Неналежно оформлена угода з виконавцем – привід для штрафу від Держпраці

Адвокат Морозов (судовий захист)

Штраф Держпраці: відмінність трудового договору від цивільно – правової угоди

12 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 400/1821/19, адміністративне провадження №К/9901/2287/20 (ЄДРСРУ № 88150356) досліджував питання щодо відмінності трудового договору від цивільно – правової угоди та неналежності оформлення угоди між замовником та виконавцем.

З першу необхідно акцентувати увагу на те, що Верховний Суд в постановах від 24 жовтня 2019 року у справі №804/6962/17 (п.31) та від 25 листопада 2019 року у справі №620/392/19 (п.32) зазначив: «Суд має наголосити на тому, що дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації правам фізичних осіб на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо».

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у  статті 626 ЦК України, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частинами першою та другою статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною 1 статті 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

(!!!) Верховний Суд наголошує, що підрядні (цивільно-правові) угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

У свою чергу, за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.

Штрафів не запобігти якщо: 1) покладені на працівників обов`язки (робота) не є юридично самостійними і здійснюються в межах діяльності роботодавця із систематичним виконанням певних функцій, отриманням винагороди, а також відповідним підпорядкуванням, що притаманно до відповідної професії працівника роботодавця; 2)  якщо угоди, укладені роботодавцем (замовником) з фізичними особами не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

Окрім цього, сам факт не визнання договорів про надання інформаційно-консультативних послуг в установленому порядку недійсними та не заборона їх укладання законодавством України, не свідчить про те, що правовідносини, які виникли між зазначеними в акті особами, є саме цивільно-правовими, а не трудовими.

Аналогічний правовий висновок міститься в п.38 постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18.

ВИСНОВОК: Щоб відносини, які виникли між роботодавцем (замовником) та працівниками (виконавцями) не відповідали ознакам трудових відносин необхідно щоб вони:

• не носили систематичний та триваючий характер;
• виконавці не підпорядкувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку;
• метою відносин був саме результат, а не процес, який повинен підтверджуватися актами приймання – передачі послуг.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі № 160/8664/18 від 24 жовтня 2019 року.

P.s. Для найхитріших. Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду по справі №817/2331/16 від 03.10.2018 року, перевірка роботодавцем кваліфікації майбутнього працівника або навчання його навикам, необхідним для подальшої роботи, шляхом допуску його до роботи без оформлення з ним трудових відносин є незаконною.

Матеріал по темі: «Трудовий договір = цивільно-правова угода?»

Теги: держпраця, штраф, гоструд, трудова угода, ЦПД, цивільно правовий договір, різниця між ЦПД та ТУ, оскарження, припис, постанова, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Заборона зупиняти реєстрацію ПН/РК на підставі Порядку № 117…боротьба з вітряками

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнано протиправними та нечинними п. 10, п. 20, п. 21 Постанови КМУ № 117 щодо «Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних»

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2019 у справі № 826/12108/18, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 року та від 10.03.2020 р. (ЄДРСРУ № 88124778) Верховним судом, визнано протиправними та нечинними п. 10, п. 20, п. 21 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117 від 21 лютого 2018 року "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних", які відсилали до ДФС питання про визначення критеріїв ризиковості платника податку та про перелік підстав для прийняття (відмову у прийнятті) комісіями рішень про реєстрацію (відмову) в реєстрації податкових накладних.

Верховний суд вказав, що  Постанова № 117 є регуляторним актом в розумінні статті 1 Закону № 1160-IV, Кабінет Міністрів України виступає регуляторним органом, з урахуванням вимог пункту 201.16 Податкового кодексу України, в процесі підготовки, прийняття, розгляду регуляторних актів у сфері зупинення реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Між сторонами не має спору, що спірна Постанова № 117 є регуляторним актом.

Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що в межах спірних відносин дослідженню підлягало, зокрема, питання дотримання Кабінетом Міністрів України процедури прийняття спірної Постанови як нормативно-правового акта, який є регуляторним актом. Постанова №117 повинна була розроблятися, розглядатися, прийматися та оприлюднюватися з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", що прямо передбачено частиною четвертою статті 49 Закону № 794-VII.

Кабінет Міністрів України в порушення вимог статті 4, частини четвертої статті 7, статті 19 Закону № 1160, не включив проект Постанови №117 до плану підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів на 2018 рік.

Одним з процедурних порушень прийняття спірного регуляторного акта є порушення порядку оприлюднення Кабінетом Міністрів України проекту Постанови №117, який встановлений статтею 9 Закону № 1160-IV і має на меті одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань та забезпечує дотримання принципу прозорості та врахування громадської думки.

Проект Постанови №117 оприлюднено 16.02.2018, а через п`ять днів, 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України було прийнято цю Постанову. В той час як нормою статті 9 Закону № 1160-IV передбачено, що строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Таким чином,  Кабінет Міністрів України не дотримався вимог імперативної норми Закону № 1160-IV в частині прийняття регуляторного акта щонайменше через один місяць від дати оприлюднення проекту цього акта.

Постанова №117  дійсно не визначає конкретних критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, або підстав для зупинення реєстрації податкової накладної, як то передбачено пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, натомість, на підставі пункту 10 цього Порядку зобов`язано Державну фіскальну службу України визначити відповідні критерії та погодити їх з Міністерством фінансів України.

Критерії оцінки ризиків слід розглядати як складову частину підстав для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а тому, зважаючи на імперативну норму пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, яка передбачає можливість визначати підстави та порядок зупинення реєстрації податкових накладних виключно Кабінету Міністрів України, Суд визнає делегування відповідачем повноважень щодо визначення критеріїв оцінки ризиків ДФС України за погодженням з Мінфіном порушенням Урядом положень пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, що в свою чергу призвело до невідповідності пункту 10 Порядку №117 вимогам зазначеної норми Кодексу.

Позовні вимоги щодо протиправності пунктів 20, 21 Порядку №117 є обґрунтованими з підстав порушення відповідачем процедури прийняття спірного регуляторного акта та компетенції його прийняття всупереч положень пункту 20.2. статті 20 Податкового кодексу України, за якою центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, приймає рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, яким є Міністерство фінансів України.

Стосовно наявності Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017  № 566 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2017 р. за № 752/30620), який є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України та підлягає застосуванню судами відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд визнає неприйнятними з огляду на те, що цей Порядок відповідно до пункту 1 визначає організаційні та процедурні засади діяльності комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (далі - Комісія), а також права та обов`язки її членів. Відтак, відповідачем та третьою особою у справі помилково ототожнені підстави відмови в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування до них із порядком прийняття рішень комісією як способом реалізації владних управлінських функцій.

Суд визнає, що нормою пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України Кабінету Міністрів України надано право визначати виключно порядок та підстави зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування до неї в ЄРПН, у той час як спірною постановою врегульовані питання як зупинення так і відмови у такій реєстрації, що доводить факт прийняття відповідачем постанови за відсутності повноважень в частині відмови у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування до неї в ЄРПН.

Окрім цього, листом від 27.02.2018 №2216/0/20-18 Державна регуляторна служба України доводила до відома Міністерства фінансів України, як розробника проекту постанови №117 від 21.02.2018 про те, що Критерії ризиковості підпадають під сферу дії Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в цілому та потребують обов`язкової установленої цим Законом процедури їх погодження. Цим листом    відзначено, що факт запровадження непрозорого механізму затвердження Критеріїв з урахуванням відсутності доступного для ознайомлення громадськості механізму прийняття зазначених проектів актів, в тому числі визначення періодичності затвердження таких критеріїв ДФС України порушує один з принципів державної регуляторної політики, а саме, передбачуваності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої господарської діяльності. Державна регуляторна служба України висловила своє занепокоєння стосовно того, що у зв`язку з ігноруванням розробником принципів державної регуляторної політики, зокрема, прозорості, дана обставина створює підстави для його майбутнього оскарження в судовому порядку.   

Однак, дані зауваження були залишені Міністерством фінансів України поза увагою, що призвело в подальшому до затвердження Кабінетом Міністрів України даного Порядку, оскаржуваний пункт 10 якого не відповідає вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а відтак є незаконним.

ПІДСУМОК: Конституційний Суд України у рішенні від 27.12.2001 (справа № 20-рп/2001 про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року) вказав, що ознаками нормативності правових актів є невизначеність дії у часі, неодноразовість застосування та охоплення широкого кола осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 325 КАС України, яка передбачає, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, а датою прийняття є 10 грудня 2019 року (Постанова 6ААС, ЄДРСРУ № 86459717), то у квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК має бути зазначений відповідний критерій із п. 10 Порядку № 117, який вже є нечинним, а отже…

ВИСНОВОК: З 10 грудня 2019 року органи ДПІ не мали права зупиняти реєстрацію ПН/РК на підставі Порядку № 117…, але  ухвалою Верховного Суду від 16.12.2019 було зупинено дію рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2019 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 у справі до закінчення перегляду рішень в касаційному порядку.

Таким чином, поновлення дії рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2019 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 у справі №826/12108/18 є дата винесення постанови Верховним судом, а це 10 березня 2020 року.

Підсумовуючи зазначене вбачається, з 10.12.2019 р. по 16.12.2019 р. та з 10.03.2020 р. органи ДПІ не мають права зупиняти реєстрацію ПН/РК на підставі Порядку № 117, однак … з 11.12.2019 року Кабінетом Міністрів України прийнята вже нова постанова за № 1165 і яка встановлює вже новий Порядок…

P.s. За змістом  статей 340, 375 КАС України  суддя-доповідач в порядку підготовки справи до касаційного розгляду може зупинити дію оскаржуваного судового рішення (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Отже, виходячи зі змісту наведеної норми, зупинення дії оскаржуваних судових рішень є правом, а не обов`язком суду касаційної інстанції та стосується рішень, що не передбачають їх примусового виконання. Однак, такі судові рішення повинні зумовлювати настання юридично значимих наслідків для учасників справи, здійснювати реальний вплив на права та обов`язки останніх.

При цьому, зважаючи на положення  статті 129-1 Конституції України, якою визначено що судове рішення є обов`язковим до виконання, яке забезпечується державою, зупинення дії оскаржуваних у касаційному порядку судових рішень на підставі  статей 340, 375 КАС України  може застосовуватись судом у виняткових випадках за наявності на те вагомих і переконливих доводів, підтверджених доказами, або існування об`єктивних для цього обставин й здійснюватись таким чином, щоб не допустити порушення прав інших учасників справи (Ухвала ВС у справі №826/7343/18 від 18.06.2019 р. ЄДРСРУ № 82447219).

Матеріал по темі: «Зобов’язання зареєструвати податкові накладні»

Теги: реєстрація податкової накладної, відмова в реєстрації, штрафні санкції, зупинення реєстрації податкової накладної, ЄРПН, реєстр податкових накладних, судова практика, Адвокат Морозов

Обчислення процесуальних строків в робочих або календарних днях

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обчислення та перебіг процесуальних строків в робочих та/або календарних днях

Процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Як правило, останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

11 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 176/2087/19 (2-а/176/43/19), адміністративне провадження №К/9901/3598/20 (ЄДРСРУ № 88124784) висловився щодо необхідність врахування вихідних днів під час обчислення строку на оскарження, то за правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 19 травня 2004 року у справі №11-рп/2004 (справа про умови дострокового припинення повноважень Верховної Ради України), термін "дні", якщо він уживається у правових актах без застережень, означає лише календарні дні, а якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то днем його закінчення є наступний робочий день.

Отже, встановлений частиною четвертою статті 286 КАС України десятиденний строк на подання апеляційної скарги підлягає обчисленню в календарних днях і з цього періоду не виключаються вихідні, святкові або інші неробочі дні, які враховуються лише при визначенні останнього дня строку.

Між тим, наприклад стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статті 287 КАС України (загальною нормою по відношенню до статей 339-341 Господарського процесуального кодексу України, п. «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України), адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного суду від 13.03.2019 № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18).

Матеріал по темі: «Правова дилема: відлік десятиденного строку при оскарженні рішень/дій ДВС»

Такий порядок обчислення строків застосовується й у інших процесуальних кодексах України.

Отже в даному випадку для обчислення строку звернення до суду слід керуватися нормами КАС або ГПК, ЦПК, України.

Слід також враховувати, що згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.10.2019 у справі №927/490/18, прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15).

Отже, у випадку, коли визначено виконання зобов`язання та/або процесуального обов’язку з вказівкою дати, до якої воно повинно бути здійснено, цей обов`язок підлягає виконанню включно з цією датою.

Між тим, необхідно враховувати, що недотримання процесуальних строків внаслідок судової помилки, що не залежить від поведінки особи, яку позбавлено права на оскарження, суперечить завданню судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм процесуального права при вчиненні судами судової помилки була висловлена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року в рамках справи № 702/968/18, адміністративне провадження №К/9901/22592/19 (ЄДРСРУ № 87079993) та від 23 липня 2019 року у справі №826/7824/18 (ЄДРСРУ №83220456).

Матеріал по темі: «Помилкове роз`яснення судом строків і порядку оскарження судового рішення»

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

ВИСНОВОК: Виходячи із приписів рішень Конституційного Суду України від 07.09.1998р. №11-рп/98 (справа №1-19/98) та від 19.05.2004р. №11-рп/2004 (справа №1-21/2004) перебіг строку, зазначеного у днях, треба розуміти як перебіг строку підряд і обчислювати в календарних днях.

Матеріал по темі: «Прийменник «до» при обчислені процесуальних строків»

Теги: процесуальні строки, строки на оскарження, календарні дні, робочі дні, розрахунок строку, судова помилка, поновлення строків, клопотання на поновлення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Зобов’язання зареєструвати податкові накладні

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнано протиправними та нечинними п. 10, п. 20, п. 21 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.201.1ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п.201.10ст.201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.201.10ст.201 Податкового кодексу Українипорядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1246 від 29.12.2010(Порядок №1246) податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України(далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки:

- відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту);

- чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування;

- реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування;

- дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201Кодексу;

- наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1статті 201 Кодексу;

- наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.);

- наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується;

- факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами;

- наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

- дотримання вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Відповідно до пунктів 13-15 Порядку № 1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.

У квитанції зазначаються дата та час її формування, реквізити податкової накладної та/або розрахунку коригування та результат перевірки. Якщо у податковій накладній та/або розрахунку коригування за результатами проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), виявлено порушення, платнику податку надсилається квитанція про неприйняття податкової накладної та/або розрахунку коригування із зазначенням причини такого неприйняття.

Відповідно до пункту 17 Порядку №1246, у разі зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування формується квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Така квитанція одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

Згідно з п.201.16ст.201 ПК України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

12 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №117 «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних», якою затверджений Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та Порядок роботи комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (далі - Порядок № 117).

Згідно з пп. 12, 13 Порядку № 117 у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються:

1) номер та дата складання податкової накладної/розрахунку коригування;

2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД/ послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена;

3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;

4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

У відповідності до п. п. 15 - 21 Порядку №117, письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного у податковій накладній/розрахунку коригування.

Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних / розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні / розрахунки коригування складені на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних / розрахунках коригування відображені однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з УКТЗЕДабо кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг).

ДФС розміщує та постійно оновлює на своєму офіційному веб-сайті відомості щодо засобів електронного зв`язку ДФС, якими можуть подаватися письмові пояснення та копії документів.

Письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів.

Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС).

Зазначені комісії приймають рішення про:

- реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі;

- відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є:

- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено;

- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

Згідно з п.27 Порядку №117, рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку.

(!!!) Отже,  підставою для зупинення реєстрації податкових накладних мають бути: чіткі критерії оцінки ступеня ризиків відповідних господарських операцій; конкретний перелік документів, перелік яких встановлений податковим законодавством.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 у справі №822/1817/18 можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання податковим органом загального посилання на пункт шостий Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.

Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Таким чином, контролюючий орган був зобов`язаний у квитанції чітко вказати на конкретний вид критерію, який встановлений п. п. 1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку.

Відповідно до положень пункту 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. У разі спору щодо правомірності рішення суб`єкт владних повноважень може посилатися тільки на ті обставини, які зазначені в рішенні як підстава його прийняття. Не зазначення в рішенні цих обставин тлумачиться на користь висновку про його неправомірність.

З огляду на неконкретність вимоги контролюючого органу про надання документів, рішення про відмову в реєстрації податкових накладних не відповідає критерію обґрунтованості.

Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №2040/5445/18, від 16.04.2019 у справі №826/10649/17, від 20.08.2019 у справі №2540/3009/18.

Крім того, щодо застосування контролюючим органом до платника Критеріїв ризиковості платників податку визначених листом Державної фіскальної служби України № 1962/99-99-29-01-01 від 07.08.2019 необхідно вказати на наступне.

Пунктом 10 Порядку № 117 встановлено, що критерії ризиковості платника податку, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади.

Разом з тим, необхідно зазначити, що лист Державної фіскальної служби України №1962/99-99-29-01-01 від 07.08.2019 не затверджений будь-яким наказом Державної фіскальної служби України і не погоджений з Міністерством фінансів України, у зв`язку з чим не відповідає пункту 10 Порядку № 117.

З огляду на відсутність державної реєстрації вказаний лист не може вважатися актом управління довгострокового та неодноразового застосування, який встановлює, змінює або припиняє загальні правила регулювання однотипних відносин щодо широкого кола осіб, а тому має виключно інформативно-рекомендаційний характер.

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року по справі №822/1878/18 вказано, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 травня 2019 року у справі № 815/2791/18, від 09 липня 2019 року у справі № 140/2093/18, від 30 липня 2019 року у справі № 320/6312/18 та від 20 листопада 2019 року у справі №560/279/19.

Більше того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2019 у справі № 826/12108/18, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 року та від 10.03.2020 р. Верховним судом, визнано протиправними та нечинними п. 10, п. 20, п. 21 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117 від 21 лютого 2018 року "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних", які відсилали до ДФС питання про визначення критеріїв ризиковості платника податку та про перелік підстав для прийняття (відмову у прийнятті) комісіями рішень про реєстрацію (відмову) в реєстрації податкових накладних.

Стосовно зобов`язання Державної податкової службу України зареєструвати податкові накладні 

Відповідно до п. 28 Порядку № 117 податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій:

- прийнято та набрало чинності рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі;

- набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Відповідні положення містить і Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1246(далі - Порядок № 1246).

Так, відповідно до п. 19, п. 20 Порядку № 1246 податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій:

- прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування;

- набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення).

- неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 р. № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України Кабінет Міністрів України постановив утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу та установив, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

За таких обставин, зобов`язання ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні датою їх фактичного отримання Державною податковою службою України є правомірним.

Матеріал по темі: «Зупинення та/або підстави для відмови в реєстрації податкової накладної»

Теги: реєстрація податкової накладної, відмова в реєстрації, штрафні санкції, зупинення реєстрації податкової накладної, ЄРПН, реєстр податкових накладних, судова практика, Адвокат Морозов

Відповідальність податкового агенту щодо податку на доходи фізичних осіб

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб: відповідальність за несвоєчасне перерахування сум податку до відповідного бюджету

05 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 817/480/17, адміністративне провадження №К/9901/17207/19 (ЄДРСРУ № 88027586) та у справі №2340/4006/18, адміністративне провадження №К/9901/19585/19 (ЄДРСРУ № 88061969) досліджував питання юридичної відповідальності податкового агенту щодо податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 176.2. статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначено положеннями статті 168 ПК України.

Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Відповідно до положень підпункту 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Види та розмір відповідальності за порушення податкового законодавства визначені у главі 11 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас, пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов`язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов`язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов`язків погашення такої суми податкових зобов`язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.

Таким чином, диспозиція статті 127 ПК України передбачає відповідальність за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, тобто, в такому випадку платником податків має бути допущена бездіяльність в частині виконання свого обов`язку, передбаченого статтею 168 ПК України. Натомість, положення статті 126 ПК України підлягають застосуванню у випадку, коли сплата податку відбулась, але із затримкою, залежно від тривалості якої визначається і розмір санкції за вказаною статтею.

Положення статті 127 ПК України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року (справа №813/5787/15), від 27 березня 2018 року (справа №П/811/618/17), від 11 вересня 2018 року (справа №805/3649/17-а), від 24 жовтня 2018 року (справа №820/2405/16), від 8 жовтня 2019 року (справа № 820/5099/18).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у Постанові від 23.05.2019 року у справі №806/2699/16 (№К/9901/39731/18), вбачається, що у випадку, коли податок було перераховано до бюджету із одночасною виплатою доходу, а податковий орган, в силу приписів ч. 87.9 ПК України розподілив такий податок у борг минулих періодів, то штрафна санкція за ст.127 ПК України не застосовується, оскільки податковий агент фактично вчинив дію, що передбачена законодавством, а перерозподіл податку в рахунок боргу минулих періодів виник без його вини.

Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми відповідальність за порушення, передбачене цієї статтею, може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплату податку здійснив після виплати доходу платнику податку. На це вказує і Верховний Суд у постанові від 13.02. 2020 року у справі №806/129/17 (адміністративне провадження №К/9901/39323/18).

ВИСНОВОК: Отже, вирішуючи питання щодо правомірності застосування до платника податків штрафів, визначених статтею 127 ПК України, слід з`ясовувати, чи була проявлена з боку такого платника протиправна бездіяльність у вигляді не нарахування, неутримання та/або несплати податкового зобов`язання.

Окрім цього, накладання підвищеної штрафної санкції на податкового агента, який перерахував повністю суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору, у тому самому розмірі, що й на особу яка взагалі не перерахувала податки до бюджету, і в той же час надання можливості платникам інших податків (податку на прибуток, податку на додану вартість) сплачувати податки із запізненням, лише зі сплатою штрафу на рівні 3%-5% є прямими ознаками дискримінації.

Теги: податковий агент, податок на доходи, фізичних осіб, штрафна санкція, протиправна бездіяльність, оскарження рішень, ДПІ, ППР, судова практика, Адвокат Морозов