Поновлення строків при видачі дубліката виконавчого документа

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду:  вирішення питання про видачу виконавчого документа та поновлення строків при видачі його дублікату 

13 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 186/871/14-ц, провадження № 14-97цс24 (ЄДРСРУ № 123410904) досліджувала питання щодо вирішення питання про видачу виконавчого документа та поновлення строків при видачі його дублікату. 

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 

(!) Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого документа, що видається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. 

Відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. 

Аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 підпункті 19 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України. 

Аналіз підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (підпункт 19.4 підпункту 19 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України) дає підстави для висновку про те, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого документа є його втрата. 

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого документа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено. 

Однією з підстав можливості видачі дубліката виконавчого документа є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення. 

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19), у разі пропуску стягувачем строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні перешкоди для задоволення заяви такого стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа за умови, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення такого документа до виконання. Тобто якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа, вважається поданою у межах установленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє в задоволенні цієї заяви. 

Дана правова позиція неодноразово була застосована Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема у своїх постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 303/1002/14-ц (провадження № 61-16376св20) та від 22 квітня 2021 року у справі № 460/5039/18 (провадження № 61-18869св20). 

До процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, належить звернення судових рішень до виконання, виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, мирова угода в процесі виконання, відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання, зупинення виконання судового рішення, тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу, оголошення розшуку боржника або дитини, привід боржника, вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи, звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, заміна сторони виконавчого провадження, визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, поворот виконання рішення, постанови (розділ VІ ЦПК України та розділ V ГПК України). 

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що розділ VI ЦПК України (розділ V ГПК України) врегульовує розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) [розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у господарських справах]. Розгляд таких процесуальних питань не є окремим видом судового провадження, а є виконанням судових рішень як заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав. 

(!!!) Отже, видача дубліката виконавчого документа є процесуальним питанням, пов`язаним з виконанням судових рішень (стаття 370 розділу VI ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року), яке Законом від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII винесено в розділ ХІІІ «Перехідні положення» чинної редакції ЦПК України у зв`язку із запровадженням порядку видачі судом виконавчого документа в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. 

Відтак, підставою для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є факт пропуску стягувачем такого строку з поважних причин. Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий лист до примусового виконання. 

Крім того, поважність причин пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника. 

Таким чином, під час вирішення питання щодо можливості видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення стягувача до суду з такою заявою обов`язковим та визначальним є питання з`ясування обставин, чи подана така заява заявником у строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документа до виконання (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року в справі № 1519/2-4707/11, провадження № 14-21цс24). 

ВИСНОВОК: Отже, незалежно від фактичних та об`єктивних обставин втрати виконавчого документа, підтверджених доказами, юридично значущим є встановлення факту дотримання заявником строку звернення до суду із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. 

Зазначені процесуальні вимоги про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу його дубліката, є взаємопов`язаними, тому вирішення питання про видачу дубліката виконавчого документа можливо лише після вирішення питання про поновлення строку пред`явлення цього документа до виконання, у протилежному випадку, очевидно, що відсутні підстави для перевірки обставин втрати виконавчого листа, відповідно і для задоволення заяви стягувача в цій частині.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Особливості  видачі судом дубліката виконавчого документу»

 

 

Теги: судовий наказ, виконавчий документ, виконавчий лист, поновлення пропущеного строку,  на предявлення виконавчого документа, дублікат судового наказу, ухвала суду, стягувач, боржник, виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов

Можливість врахування правових висновків Верховного суду однієї юрисдикції у іншій юрисдикції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи можуть правові висновки Верховного суду господарської юрисдикції (форми судочинства) враховуватися у адміністративній чи цивільній юрисдикції судами України?

02 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/2334/23, провадження № 61-1316св24 (ЄДРСРУ № 123498836) досліджував питання щодо можливості врахування правових висновків Верховного суду однієї юрисдикції у іншій юрисдикції.

Верховний суд чітко вказав, що застосування висновків Верховного Суду здійснюється судами не з урахуванням форми судочинства, а з огляду на критерій подібності правовідносин.

Водночас подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Серед цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для  встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове  регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 25-27, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

ВИСНОВОК: Застосування висновків Верховного Суду здійснюється судами України не з урахуванням форми судочинства (цивільної, господарської, адміністративної, кримінальної), а з огляду на критерій подібності правовідносин.

 

 

 

Матеріал по темі: «Правовий висновок (позиція) Верховного суду»

 

Теги: Верховний суд, правова позиція, правовий висновок, відступлення від правової позиції, форма судочинства, юрисдикція, цивільна, господарська, адміністративна, Адвокат Морозов

 

 

Судове рішення не породжує права власності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: передумови та матеріальні підстави для захисту права власності у судовому порядку

02 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/2334/23, провадження № 61-1316св24 (ЄДРСРУ № 123498836) досліджував питання щодо передумов та матеріальних підстав для захисту права власності у судовому порядку, оскільки судове рішення не породжує права власності.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

При цьому використання власності не може завдати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло і держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати, придбати у власність або взяти в оренду.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Подібна норма міститься у статті 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України)

Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Тобто право власності на нову річ виникає в той момент, коли в результаті виготовлення чи створення з`являється об`єкт, який може кваліфікуватися як нова річ.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Згідно зі статтею 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Відповідно до частини першої статті 8 ЖК України переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У  виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо  використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного  контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд неодноразово (зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18) звертав увагу на те, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності і такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі  № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15).

ВИСНОВОК: Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

 

 

Матеріал по темі: «Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності»

 

 

 

 

Теги: визнання право власності, узаконение, признание право собственности через суд, судебное решение, право собственности, собственность, иск в суд, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Компенсація від «Нова Пошта» за пошкоджену посилку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

ТОВ «Нова Пошта» має відшкодувати клієнту вартість пошкодженого при перевезенні товару, провізну плату й штраф

За умовами публічного договору з ТОВ «Нова Пошта» про надання послуг з організації перевезення відправлень (далі-Договір) експедитор зобов`язується за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити цю послугу (пункт 3.1 Договору).

Згідно пункту 4.1.2 Договору експедитор зобов`язався забезпечити збереження відправлення з моменту його прийняття для надання послуг до моменту його видачі одержувачу за умови дотримання замовником положень Договору та Умов надання послуг. У свою чергу замовник зобов`язався повідомити експедитору інформацію про вміст відправлення, наданого для організації перевезення відправлення, на підставі відповідної експрес-накладної та запакувати відправлення для його збереження під час транспортування та завантажувально-розвантажувальних робіт, а також, за необхідності, скріпити фірмовою клейкою стрічкою або пломбою, щоб запобігти доступу до вмісту відправлення (пункти 4.3.3, 4.3.4 Договору).

Із пунктів 5.3.1, 5.3.2 Договору слідує, що тип упаковки повинен відповідати особливостям відправлення. Упаковка відправлення повинна забезпечувати повну його цілісність під час транспортування з урахуванням вантажно-розвантажувальних робіт.

(!!!) Пунктом 7.2.2 Договору передбачено, що у разі повної втрати або повного пошкодження відправлення з вини експедитора, останній повертає замовнику суму, що дорівнює оголошеній вартості відправлення (але не більше, ніж фактичну вартість відправлення), та провізну плату, сплачену замовником згідно з відповідною експрес-накладною. У разі повної компенсації оголошеної вартості за пошкоджене відправлення замовник повертає експедитору відправлення, за яке було отримано компенсацію.

Крім того, за змістом пункту 7.2.4 Договору у випадку відшкодування, що сплачується у зв`язку з втратою або пошкодженням відправлення на користь замовника фізичної особи, експедитор додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 24,23% від суми відшкодування.

В силу пунктів 7.2.7, 7.2.8 Договору якщо під час видачі відправлення сторонами буде виявлене пошкоджене відправлення або відправлення, якого не вистачає в цілій (неушкодженій) упаковці, відповідальність за будь-які пошкодження, нестачу або відсутність вмісту відправлення всередині упаковки покладається на відправника. Експедитор не несе відповідальності за цілісність, збереження (схоронність) відправлення або його нестачу у випадку, якщо відправлення передається одержувачу або відправнику в цілій /неушкодженій упаковці, а також, якщо виявлені пошкодження упаковки не збігаються з пошкодженнями відправлення.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Одними з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

В силу статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Як передбачено частиною першою статті 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Частиною першою статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Із положень статті 636 ЦК України договором на користь третьої сторони є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої сторони, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої сторони може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом статей 11, 12 Закону України від 1 липня 2004 року №1955-ІV «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі Закон №1955-ІV) експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку. Клієнт зобов`язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов`язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

В силу статті 14 Закону №1955-ІV експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Як передбачено статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.  Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільного права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів. Також права та обов`язки виникають внаслідок правопорушень (деліктів), у зв`язку з чим потерпіла сторона має право вимагати відшкодування завданих збитків, а на правопорушника покладається обов`язок відшкодувати ці збитки.

За своєю правовою природою договір транспортного експедирування є двостороннім, оплатним і консенсуальним. Указаний договір може бути укладений між сторонами (експедитором і замовником) у формі публічного договору приєднання на користь третьої сторони (одержувача). При цьому експедитор зобов`язаний організувати та виконати послугу з перевезення вантажу, а замовник і одержувач оплатити та прийняти цю послугу. Водночас замовник зобов`язаний надати експедитору необхідні інформацію та документи щодо вантажу, а експедитор забезпечити схоронність і цілісність вантажу.

(!!!) За невиконання зобов`язання за договором транспортного експедирування сторони несуть цивільно-правову відповідальність згідно з укладеним ними договором, зокрема, у виді відшкодування збитків і сплати неустойки.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Указане в ЦПК України правило, за яким кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, діє, якщо матеріальним законом не передбачено перерозподіл обов`язків доказування.

В силу частини шостої статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.

Слід враховувати, що за умовами п.7.2.8 Публічного договору експедитор не несе відповідальності за цілісність, збереженість (схоронність) відправлення або його нестачу у випадку, якщо відправлення передається одержувачу або відправнику в цілій/неушкодженій упаковці, а також, якщо виявлені пошкодження упаковки не збігаються з пошкодженнями відправлення.

Згідно з п.7.2.13 Публічного договору експедитор не зобов`язаний здійснювати перевірку вмісту відправлення та відповідності упаковки особливостям відправлення, вимогам чинного законодавства та державним стандартам.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 749/105/17 та від 04 липня 2018 року у справі № 554/2756/16-ц.

З огляду на вказані приписи закону, на споживача покладається обов`язок довести факти виникнення недоліку послуги (роботи) та завдання йому шкоди. У свою чергу, тягар доказування причин виникнення недоліку послуги (роботи) та відсутності вини виконавця покладається на останнього.

Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі №907/603/17 зазначав, що ст.924 ЦК передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Тобто відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони. Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема, внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом (постанови Верховного Суду від 26.07.2022 у справі №924/887/20, від 26.03.2018 у справі №910/5040/17).

Отже, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу (23 березня 2016 року Верховний Суд України справа № 6-2086цс15 (ЄДРСРУ № 56973878)).

Слід також вказати, що за втрату (пошкодження) міжнародних поштових відправлень і посилок оператори поштового зв’язку несуть відповідальність відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу та закону, за невиплату міжнародних поштових переказів - відповідно до міжнародних договорів України, які набрали чинності у встановленому порядку ( частина 3 статті 32 Закону України "Про поштовий зв'язок")

Відповідно до статті 5 Всесвітньої поштової конвенції поштове відправлення належить відправнику доти, доки воно не видано законному адресату, якщо тільки воно не було затримано відповідно до законодавства країни відправлення або призначення та у випадку застосування статті 15.2.1.1 чи 15.3 згідно із законодавством транзитної країни.

При цьому, як встановлено статтями 23, 26 Всесвітньої поштової конвенції, адресат має право на відшкодування розкраденого, пошкодженого або втраченого рекомендованого відправлення, простої посилки чи відправлення з оголошеною цінністю, якщо відправник відмовляться від своїх прав письмово на користь адресата.

ВИСНОВОК: Для отримання компенсації отримувач (клієнт) повинен зафіксувати відмову та скласти Акт з експедитором, а потім звернутися з претензією до останнього, причому тягар доказування причин виникнення недоліку послуги (роботи) та відсутності вини покладається на виконавця послуги.

 

Інші приклади судових рішень:

Хмельницький апеляційний суд, справа № 686/14836/24, провадження № 22-ц/4820/1993/24 від 18 листопада 2024 року;

Київський апеляційний суд, справа №752/9857/21, провадження № 22-ц/824/4310/2023 від 29 грудня 2023;

Полтавський апеляційний суд, справа №640/7404/18, номер провадження 22-ц/814/43/19 від 11 лютого 2019 року;

 

 

Матеріал по темі: «Відповідальності власника автостоянки за пошкодження автомобіля»
 

 

 

Погашення податкового боргу в разі банкрутства-ліквідації платника податків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення коштів з банківського рахунку банкрута на якому акумулюються кошти підприємства що ліквідується та обробка запиту податкового органу

03 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 805/224/18-а, касаційне провадження № К/9901/58259/18  (ЄДРСРУ № 123481354) досліджував питання щодо погашення податкового боргу в разі ліквідації платника податків.

