Адвокат Морозов (судовий захист)
Припинення зобов’язань за кредитним договором у разі
отримання, а в подальшому відмовою кредитора від предмета іпотеки
03 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 760/2795/22, провадження
№ 61-2969св25 (ЄДРСРУ № 134499452) досліджував питання щодо припинення
зобов’язань за кредитним договором у зв`язку із завершенням позасудового
врегулювання шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нерухомість,
незалежно від подальшої відмови останнього від предмета іпотеки.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання
припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку»
іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення
строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього
Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку
будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного
договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі
знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються
внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення
іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку»
сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на
предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення
вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з
окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог
іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути
укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання
законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір
про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне
застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення
стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором
спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю
застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет
іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне
застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за
своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права
власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у
порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від
свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору
купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після
завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя
щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
У пунктах 8.15-8.20 постанови від 22 лютого 2022 року
у справі № 761/36873/18 (провадження
№ 14-121цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила такі правові висновки: «Позасудове звернення стягнення на предмет
іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника,
незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог
кредитора.
До такого висновку слід дійти з огляду на правову
природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення
виконання зобов`язань за кредитним договором та добросовісність поведінки
сторін кредитного договору. Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме на
кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за
кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього
законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне
майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих
заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності
своїх дій.
Законодавець у такий спосіб встановив баланс між
майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши
можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при
цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи
добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин.
Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права
враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного
законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає
можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в
його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при
укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні
ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного
майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання
у повному обсязі.
Водночас частина третя статті 6 ЦК України дозволяє
сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і
врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від
положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо
обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх
змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК
України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета
застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої
не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті
112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись
принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36
Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо
реалізації предмета іпотеки.
Якщо такого відступу від положень цивільного
законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати
виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та
стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки».
(!!!)
Отже, у разі завершення позасудового врегулювання,
тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37
Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за
положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. Водночас частина
четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) вказує
на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме
боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання
шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником,
за відсутності інших забезпечувальних договорів (пункти 8.26, 8.27 постанови
Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18).
За змістом пункту 2 частини першої статті 346 ЦК
України право власності припиняється у разі відмови власника від права
власності.
Відповідно до статті 347 ЦК України особа може
відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші
дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права
власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право
власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку
відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають
державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення
за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Водночас частинами першою та другою статті 335 ЦК
України передбачено, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої
невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює
державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого
самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної
нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих медіа. Після спливу
одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою
органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади,
може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Отже, з моменту державної реєстрації права власності
банку на предмет іпотеки забезпечене кредитним договором зобов`язання
припинилося в силу закону як наслідок реалізації передбаченого законом способу
задоволення вимог іпотекодержателя.
Разом із тим сама собою відмова власника від права
власності на нерухоме майно не відновлює права попереднього власника та не
повертає сторони у правове становище, яке існувало до звернення стягнення. Така
відмова є самостійною односторонньою речово-правовою дією і не впливає на
правові наслідки завершеного позасудового звернення стягнення, зокрема не
відновлює припинене зобов`язання.
Інше тлумачення суперечило б принципу правової
визначеності та стабільності цивільного обороту і фактично надавало б кредитору
можливість на власний розсуд поновлювати припинене зобов`язання.
Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб,
визначений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», забезпечене іпотекою
зобов`язання припиняється, оскільки відповідно до положень цього Закону
будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного
зобов`язання є недійсними.
ВИСНОВОК: Зобов`язання за кредитним договором припиняється у зв`язку із завершенням позасудового
врегулювання шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет
нерухомість, незалежно від подальшої відмови останнього від предмета іпотеки.
Матеріал по темі: «Добросовісний набувач на іпотечне майно»
Теги:
іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник, без згоди обтяжувача, підстави для зняття
арешту, заборона на предмета застави,
обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар