(НЕ) Оновлення даних в ТЦК, ЦНАП, Резерв+

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки неоновлення даних в ТЦК, ЦНАП, Резерв+ до 16 липня 2024 року та можливість їх оновити після визначеної дати

Закон про мобілізацію в Україні набув чинності 18 травня 2024 року. Відповідно до його вимог усі військовозобов'язані, резервісти та призовники (віком від 18 до 60 років) повинні були оновити свої облікові дані протягом 60 днів – тобто до 16 липня 2024 року!!!

Наслідками неоновлення може бути штраф на суму від 17 до 25 тисяч гривень + поліція буде мати можливість затримувати порушників та доставляти їх до ТЦК, після чого їх може бути притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням штрафів, про це свідчить ст. 210 КУпАП «Порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку»:

Порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку  + в особливий період -  тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У Генштабі підтвердили, що автоматично штрафи виписуватися не будуть, тому що відповідно до КУпАП накладення штрафу можливо протягом трьох місяців з дати виявлення правопорушення, але не більше як рік з дати вчинення такого правопорушення. 

На захисті громадян може виступати так звана "примітка" до ст. 210 КУпАП: 

Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов’язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Отже, на погляд автора ключовою фразою у вищевказаній примітки є фраза: «…у разі можливості», а у нас, як звичайно, ця можливість відсутня (наприклад, відсутнє світло, інтернет, обладнання; кошти; людський фактор і т.і.).

ВИСНОВОК: З урахуванням вказаного вище, єдиною «соломинкою» для військовозобов’язаного  віком від 18 до 60 років є надмірна завантаженість ТЦК, адже строки визначені в КУпАП ніхто не відміняв!

 

Теги: оновлення даних,  призовниками, військовозобов’язаними, резервістами,  правила військового обліку, особливий період, ТЦК, ЦНАП, Резерв+, Адвокат Морозов

Повернення заяви у справі про банкрутство без розгляду з мотивів її необґрунтованості

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство без розгляду з мотивів її необґрунтованості

11 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 909/1179/23 (ЄДРСРУ № 120341722) досліджував питання щодо повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство без розгляду з мотивів її необґрунтованості.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 6 ст. 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених КУзПБ.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Особливості відновлення платоспроможності боржника, який є фізичною особою, врегульовано Книгою четвертою КУзПБ.

За змістом ч. 1 ст. 115 та ст. 116 КУзПБ провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи - підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника, яка подається ним за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, із викладенням, зокрема, обставин, що стали підставою для звернення до суду, а також наданням документів, передбачених ч. 3 ст. 116 КУзПБ. Разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник зобов`язаний подати пропозиції щодо реструктуризації боргів (проект плану реструктуризації боргів).

Відповідно до ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

(!!!) Так, Верховний Суд враховує, що Книгою четвертою КУзПБ не визначені підстави для залишення заяви фізичної особи про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність без руху або для повернення такої заяви без розгляду.

Водночас ч. 3 ст. 37 КУзПБ передбачено, що господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КУзПБ господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви про відкриття провадження у справі або закінчення строку на усунення недоліків заяви повертає її та додані до неї документи, якщо:

- заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

- до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від заявника надійшла заява про відкликання заяви про відкриття провадження у справі;

- заявником до цього суду подано іншу заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство щодо того самого боржника і щодо такої заяви на час вирішення питання про відкриття провадження у справі не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство, повернення заяви про відкриття провадження у справі, залишення заяви без руху.

Отже, КУзПБ передбачає можливість повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство без розгляду, водночас такі випадки чітко регламентовані.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.06.2024 у справі №904/1273/23, яка підлягає врахуванню під час розгляду цієї справи.

Отже, КУзПБ не містить такої підстави для повернення без розгляду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство/неплатоспроможність як необґрунтованість такої заяви.

У разі відсутності підстав для відмови у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або для повернення такої заяви господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про прийняття заяви до розгляду та призначає дату підготовчого засідання, в якому розглядає подані документи, з`ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом заяви (ч. 1 ст. 117, ч. 1 ст. 119 КУзПБ).

За наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність (ч. 3 ст. 119 КУзПБ).

Тобто саме на стадії підготовчого засідання у справі суд надає оцінку відповідності поданої заяви боржника за формою і змістом вимогам ст.ст. 115, 116 КУзПБ та наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність за ч. 4 ст. 119 КУзПБ, за відсутності яких суд зобов`язаний відкрити провадження у справі.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №909/1028/20, від 26.05.2022 у справі №922/1426/21.

При цьому, на стадії вирішення питання про прийняття до розгляду чи повернення без розгляду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не перевіряються ознаки неплатоспроможності боржника, добросовісності боржника, а оцінка реального стану платоспроможності боржника фактично надається судом за наслідком відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, введення процедури реструктуризації боргів боржника, звернення кредиторів до суду із заявами про визнання грошових вимог до боржника, їх розгляду судом, розгляду звіту про результати перевірки декларації боржника, оцінки доказів наданих на підтвердження фінансово-майнового стану боржника. Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №922/1426/21 і від 28.09.2022 у справі №916/106/22.

ВИСНОВОК: Повернення заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є передчасним, оскільки господарські суди по суті повертаючи таку заяву без розгляду виходили з її необґрунтованості, що суперечить вимогам КУзПБ.

 

Матеріал по темі: «Закриття провадження у справі про банкрутство з підстав перевищення 12-місячного терміну»

 

 

Теги: закриття провадження у справі про банкрутство, перевищення 12-місячного терміну ліквідаційної процедури, кредитор, боржник, ліквідатор, обґрунтована заява, перевищення процесуального строку, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Місцезнаходження/податкова адреса платника податків - юридичної особи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: що слід вважати місцезнаходженням/податковою адресою платника податків - юридичної особи

11 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/16242/22, адміністративне провадження №К/990/38292/23 (ЄДРСРУ №  120313683) досліджував питання що слід вважати місцезнаходженням/податковою адресою платника податків - юридичної особи.

Пункт 58.3 статті 58 ПК України передбачає, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За правилами пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

При цьому пункт 42.3 статті 42 ПК України містить застереження, що якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

За правилами абзаців першого, другого пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Міністерство фінансів України наказом від 30 червня 2017 року № 610 затвердило Порядок направлення податковими органами податкових вимог платникам податків (далі - Порядок № 610), відповідно до абзацу першого пункту 6 розділу IV якого податкова вимога вважається належним чином надісланою (врученою) платнику податків, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою, а для фізичної особи (її законного чи уповноваженого представника) - місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків (його законному чи уповноваженому представникові), або надіслана в електронний кабінет засобами ІТС з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Абзац п`ятий цього ж пункту передбачає, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Системний аналіз зазначених положень свідчить про те, що несплата платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки є підставою для формування податковим органом та надіслання податкової вимоги. При цьому законодавчі приписи щодо формування та направлення вимоги про стягнення податкового боргу вважаються виконаними у разі її надіслання рекомендованим листом з повідомленням за місцезнаходженням/податковою адресою платника податків. Таке надіслання може бути виконано як контролюючим органом за основним місцем обліку, так і контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Вирішуючи питання стосовно того, що слід вважати місцезнаходженням/податковою адресою платника податків - юридичної особи, Верховний суд вказує наступне.

Так, пункт 45.2 статті 45 ПК України встановлює, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Пунктом 10 частини другої статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (тут і далі - Закон № 755-IV; у редакції, чинній на час надіслання податкової вимоги) встановлено, що до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, належить, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону № 755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

За змістом статті 9 Закону № 755-IV відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою, і така інформація має бути достовірною.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував подібні спори та сформував усталений підхід, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків (зокрема, але не виключно, у постановах від 31 січня 2024 року (справа № 140/12235/21), від 09 жовтня 2018 року (справа № 820/1864/17), від 21 липня 2022 року (справа № 640/30785/20)).

Отже, для цілей податкового обліку і, відповідно, комунікації із платником податків - юридичною особою, податковий орган використовує адресу, яка відображена в ЄДР і відповідає місцезнаходженню такої юридичної особи.

У розрізі порушеного у цій справі питання, що платник податків повідомив контролюючий орган про зміну адреси, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що за приписами пункту 42.3 статті 42 ПК України таке повідомлення здійснюється в порядку і строки, передбачені статтею 66 ПК України.

Підпункт 16.1.11 пункту 16.1 статті 16 ПК України зобов`язує платників податків повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця.

Відповідно до абзаців четвертого, п`ятого пункту 63.3 статті 63 ПК України платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Згідно із пунктом 66.5 статті 66 ПК України у разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік згідно з цією главою, крім змін, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та змін, про які платник податків повідомив за основним місцем обліку, платник податків зобов`язаний подати контролюючому органу, в якому він обліковується, уточнені документи протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів.

Пункт 4.1 розділу IV Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588 (тут і далі - Порядок №   1588; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що для взяття на облік платник податків, який обслуговувався централізованою бухгалтерією та прийняв рішення про самостійну сплату податків, зборів або який не перебував на обліку з інших підстав, подає до контролюючого органу заяву за формою № 1-ОПП (додаток 5) та пред`являє документ, що підтверджує державну реєстрацію.

Відповідно до пункту 8.3 розділу VIII Порядку № 1588 якщо у платника податків відбувається реєстрація, створення чи відкриття об`єкта оподаткування на території адміністративно-територіальної одиниці, де він не перебуває на обліку, то такий платник податків зобов`язаний стати на облік за неосновним місцем обліку у контролюючому органі за місцезнаходженням такого об`єкта у порядку, визначеному розділом VII цього Порядку.

Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків (абзац перший пункту 8.4 розділу VIII Порядку № 1588).

Розділ Х Порядку № 1588 врегульовує питання зміни контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків, території територіальної громади або ДПІ обслуговування.

Відповідно до пункту 10.4 розділу Х Порядку № 1588 у зв`язку із зміною місцезнаходження/місця проживання платника податків, процедури, передбачені цим розділом, розпочинаються та проводяться контролюючими органами у разі надходження хоча б одного з таких документів:

·        відомостей із Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження платника податків;

·       заяви за формою № 1-ОПП або за формою № 5-ОПП із відповідною позначкою, поданої платником податків до контролюючого органу за новим місцезнаходженням (місцем проживання);

·       заяви за формою № 1-ОПН, поданої згідно з підпунктом 2 пункту 5.3 розділу V цього Порядку або абзацами другим, третім пункту 10.1 цього розділу.

З аналізу наведеного правового регулювання слідує, що платник податків зобов`язаний повідомляти контролюючий орган як (1) про обставини зміни місцезнаходження / місця проживання, так і (2) про всі об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність шляхом подання відповідних заяв. Проте ці процедури не є тотожними. Водночас відсутні підстави вважати, що внаслідок взяття платника податків на облік за неосновним місцем обліку або ж внаслідок подання ним заяви за формою № 20-ОПП, у податкового органу за основним місцем обліку виникає обов`язок із надіслання кореспонденції на інші, відмінні від зазначеної в ЄДР, адреси. Тобто, не можна вважати, що подання форми № 20-ОПП є належним повідомленням платника податків до контролюючого органу про зміну податкової адреси в розумінні пункту 42.3 статті 42 ПК України. Поряд з наведеним, надходження до контролюючого органу заяви за формою № 1-ОПП (для юридичної особи) з позначкою про взяття на облік за новим місцезнаходженням слід вважати належною правовою підставою для надіслання податковим органом кореспонденції вже за новою адресою місцезнаходження такого платника податків, що узгоджується із приписами пункту 42.3 статті 42 ПК України.

ВИСНОВОК: Передбачену пунктом 59.1 статті 59 ПК України процедуру інформування платника податків про наявний у нього розмір податкового боргу слід вважати належним чином виконаною у разі надіслання (вручення) податкової вимоги, адресованої платнику податків - юридичній особі, саме за адресою її місцезнаходження, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Усі негативні наслідки, пов`язані з неотриманням кореспонденції за такою адресою, покладаються на такого платника податків - юридичну особу, окрім випадку, коли відповідно до вимог пункту 42.3 статті 42, пункту 66.5 статті 66 Податкового кодексу України такий платник повідомив контролюючий орган про зміну місцезнаходження шляхом подання заяви за формою № 1-ОПП.

У разі надходження до податкового органу такої заяви процедура із надіслання (вручення) податкової вимоги повинна здійснюватися за новим місцезнаходженням платника податків.

  

 

 

Матеріал по темі: «Податкова адреса платника податків - фізичної особи»
 

 

 

Теги: податкова адреса, місце реєстрації, місце проживання, юридичний адрес, фактичне розташування, прописка, реєстрація фізособи, юрадреса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Виконавче провадження з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поновлення виконавчого провадження, скасування припинення розшуку майна та накладення арешту на кошти боржника з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство

12 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  914/3681/23 (ЄДРСРУ № 120341858) досліджував питання  щодо поновлення виконавчого провадження, скасування припинення розшуку майна та накладення арешту на кошти боржника з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство.

Згідно частини 14 статті 39 КУзПБ, з моменту відкриття провадження у справі: пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися у випадку та порядку, передбачених цим Кодексом; арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство; корпоративні права засновників (учасників, акціонерів) боржника реалізуються з урахуванням обмежень, встановлених цим Кодексом; задоволення вимог засновника (учасника) боржника - юридичної особи про виділення частки у майні боржника у зв`язку з виходом із складу його учасників забороняється; рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи - боржника приймається в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 41 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна.

(!!!) Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Строк дії мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідно до ч. 8 ст. 41 КУзПБ припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство. 

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч.5 ст.41 КУзПБ).

За приписами частини 14 статті 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.

З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв`язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства.

Цей принцип полягає, серед іншого, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових вимог кредиторів, а також за збереженням балансу інтересів сторін, у тому числі під час продажу майна банкрута з метою реалізації за найвищу ціну та відповідно до встановленої Кодексу України з процедур банкрутства процедури.

ВИСНОВОК: Отже, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство виконавчі дії, які мають наслідком поновлення виконавчого провадження, скасування припинення розшуку майна та накладення арешту на кошти боржника суперечать вимогам частини 14 статті 39 та статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства.

 

 

 

Матеріал по темі: «Закриття провадження у справі про банкрутство з підстав перевищення 12-місячного терміну»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ,  банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Право на апеляційне оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: право на апеляційне оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі

12 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/5925/15-г (ЄДРСРУ № 120341807) досліджував питання щодо права на апеляційне оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі.

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Частиною першою статті 17 ГПК України  визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з положеннями частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

За приписами частин першої, четвертої статті 272 ГПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

(!!!) Отже, у разі подання апеляційної скарги не учасником справи, який не був присутній під час апеляційного розгляду справи, а особою, яка взагалі не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції перш за все має з`ясувати, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, незалучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.

Така правова позиція послідовно та неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 10.09.2020 та від 23.11.2020 у справі №       914/1643/19, від 05.11.2020 у справі № 912/837/19, від 20.09.2021 у справі №   910/6681/20, від 19.01.2023, від 18.09.2023 у справі № 914/1334/20, від 04.10.2023 у справі № 910/1005/23, від 16.10.2023 у справі № 914/794/21, від 12.03.2024 у справі № 910/6180/20, від 17.05.2024 у справі № 910/5094/23, від 22.05.2024 у справі № 910/4552/23, від 10.06.2024 у справі № 910/4552/23.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи із зазначеного вище, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Наведене також відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що встановлення факту вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення та оцінки доводів особи, яка подала скаргу, оскільки в інакшому випадку (якщо буде встановлено, що питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника у справі судом першої інстанції не вирішувалися) апеляційний господарський суд закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, незалежно від того, чи розглядалися відповідні доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи (правова позиція, яка викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 28.08.2023 у справі № 910/15967/21, від 14.09.2023 у справі № 910/17544/20).

ВИСНОВОК: Отже, з`ясовуючи питання про те, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, Верховний Суд наголошує, що зв`язок між оскаржуваним судовим рішенням та правами, інтересами та/або обов`язками скаржника має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.

 

Матеріал по темі: «Касаційне оскарження судового рішення без його перегляду в апеляційній інстанції»

 

 

 

Теги: апеляційний перегляд, скарга, позов, строки на оскарження, позивач, відповідач, судове рішення, захист прав, судове засідання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Підписання електронного ордеру адвоката за допомогою іншого засобу, аніж «Електронний суд»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підписання електронного ордера кваліфікованим електронним підписом за допомогою іншого засобу, ніж засіб Електронного суду, як підтвердження повноважень адвоката

10 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 340/1498/22, адміністративне провадження № К/990/3761/23 (ЄДРСРУ № 120247266) досліджував питання щодо підписання електронного ордеру адвоката за допомогою іншого засобу, аніж «Електронний суд».

За змістом частини четвертої статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Зазначене кореспондується з положеннями частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до якої адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що підтверджують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної допомоги.

У частині другій статті 26 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що ордер - це письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року №41 затверджено Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги (далі - Положення №41).

Згідно з пунктом 4 Положення №41 ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

За приписами пункту 6 Положення №41 бланки ордерів, згідно затвердженої типової форми, генеруються у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України www.unba.org.ua слідуючи командам системи.

Водночас відповідно до положень частин сьомої і восьмої статті 44 КАС України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення про ЄСІТС,), яке визначає порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистем "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистеми відеоконференцзв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх підсистем (модулів).

Згідно з пунктом 8 Положення про ЄСІТС (тут і далі в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) підсистема "Електронний кабінет" (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - це підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (https://cabinet.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав.

Процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами Електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (пункт 9 Положення про ЄСІТС).

Пунктом 24 Положення про ЄСІТС визначено, що підсистема "Електронний суд" (Електронний суд) є підсистемою ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи. Інструкція користувача Електронного суду розробляється адміністратором ЄСІТС та розміщується на вебсторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за вебадресою https://wiki.court.gov.ua.

Згідно з пунктом 26 Положення про ЄСІТС електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.

Відповідно до абзацу першого пункту 27 Положення про ЄСІТС до створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються.

Абзацом другим цього пункту обумовлено, що технічні вимоги щодо форм електронних документів та їхніх додатків, обмеження щодо їхнього розміру, формату та інших характеристик встановлюються Інструкцією користувача Електронного суду.

За правилами підпункту 11.5.1 пункту 11.5 Інструкції користувача Електронного кабінету ЄСІТС, розміщеної на сайті https://wiki-ccs.court.gov.ua (далі - Інструкція), користувачі, які підтвердили свої повноваження адвоката мають можливість видати ордер на конкретну справу для отримання доступу до документів по справі та загальний ордер (без вказання номера справи), який спрощує та прискорює процес подачі заяв до суду.

Алгоритм створення електронного ордера закріплений у підпункті 11.5.2 пункту 11.5 Інструкції.

Підпунктом 11.5.6 пункту 11.5 Інструкції передбачено, що обраний на початку формування заяви ордер буде автоматично завантажено до додатків сформованої заяви.

У підпункті 11.6.1 пункту 11.6 Інструкції зазначено, що електронні довіреності та ордери надаються та оформлюються засобами ЕС у відповідності до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та їх юридична сила не може бути заперечена виключно через те, що вони мають електронну форму.

Указаний порядок підтвердження повноважень адвоката як представника за допомогою засобів ЄСІТС (створення електронного ордера із застосуванням вбудованого текстового редактора) узгоджується з приписами частини сьомої статті 59 КАС України, згідно з якою в разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

ВИСНОВОК: З огляду на положення Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» і «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», підписання ордера кваліфікованим електронним підписом за допомогою іншого засобу, ніж засіб Електронного суду, який так само здатний забезпечити умови, передбачені статтею 19 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», та додавання файлу з накладеним цифровим підписом до створеного в Електронному суді документа також буде відповідати вимогам процесуального законодавства.

 

Матеріал по темі: «Адвокатський ордер: конкретизація / не конкретизація органу де надається правова допомога»

 

 

Теги: ордер, адвокат, наау, рада адвокатів, керівник, адвокатське бюро, печатка, підпис, видача ордерів, Адвокат Морозов