Згідно із частиною першою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

За приписами статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього     Кодексу     призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України ліквідація юридичної особи відбувається, зокрема за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Порядок здійснення розрахунків з кредиторами, зокрема з кредиторами, вимоги яких підтверджені рішенням суду, у разі ліквідації юридичної особи за рішенням власника (власників) визначено статтями  111,  112 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 111 ЦК України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому   статтею 112 цього Кодексу.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому  статтею 112 цього Кодексу. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 112 ЦК України, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів). Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Згідно із частиною третьою статті 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Погашення грошових зобов`язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків, не пов`язаної з банкрутством, врегульоване у статті 97 ПК України.

Відповідно до пункту  97.1  статті  97 ПК України у цій статті під ліквідацією платника податків розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрація у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності), внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

Згідно із пунктом  97.2  статті 97 ПК України у разі якщо власник або уповноважений ним орган приймає рішення про ліквідацію платника податків, не пов`язану з банкрутством, майно зазначеного платника податків використовується у черговості, визначеній відповідно до законів України.

Тобто, положення статті 97 ПК України  є спеціальними, які встановлюють особливості погашення податкового боргу у разі ліквідації платника податків, не пов`язаної з банкрутством.

ВИСНОВОК: Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, Верховний Суд вказує, що стягнення коштів з банківського рахунку, на якому акумулюються кошти підприємства, що ліквідується, призводить до порушення порядку черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої  статтею 112 ЦК України, що, в свою чергу, порушує приписи  статті 97 ПК України, оскільки стягнення коштів з банківських рахунків відбувається негайно після направлення податковим органом до банківської установи платіжної вимоги, без дотримання порядку черговості задоволення кредиторських вимог.

 

 

 

Матеріал по темі: «Строк для організації і проведення податкової перевірки в межах справи про банкрутство»
 

 

 

 

теги: податковий_борг, процедура_банкрутства, стягнення_боргу, поточні_вимоги, кредиторські_вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення _справи_про_банкрутство, судова_практика, Адвокат_Морозов

Виклик у судове засідання через офіційний вебсайт суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підстави для виклику відповідача, третьої особи, свідка у судове засідання через офіційний вебсайт судової влади  Україні

29 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/5183/19, провадження № 61-3224св24 (ЄДРСРУ № 123410662) досліджував питання щодо особливостей та підстав для виклику відповідача, третьої особи, свідка у судове засідання через офіційний вебсайт судової влади  Україні.

Особи, які беруть участь у справі, згідно зі статтею 43 ЦПК України мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання (частини перша, третя та п`ята статті 128 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку.

У випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частини перша, друга та п`ята статті 130 ЦПК України).

Відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

(!!!) Системний аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України не є належним способом виклику особи в судове засідання, навіть ухилення від явки, чи умисного неотримання судової повістки або коли вона деякий час дійсно відсутня за місцем проживання (чи роботи) за будь-яких причин (відрядження, хвороба, знаходження на заробітках тощо), - такий виклик здійснюється лише у разі, коли фактичне місце проживання або місцезнаходження особи невідоме.

Отже,  повідомлення сторони через офіційний веб-сайт судової влади України не є належним повідомленням про розгляд справи, оскільки його зареєстроване місце проживання відоме (частина одинадцята статті 128 ЦПК України).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 521/4328/16-ц (провадження № 61-2133св22), від 15 червня 2022 року у справі № 369/9386/17 (провадження № 61-18689св21).

Окрім цього, надіслання судом судової повістки у виді смс-повідомлення на мобільний номер телефону не вважається належним повідомленням відповідача про розгляд справи, передбаченим для такої ситуації законом.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 666/6309/13-ц (провадження № 61-1121св22), від 10 листопада 2022 року у справі № 440/222/19 (провадження № 61-8993св22), від 31 січня 2023 року у справі № 693/812/21 (провадження № 61-11611св22) та 08 травня 2023 року у справі № 201/9898/19, провадження № 61-12531св22 (ЄДРСРУ № 110749236).

ВИСНОВОК: Отже, відповідача, третю особу та свідка не можна викликати до суду за правилами частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, якщо його місце проживання відоме.

В такому випадку, оголошення про виклик розміщене на офіційному вебсайті суду, не підтверджує належне повідомлення відповідача, третю особу або свідка про дату, час і місце судового засідання.

 

 

Матеріал по темі: «Особливості направлення та отримання судових повісток»

 

 

 

 

Теги: судова повістка, вручення судової повістки, закінчення терміну зберігання, інші причини не вручення поштового відправлення, повідомлення, судове рішення, направлення судового рішення, сторона по справі, оскарження рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов