раніше цей поріг становив 1 003 500 грн.

Встановлено терміни перебування в Реєстрі порушників

Закон щодо підвищення відповідальності посадовців за корупційні правопорушення також визначає строк зберігання відомостей в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення (Реєстру порушників). Зміни до ст. 59 Закону України «Про запобігання корупції» передбачають перебування відомостей в Реєстрі порушників:

один рік — для відомостей про притягнення до цивільно-правової відповідальності фізичної особи за вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень чи накладення адміністративного стягнення на фізичну особу за вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення;

до погашення або зняття судимості з особи — для відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності фізичної особи за вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень;

п'ять  років — для відомостей про юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру (ст. 96-6 КК України) у зв'язку з вчиненням корупційного правопорушення.

Після завершення визначених строків відомості про особу в Реєстрі правопорушників підлягають виключенню.

Змінено підслідність кримінальних справ

Для розмежування повноважень між антикорупційними та економічними слідчими органами внесено зміни до ст. 219 КПК України щодо підслідності кримінальних справ — уточнено, які саме справи розслідують детективи Бюро економічної безпеки (БЕБ) і підвищено поріг вартості майна чи збитків, за якого справу має розслідувати Національне антикорупційне бюро України (НАБУ).

 

Джерело: НАЗК

 

 

Матеріал по темі: «Видалення з реєстру старої щорічноїдекларації депутата та подання виправленої»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

 

 

 

Санкції = відсутність отримання бюджетного відшкодування ПДВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд:  протягом строку застосування безпосередніх санкцій платник податків не має право на отримання бюджетного відшкодування суми від`ємного значення

05 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/31001/24, адміністративне провадження № К/990/38463/25 (ЄДРСРУ № 131561267) досліджував питання щодо протягом строку застосування безпосередніх санкцій платник податків не має право на отримання бюджетного відшкодування суми від`ємного значення.

Згідно із пунктом 200.4-1 статті 200 ПК України, платники податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від`ємного значення.

За приписами пункту 200.12-1 статті 200 ПК України, з дати прийняття рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», зупиняються бюджетне відшкодування узгодженої суми бюджетного відшкодування та перебіг строків здійснення такого бюджетного відшкодування, визначених цією статтею.

Зазначена в абзаці 1 цього пункту сума бюджетного відшкодування залишається доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та перераховується цим органом на рахунок платника податку в обслуговуючому банку/небанківському надавачі платіжних послуг та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, протягом п`яти операційних днів з дати прийняття рішення про скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України «Про санкції».

(!!!) Отже, для застосування вказаної норми ПК України необхідно, щоб санкції були застосовані до однієї з наступних осіб: самого платника податку; засновників (учасників) платника податку; кінцевого бенефіціарного власника платника податку.

Відповідно до ст. 5-1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», юридичні особи повинні мати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або його відсутність та структуру власності. Юридичні особи зобов`язані подавати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або про його відсутність та структуру власності для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Відповідно до підпункту 14.1.241-1. пункту 14.1. статті 14 ПК України термін «кінцевий бенефіціарний власник» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Згідно з пунктом 30 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25% статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25% статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов`язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

Аналогічну правову позицію було викладено Верховним Судом у постанові від 14 березня 2023 року у справі № 640/12206/19, постанові від 21 липня 2025 у справі №160/30897/24 та від 17 вересня 2025 року у справі №160/30975/24.

Термін «вигодоодержувач» передбачений пунктами 8), 9) статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»:

8) вигодоодержувач (вигодонабувач) трасту або іншого подібного правового утворення - особа, яка має право на одержання вигоди та/або доходу від трасту або іншого подібного правового утворення;

9) вигодоодержувач (вигодонабувач) щодо цінних паперів, права на які та права за якими обліковуються на рахунку в цінних паперах номінального утримувача, - особа, в інтересах якої здійснюється фінансова операція на рахунку номінального утримувача;

При цьому, п. 200.4.-1 ст.200-1 ПКУ не надає право контролюючому органу позбавляти платника податків права на отримання бюджетного відшкодування в тому випадку, коли спеціальні економічні та інших обмежувальні заходи (санкції) було введено відносно осіб, яких контролюючий орган вважає «вигодоодержувачами» по відношенню до платника податків.

ВИСНОВОК: У відповідності із п. 200.4-1 ст. 200-1 ПКУ права на бюджетне відшкодування може бути позбавлений платник податків відносно якого безпосередньо, або відносно засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників якого, у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняте рішення про застосування санкцій.

  

 

 

Матеріал по темі: «Реєстрація зміни бенефіціарного власника до якого застосовані санкції»

 

 

 

Теги: санкции, санкції, сплата податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Обнародування імені особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Використання (обнародування) імені фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення

29 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/1004/20, провадження № 61-7826св24 (ЄДРСРУ № 131457532) досліджував питання щодо використання (обнародування) імені фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини (частина друга статті 11 Закону України «Про інформацію»).

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

(!) Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною (частина четверта статті 30 Закону України «Про інформацію»).

У статті 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

За приписами частини першої статті 294 ЦК України фізична особа має право на ім`я.

У частині четвертій статті 296 ЦК України передбачено, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Тлумачення частини четвертої статті 296 ЦК України дає підстави для висновку, що в цій нормі передбачено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на обнародування імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї. При цьому частина сьома статті 296 ЦК України передбачає можливість використання початкової літери прізвища у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 757/30830/18-ц (провадження № 61-17649св19)).

Згідно зі статтею 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 лютого 2012 року в справі «VonHannover v. Germany», заяви № 40660/08, 60641/08, зазначив, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є одним із головних складових особистого розвитку, яке передбачає, передусім, право особи контролювати використання цього зображення, зокрема і не дозволяти його опублікувати. При встановленні балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів ЄСПЛ наголошує на необхідності враховувати, по-перше, внесок, зроблений фотографією або статтею до обговорення, що має загальний інтерес. Визначення того, що є предметом загального інтересу, залежатиме від обставин справи. Зокрема Суд визнавав існування такого інтересу не лише в публікаціях стосовно політичних питань чи злочинності, але також коли воно стосувалося спорту або відомих митців.

У постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 757/30830/18-ц (провадження № 61-9089св22) зазначено, що частиною четвертою статті 296 ЦК України встановлено пряму заборону на використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 272 ЦК України фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав, а згідно із частиною третьою статті 273 цього Кодексу діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права. Наведені положення законодавства виконують функцію утримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів та недопущенням нанесення шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених КПК України.

Наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання положення частини четвертої статті 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону на не поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, частиною сьомою статті 296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права (див. постанову Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/20787/18 (провадження № 61-11241св19)).

Разом з цим колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2025 року в справі № 757/19417/23 (провадження № 61-9428св24) зазначено, що

«Статтею 271 ЦК України передбачено, що зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Такими правами є передбачені статтями 294-296 ЦК України право на ім`я, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію і надає їй право вимагати від інших звертатися до неї відповідно до її імені; право на зміну імені (імені, по батькові та прізвища); право на використання імені, яке полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім`я у всіх сферах суспільних відносин, а також передбачає певні обмеження щодо використання імені фізичної особи іншими особами.

Частиною четвертою статті 296 ЦК України передбачено, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 272 ЦК України фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав, а згідно із частиною третьою статті 273 цього Кодексу діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Наведені положення законодавства виконують функцію дотримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів та недопущенням нанесення шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених КПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» від 22 квітня 2010 року наголошено, що пункт 2 статті 6 Конвенції не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає робити це із максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач порушив немайнове право позивача на використання його імені у розумінні частини четвертої статті 296 ЦК України, розмістивши дані про ім`я та прізвище позивача як особи, яка затримана та підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, в оспорюваному інформаційному матеріалі на власному інформаційному ресурсі в мережі Інтернет за відсутності обвинувального вироку щодо позивача, який набрав законної сили.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не порушено немайнове право на використання імені, оскільки інформація щодо позивача є предметом суспільного інтересу, яка може бути поширена в інтересах інформування громадськості, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Згідно з частиною другою статті 5 цього Закону України «Про захист персональних даних» не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Частиною четвертою статті 296 ЦК України встановлено пряму заборону на використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» від 22 квітня 2010 року наголошено, що пункт 2 статті 6 Конвенції не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає робити це із максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості.

Тому колегія суддів зазначає, що наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання норм частини четвертої статті 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, частиною сьомою статті 296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права.

Водночас предмет позову у цій справі не стосується захисту персональних даних, а стосується захисту немайнового права на використання імені, яке порушено внаслідок використання ім`я позивача, як особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї, що прямо заборонено частиною четвертою статті 296 ЦК України.

Крім того, з огляду на статтю 32 Конституції України необхідно розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема перелічених у статті 270 ЦК України, порушених у зв`язку з поширенням про особу інформації, недоторканність якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо така інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію (пункт 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Предметом позову у цій справі є захист особистого немайнового права на використання імені, яке охороняється відповідно до частини четвертої статті 296 ЦК України. При цьому порушення прямої законодавчої заборони на використання імені підозрюваної чи обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї не може тлумачитись як критика у засобах масової інформації чи висвітлення її слів та вчинків.

Таким чином, Верховний суд вважає, що зазначення імені у публікації на офіційному сайті відповідача до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо позивача є прямим порушенням норми частини четвертої статті 296 ЦК України незалежно від того, чи є така особа публічною».

ВИСНОВОК: Використання (обнародування) імені фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, заборонено до набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Така заборона діє незалежно від наявності суспільного інтересу до інформації та публічного статусу особи. При цьому захист порушеного права має бути пропорційним - достатнім є видалення лише посилань на ім`я особи, а не всієї публікації.

При цьому такий висновок має загальний характер та стосується усіх без виключення суб`єктів, які можуть здійснювати використання (обнародування) імені фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.

На переконання колегії суддів необхідно розмежовувати суб`єктів, які можуть здійснювати використання (обнародування) імені фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення на певні групи, зокрема журналістів та державні органи, і в залежності від цього оцінювати законність дій суб`єкта стосовно використання (обнародування) імені фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.

 

  

P.s. Передати справу на розгляд на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для конкретизації висновку щодо суб`єктів, які можуть / не можуть здійснювати використання (обнародування) імені фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, та їх розподілу на певні групи.

 

 

  

Матеріал по темі: «Оціночні судження у справах щодо захистучесті гідності та ділової репутації»

Доцільність визнання ФОП банкрутом у кредитних зобов’язаннях фізичної особи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доцільність відкриття ліквідаційної процедури та визнання ФОП банкрутом для списання кредитної заборгованості фізичної особи перед банком

05 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 202/18374/13-ц, провадження № 61-8173св25 (ЄДРСРУ № 131537469) досліджував питання щодо доцільності відкриття ліквідаційної процедури та визнання ФОП банкрутом для списання кредитної заборгованості фізичної особи перед банком.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» громадянин-підприємець звільняється від подальшого виконання усіх вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, але за винятком вимог особистого характеру, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством України (у редакції Закону про банкрутство станом на 23 грудня 2009 року).

Відповідно до частини сьомої статті 133 КУзПБ вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені або погашені частково у процедурі задоволення вимог кредиторів, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Частиною другою статті 134 КУзПБ також передбачено, що фізична особа не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів після завершення судових процедур у справі про неплатоспроможність та обов`язку повернення непогашених боргів, а саме: 1) відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи; 2) сплати аліментів; 3) виконання інших вимог, які нерозривно пов`язані з особистістю фізичної особи.

ВИСНОВОК: При наявності боргових (кредитних) зобов’язань оформлених на фізичну особу, банкрутство ФОП не дасть бажаного результату щодо погашення всіх кредиторських вимог, оскільки кредитний борг нерозривно пов'язаний з особистістю фізичної особи.

 

 

  

 

Матеріал по темі: «Статус фізичної особи, яка зареєстрована вякості ФОП»

 

 

 

 

ТЕГИ: ФОП, ФЛП, фізична особа-підприємець, суб’єкт підприємницької діяльності, припинення ФОП, зобов’язання фоп, физическое лицо-предприниматель, індивідуальний підприємець, индивидуальный предприниматель, судова практика, Адвокат Морозов

Відступлення права вимоги по кредиту за ланцюгом: банк-тов-фізособа

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договором на користь фізичної особи суперечить положенням діючого законодавства

05 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 295/4194/20, провадження № 61-8103св25 (ЄДРСРУ № 131537471) досліджував питання щодо відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договором на користь фізичної особи суперечить положенням діючого законодавства.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За статтею 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див:. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість заміни кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги:

1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні;

2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо);

3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним;

4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання;

5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження      № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

У постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) Велика Палата Верховного Суду вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема, за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

(!!!) Це саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.

При цьому, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

З огляду на викладене, навіть ланцюг послідовності укладення договорів відступлення права вимоги за кредитним договором кінцевим кредитором якого є фізична особа, яка у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, то ТОВ не могло відступити права вимоги на користь фізичної особи.

Ураховуючи те, що відступлення прав за іпотечним договором могло бути вчинене лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором), а таке відступлення на користь фізичної особи було неможливим, тому відступати право за договором іпотеки ТОВ також не мало права.

Положеннями статті 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

(!!!) Отже, до кредитора фізичної особи не могло перейти право вимоги ні за кредитним договором, ні за договором іпотеки, тому підстав для державної реєстрації за останнім права власності на предмет іпотеки також не було. Так само, як і не було у нього достатнього обсягу повноважень (права власності) для передання спірного майна в наступну іпотеку.

Крім того, звернення стягнення на іпотечне майно, а саме на спірну квартиру, яка використовувалася як місце постійного проживання, вчинене в період дії заборони, передбаченої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є протиправним.

Таким чином, позовна вимога першого власника (позивача) щодо витребування спірної квартири з володіння кінцевого набувача на користь дійсного власника є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню і такий спосіб захисту порушених прав є ефективним.

Підсумовуючи зазначене вбачається, що відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» кредитна установа протягом дії цього закону не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг на користь (у власність) іншої особи, а також не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина.

ВИСНОВОК: Відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки  на користь фізичної особи (незважаючи на послідовність ланцюга відступлення права вимоги від Банка-ТОВ-Фіз.особа) суперечить положенням діючого законодавства, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Висновки ВеликоїПалати Верховного Суду при відступленні права вимоги за іпотечним договором»

 

 

 

 

 

 

Теги: іпотека, ипотека, звернення стягнення на предмет іпотеки, письмова вимога, повідомлення іпотекодателя, позасудовий спосіб, боржник, стягнення іпотеки, грошовому вираженні, вартість майна, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов