Податкові спори: нереальність операцій, вирок суду, податкова інформація, та ін.

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків, нереальність господарських операцій, вирок по контрагенту, протоколи допиту, податкова інформація, трудові та матеріальні ресурси та ін.

25 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/22832/15, адміністративне провадження № К/9901/27363/18 (ЄДРСРУ № 107518498) досліджував питання щодо принципу індивідуальної відповідальності платника податків.

Індивідуальність відповідальності платника податків 

Норми права не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення платником податку на прибуток (покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат, тому цей платник не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на зменшення об`єкта оподаткування на суму витрат, які він фактично поніс у зв`язку з отриманням доходу, за можливу неправомірну діяльність контрагента в ланцюгу поставок за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність цього платника щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Тобто нормативно закріплено підхід належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності платника податків при здійсненні господарських операцій та їх наслідків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків, також доктринально закріплений у судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема у  справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Рішенням ЄСПЛ у справі "Інтерсплав проти України" визначено, що платник податків не може відповідати за зловживання свого контрагента за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що такий платник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Матеріальні/трудові ресурси

Також норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкової вигоди.

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків, відсутність за місцезнаходження не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

ВАЖЛИВО: Лише сукупність обставин може свідчити на користь висновку про реальність або неможливість фактичного проведення господарських операцій.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21) підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.

Саме по собі:

• лише наявність вироку щодо контрагента платника податків;
• лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства;
• лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання;
• лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо).

не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Так само Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.

Використання первинних документів з недостовірними даними

Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті (пункт 109 постанови).

(!!!) Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України і статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема:

• достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть;
• особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні відносини у зв`язку з придбанням  або реалізацією товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його  господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг)  у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Вирок суду/допит свідків

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої укладений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

(!!!) Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за ст.ст. 205, 205-1 КК України не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок суду за результатом розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19.

Таким чином, сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Більше того, Велика Палата Верховного Суду підтримала правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.11.2018 у справі №822/551/18, про те, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві (25 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/856/16, адміністративне провадження №К/9901/27294/18, № К/9901/27296/18 (ЄДРСРУ № 107518110).

Таким чином, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 05.06.2018 у справі № 809/1139/17, зазначив про те, що інформація, отримана органами досудового слідства в ході розслідування кримінальних справ є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. Сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Таким чином, важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

ВИСНОВОК: Контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документа для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. Це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумніві у їх змісті (24 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/11083/18, адміністративне провадження № К/9901/7034/19 (ЄДРСРУ № 107514601)).

 

Матеріал по темі: «Стягнення збитків з керівника підприємства в наслідок донарахованих податків»

 

 

Теги: податкові спори, принцип індивідуальної відповідальності платника податків, нереальність господарських операцій, вирок по контрагенту, протоколи допиту, податкова інформація, трудові та матеріальні ресурси, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Розірвання договору оренди землі з підстав нецільового використання та строки звернення до суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості розірвання договору оренди землі з підстав нецільового використання земельної ділянки (самочинне будівництво) та строків звернення до суду за захистом порушених прав орендодавця

02 листопада 2022 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 922/3166/20, провадження № 12-36гс21 (ЄДРСРУ № 107510192) досліджувала питання щодо особливостей розірвання договору оренди землі з підстав нецільового використання земельної ділянки (самочинне будівництво) та строків звернення до суду за захистом порушених прав орендодавця.

Самочинне будівництво - це правопорушення, яке має триваючий характер та продовжує існувати до дати звернення з позовною заявою до суду у цій справі. Отже, позов про дострокове розірвання договору оренди землі власником земельної ділянки може бути заявлено впродовж усього часу порушення його прав.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

По - перше: Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зі змісту наведених вище норм слідує, що за договором оренди землі (зобов`язанням з визначеним строком виконання (дії) обов`язку з цільового використання земельної ділянки) орендар зобов`язаний утриматись від певної дії (використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням).

(!!!) Обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі.

Слід звернути увагу, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення судами рішень.

ВИСНОВОК № 1: Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).

 

По - друге: У постанові від 25.03.2020 у справі № 527/605/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що позовна вимога про розірвання договору оренди землі є негаторним позовом, на пред`явлення якого не поширюються строки позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2019 у справі № 527/600/17.

Примітка: Негаторний позов - це позов власника, який є  фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.  Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.

Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

Вказане відображається в правових висновках Великої Палати Верховного Суду. У постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, зокрема, встановлено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини другої статті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів.

Отже, обґрунтованими є твердження про те, що позов про розірвання договору оренди земельної ділянки належить до зобов`язально-правових способів захисту, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини.

Метою позову є захист інтересів власника як учасника зобов`язальних відносин, та розрахований він на випадки порушення цих прав особою, яка знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права в договірних чи інших зобов`язальних правовідносинах.

ВИСНОВОК № 2: Позов про розірвання договору НЕ є негаторним позовом, як про це зазначено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12.06.2019 у справі № 527/600/17 та від 25.03.2020 у справі № 527/605/17 і Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду про те, що позовна вимога про розірвання договору оренди землі є негаторним позовом.

 

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: Нецільове використання земельної ділянки (самочинне будівництво) це протиправні дії, які тривають у часі, а тому орендодавець не обмежений у праві звернутися до суду з позовом про їх усунення у весь період дії договору оренди землі, незважаючи на те, що позов про розірвання договору не є негаторним.

 

Матеріал по темі: «Поновлення договору оренди земельної ділянки в судовому порядку»

 «Розмежування віндикаційного та негаторного позовів»

 

 

Теги: оренда землі, розірвання договору, негаторний позов, захист орендаря, самочинне будівництво, забудова землі, орендні відносини, орендар, земельна ділянка, передача в оренду, ефективний спосіб захисту, судова практика, Адвокат Морозов

Заміна боржника у зобов`язанні або на що йде Банк щоб не віддавати депозит

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Заміна боржника у зобов`язанні (банк на тов) поза волею кредитора (вкладника банку) та переведення боргу без згоди останнього не допоможе уникнути майнової відповідальності банку

23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/8242/20, провадження № 61-4344св21 (ЄДРСРУ № 107533415) досліджував питання щодо заміни боржника у зобов`язанні (банк на тов) поза волею кредитора (вкладника банку) та переведення боргу без згоди останнього.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Чинне цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов’язанні, однак встановлює певні обмеження свободи розсуду учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.

Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, яка саме особа має здійснити виконання, зокрема, сплатити кошти (статті 512, 516 ЦК).         

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 15 квітня 2015 року №3-43гс15.

Разом із тим закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов’язанні поза волею кредитора.

Так, відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов’язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Відтак, для заміни боржника у зобов’язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов’язку первісного боржника на іншу особу.

Чинним законодавством встановлено лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов’язанні – цей правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання (статті 513, 521 ЦК).

Водночас форми надання згоди кредитором щодо заміни боржника у зобов’язанні законом не передбачено (26.04.2017 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України в розрізі розгляду справи №3-300гс17).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19 (провадження № 61-11318св20) зазначено, що «законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21) зроблено висновок, що «з огляду на те, що договір між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі. Банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника , що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України. Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 757/61159/19-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що «доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах».

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ВИСНОВОК: Встановивши, що Банк не довів, що договір переведення боргу укладено зі згоди вкладника, не повернув на вимогу позивача кошти за вкладом, суди зробили правильний висновок про стягнення цієї суми на користь позивача.

 

Матеріал по темі: «Грошова відповідальність банку за не своєчасне повернення депозиту»

 

 

Теги: депозит, вклад, банк, споживач, прострочення, не повернення депозиту, проценти, відсотки, штрафні санкції, пеня, індекс інфляції, 3% річних, депозитний договір, прострочення, клієнт банківської установи, судова практика, Адвокат Морозов

 

Вилучення оригіналу виконавчого документа на підставі ухвали слідчого судді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Тимчасовий доступ до оригіналів документів виконавчого провадження з подальшим вилученням, в тому числі і оригіналу виконавчого документа

23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 718/1161/16-ц, провадження № 61-5826св22 (ЄДРСРУ № 107533407) досліджував питання щодо вилучення оригіналу виконавчого документа на підставі ухвали слідчого судді.

Згідно зі статтею 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку). Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Відповідно до частини першої статті 165 КПК України особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов`язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду.

У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про надання дозволу на проведення обшуку згідно з положеннями цього Кодексу з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів (частина перша статті 166 КПК України).

Врахувавши наведені положення КПК України, суд зробив обґрунтований висновок про те, що виконавець зобов`язаний виконати ухвалу слідчого судді  та надати тимчасовий доступ до оригіналів документів виконавчого провадження з подальшим їх вилученням.

Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Також у пункті 1 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, зазначено, що примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Отже, судове рішення, що набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, що здійснюється саме на підставі виконавчого документа, зокрема виконавчого листа.

(!!!) З огляду на викладене безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що виконавець повинен виконувати судове рішення навіть за відсутності у нього оригіналу виконавчого листа, оскільки такі твердження заявника фактично зводяться до помилкового тлумачення норм права.

За таких обставин Верховний Суд погоджується, що без оригіналу зазначеного виконавчого листа  виконавець не може вчиняти виконавчі дії, тобто здійснювати примусове виконання рішення суду.

Верховний Суд також врахував, що у Рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до § 51-53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04) право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Згідно з підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Дублікат - це документ, який видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата, яка унеможливлює його виконання.

Отже, видача дубліката виконавчого документа зумовлена необхідністю виконання ухваленого судом рішення, яке набрало законної сили, проте не було виконане боржником.

ВИСНОВОК: За обставин вилучення слідчим у виконавця оригіналу виконавчого листа стягувач, з метою реалізації принципу обов`язковості судового рішення, має право на звернення до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого документа та подальшого пред`явлення його до виконання, оскільки оригінал виконавчого листа хоч фактично не втрачено, проте юридично він є частиною кримінального провадження, що унеможливлює вчинення виконавцем дій з його примусового виконання.

 

Матеріал по темі: «Підстави для видачі судом дубліката виконавчого документу»

 

 

Теги: судовий наказ, виконавчий документ, виконавчий лист, вилучення документів, дублікат, слідчий суддя, тимчасовий доступ,   на предявлення виконавчого документа, дублікат судового наказу, ухвала суду, стягувач, боржник, виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов