Користування квартирою, яка належить на праві спільної часткової власності

Адвокат Морозов (судовий захист)

Спір щодо порядку користування квартирою, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності

06 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/22941/21, провадження № 61-12444св22 (ЄДРСРУ № 108790867) досліджував питання щодо спору про порядок користування квартирою, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

П. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

Згідно частин першої, третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує:

(а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники);

(б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року в справі № 748/2803/16-ц (провадження № 61-41895св18) вказано, що тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зазначено, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності.

Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.

При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21).

ВИСНОВОК: Отже частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ, як єдине ціле. Тобто, право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

 

Матеріал по темі: «Особливості розпорядження нерухомим майном що є об`єктом спільної власності»

 

 

Теги: поділ, виділ, спільна власність, часткова, сумісна, нерухоме майно, поділ будинку, частки в майні, спільна часткова власність, будівельна експертиза, поділ в натурі, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Право на залишення позову або частини позовних вимог без розгляду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право сторони процесу на подання заяви про залишення позову або частини позовних вимог без розгляду

03 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 683/1861/19, провадження № 61-12483св22 (ЄДРСРУ № 108766205) досліджував питання щодо права сторони процесу на подання заяви про залишення позову або частини позовних вимог без розгляду.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.

Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Дії та воля сторони цивільного процесу фактично визначає спрямованість процесуальної діяльності суду та її результати.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 257 ЦПК України).

(!!!) Закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року у справі №308/13199/17, від 04 квітня 2022 у справі № 441/1609/19).

Згідно з частиною першою статті 196 ЦПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

У підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті (частини перша статті 200 ЦПК України)

Пунктом 1 частини другої статті 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Ураховуючи наведене, відсутня законодавча заборона на постановлення ухвали про залишення без розгляду частини позовних вимог на стадії підготовчого судового засідання. При цьому така заборона суперечила б положеннями частини першої, третьої статті 13 ЦПК України.

Схожий правовий висновок було висловлено Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 202/11928/14-ц, від 22 березня 2021 року у справі № 753/8125/17.

ВИСНОВОК: Подати заяву про залишення позову без розгляду є правом заявника, який на власний розсуд розпоряджається своїми правами, таке право є абсолютним і не залежить від волі інших учасників процесу.

При цьому надане заявнику право на подання такої заяви не залежить від думки інших учасників справи і суд не зобов`язаний при вирішенні відповідного питання з`ясовувати обставини, які стосуються суті справи або мотивів, у зв`язку з якими така заява подана.

Окрім цього, суд не наділений повноваженнями відмовити позивачу, який просить не розглядати його позовні вимоги по суті.

Аналогічна правова позиція висловлена 23 листопада 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 759/14677/21, провадження № 61-10292св22 (ЄДРСРУ № 107651717).

 

Матеріал по темі: «Правила роз`єднання або об’єднання позовних вимог»

 

 

Теги: залишення позову без розгляду, неявка позивача в судове засідання, явка представника в судове засідання, перенесення розгляду, докази, подання документів, належні докази, судова практика, Адвокат Морозов

 

Зняття арешту з майна уразі повернення виконавчого документа стягувачу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості зняття арешту з майна в межах виконавчого провадження у разі повернення виконавчого документа стягувачу

03 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 639/858/21, провадження № 61-11506св22 (ЄДРСРУ № 108766199) досліджував питання щодо зняття арешту з майна уразі повернення виконавчого документа стягувачу.

Виконання судового рішення - це завершальна стадія цивільного судочинства у процесі реалізації захисту цивільних прав, а тому невиконання судових рішень, що є остаточними, обов`язковими для виконання, є порушенням права на справедливий суд, яке захищено статтею 6 Конвенції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 2-2724/2011.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документу стягувачу, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).

За змістом положень частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цим Законом.

Ураховуючи положення пункту 1 частини першої та частини п`ятої статті  37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21 зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.

Указаний механізм запроваджено законодавцем із метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Втім наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, провадження № 61-12406св21 (ЄДРСРУ № 108296856), від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21, ЄДРСРУ № 108653799).

 

Матеріал по темі: «Скасування постанови про закінчення виконавчого провадження»

 

 

Теги: виконавче провадження, скасування постанови, закінчення виконавчого провадження, судове рішення, судове виконання, виконавець, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Листування з судом за допомогою електронної пошти

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов'язок суду перевіряти електронну пошту та реєструвати надіслані на неї документи, підписані ЕЦП

07 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 522/7002/17, провадження № 61-10558св22 (ЄДРСРУ № 107803716) досліджував питання щодо обов'язку суду перевіряти електронну пошту та реєструвати надіслані на неї документи, підписані ЕЦП.

Порядок використання для обміну документами електронної пошти встановлено Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», в якому зазначено, що порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора.

Пункт 10 розділу ІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України визначає, що приймання та передавання документів електронними засобами зв`язку здійснюється відповідно до Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 04 грудня 2013 року № 164, та Тимчасового порядку обміну офіційними електронними документами, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 15 листопада 2016 року № 231.

Відповідно до пункту 8.2.21 Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції користувач зобов`язаний перевіряти електронну поштову скриньку не менше 2 разів на день (на початку першої та другої половини робочого дня).

При цьому, згідно з пунктом 8.2.22 вказаного Положення після отримання нових повідомлень електронною поштою користувач:

- перевіряє на повноту та відповідність реєстраційних реквізитів, вказаних в темі і приєднаних файлах, а також коректність змісту приєднаних файлів;

- у разі отримання електронного листа, який містить комп`ютерні віруси, надсилає відправнику повідомлення про наявність у листі комп`ютерних вірусів та необхідність відправки нового листа і вилучає інфікований електронний лист із папки "Вхідні", після чого очищує папку "Вилучені";

- надсилає електронною поштою підтвердження про отримання повідомлення відправнику (якщо про це є повідомлення в листі) або повідомлення про проблеми з читанням отриманого листа, з накладанням на нього електронного цифрового підпису.

Пунктом 22 Тимчасового порядку обміну офіційними електронними документами також встановлено порядок дій працівника суду в разі отримання електронного листа. Після отримання нових листів електронною поштою відповідальна особа:

1) перевіряє на легітимність ключ електронного цифрового підпису, яким засвідчено електронний лист;

2) у разі якщо електронний лист не засвідчений відповідним ключем електронного цифрового підпису, надсилає відправнику повідомлення про необхідність відправки нового листа, підписаного належним чином;

3) перевіряє на повноту та відповідність реєстраційних реквізитів, указаних в темі і приєднаних файлах, а також коректність змісту приєднаних файлів;

4) у разі отримання електронного листа, що містить комп`ютерні віруси, після його перевірки антивірусним засобом надсилає відправнику повідомлення про наявність у листі комп`ютерних вірусів та необхідність відправки нового листа і вилучає інфікований електронний лист із папки "Вхідні", після чого очищує папку "Вилучені";

5) надсилає електронною поштою відправнику підтвердження про отримання листа або повідомлення про невідповідність листа встановленим вимогам (проблеми з читанням отриманого листа, відсутність електронного цифрового підпису тощо);

6) у разі надходження офіційного листа на паперовому носії після його отримання електронною поштою, на зворотньому боці останньої сторінки паперової копії цього листа зазначається відмітка про прізвище, ім`я, по батькові, дату, час посадової особи, яка здійснила отримання цього листа в електронному вигляді.

Електронну пошту відповідальна особа повинна перевіряти не рідше одного разу на годину протягом робочого дня (пункт 24 Тимчасового порядку обміну офіційними електронними документами).

Альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним цифрового підписом учасника справи та подання такого документу через Електронний кабінет (21 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/12245/19 (ЄДРСРУ № 86504091).

Крім того, окремо слід вказати, що надсилання судового рішення в електронній формі (за наявності у сторони офіційної електронної адреси) або у паперовій формі (рекомендованим листом) учаснику справи є процесуальним обов`язком суду (19 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/16324/20, провадження № 61-2912св22 (ЄДРСРУ № 106881888)

ВИСНОВОК: Наведене свідчить про обов`язок працівників апарату суду перевіряти електронну пошту на наявність повідомлень та передавати їх для реєстрації.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 листопада 2022 року у справі № 911/1808/21 (ЄДРСРУ № 107461108) та від 07 грудня 2022 року у справі № 709/3/22 (провадження № 61-9192св22, ЄДРСРУ № 107963117).

 

Матеріал по темі: «Відправлення судом процесуальних документів стороні по справі»

 

 

Теги: електронний позов, электронный иск, ЕЦП, електронно-цифровий підпис, подання позову через електронний суд, електронний суд, єдина судова інформаційна (автоматизована) система, ЄСІТС, судова практика, Адвокат Морозов

Спадкування сум соціальних виплат

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та судова практика Верховного суду щодо спадкування сум соціальних виплат

27 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 641/1368/19, провадження № 61-14967св21 (ЄДРСРУ № 108654325) досліджував питання щодо спадкування сум соціальних виплат.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Верховний Суд зазначає, що стаття 1227 ЦК України регулює питання спадкування сум соціальних виплат, право на одержання яких виникло у спадкодавця за життя, але не було ним реалізоване. За своєю правовою природою право на одержання заробітної плати, пенсії та інших подібних виплат є особистим, оскільки виникає у чітко визначеної особи і має на меті саме її матеріальне забезпечення. Тому зі смертю одержувача цих коштів правовідносини щодо їх сплати, безумовно, припиняються. Таким чином, ця стаття стосується тих платежів, право на які виникло за життя спадкодавця.

При вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідно до вимог цивільного законодавства до складу спадкового майна входить лише призначена сума страхового відшкодування, а право на її призначення та виплату згідно зі статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19), від 22 липня 2021 року у справі № 243/8565/20 (провадження № 61-6078св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 243/9613/19 (провадження № 61-7355св20), від 30 червня 2021 року у справі № 243/9618/19 (провадження № 61-5556св20).

Окремо слід звернути увагу на те, що відповідач, хоч і є суб`єктом владних повноважень, проте в цьому випадку він не здійснює відносно спадкоємця публічно-владні управлінські функції.

За цих обставин наявний майновий інтерес позивача щодо включення ненарахованих страхових виплат до спадщини, а вирішення спору в межах справи неможливо без вирішення питань приватноправового характеру про перехід права на спадкування спірних виплат до позивача.

Отже, між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивача як спадкоємця щодо визнання права на отримання грошових коштів.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №0540/5860/18-а, від 21.09.2021 у справі № 200/3913/21, 11.10.2021 у справі № 200/126/21-а.

Отже, спір у цій справі не має публічно-правового характеру, а тому, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства (11 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 360/3210/18, адміністративне провадження № К/9901/10349/19 (ЄДРСРУ № 105203471).

ВИСНОВОК: Спадкоємець не має права на страхові виплати, що за життя спадкодавця останньому не нараховано і на які за його життя право було припинено.

 

P.s. Між тим, існує висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20): «Тому припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю».

 

Матеріал по темі: «Право спадкування на стягнення штрафних санкцій (пені)»

 

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Чи є роздруківки з месенджерів належними та допустимими доказами в суді?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є роздруківки з месенджерів належними та допустимими доказами в суді, а також чи можуть вони підтвердити факт існування між сторонами договірних відносин та виконання умов таких договорів?

Справа передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2019 у справі №711/9146/16-ц, від 07.07.2021 у справі №587/2051/18, від 25.06.2021 у справі №643/6581/19, від 11.06.2019 у справі №904/2882/18, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 28.12.2019 у справі №922/788/19, від 16.03.2020 у справі №910/1162/19, від 15.04.2021 у справі №910/8554/20, від 28.06.2022 у справі №922/1280/21, від 16.06.2020 у справі №910/1162/19 про те, що роздруківки електронного листування не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази.

Між тим роздруківки з месенджера "WatsApp" є належними та допустимими доказами про що зазначено у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, також висновки щодо можливості врахування роздруківок месенджерів наведені у постанові Верховного Суду від 13.07.2020 у справі №753/10840/10.

Отже, існує суперечлива судова практика щодо питання про те, чи є роздруківки з месенджерів належними та допустимими доказами, а також чи можуть вони підтвердити факт існування між сторонами договірних відносин та виконання умов таких договорів?

ВАЖЛИВО: Наразі існує практика на рівні Верховного Суду, відповідно до якої роздруківки та скрін-шоти електричної пошти та месенджерів є паперовими копіями електронних доказів в розумінні ч.3 ст.96 ГПК. Тому у разі, якщо такі документи відповідають вимогам, зокрема, статей 76 та 77 ГПК, суди мають приймати їх до розгляду та надавати їм оцінку відповідно до ст.86 ГПК.

Наприклад, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 дійшов висновку, що лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Натомість у ряді постанов Верховний Суд дійшов протилежних висновків про те, що відповідні роздруківки не є належними і допустимими доказами у справі.

Наприклад, Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 20.10.2019 у справі №711/9146/16-ц, від 07.07.2021 у справі №587/2051/18 зазначив, що роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу.

Таким чином висновки, наведені у зазначених постановах Верховного Суду фактично унеможливлюють прийняття судами в якості доказів роздруківок електронного листування, суперечить як чинному законодавству, так і не відповідає вже усталеній практиці переписки (з використанням як правило електронної пошти, месенджерів та інших електронних засобів).

(!!!) Поняття електронного доказу є значно ширшим за поняття електронного документу. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (статті 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг"). Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.

Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом. Тому закон не вимагає наявності електронного підпису на електронних доказах.

Закон не містить прямої вимоги щодо засвідчення паперових копій електронних доказів.

ВИСНОВОК: З огляду на зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи №916/3027/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

 

Матеріал по темі: «Переписка за допомогою месенджеру «WhatsApp» (Telegram, Viber), як доказ в суді»

 

 

Теги: переписка Telegram, Viber, WhatsApp, Skype, електронний підпис, лист у відповідь, скріншот, електронний доказ, допустимість доказів, электронное доказательство, скрин, фотографія екрану, скрін, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов