Повернення судзбору при направленні справи за встановленою юрисдикцією

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення судового збору при закритті провадження у справі із направленням її для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією 

22 травня2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 760/30077/19, провадження № 14-31цс23 (ЄДРСРУ № 120088908) досліджував питання щодо повернення судового збору при закритті провадження у справі із направленням її для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією.

Питання повернення судового збору при направленні справи для продовженння розгляду до належного суду вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Зарахування коштів до Державного бюджету України свідчить про те, що з моменту їх зарахування вони стають коштами дохідної частини Державного бюджету України, однак повинні витрачатися на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. При цьому виходячи зі змісту цієї норми законодавство не визначає, що кошти державного бюджету, які зараховані до державного бюджету за розгляд певної справи певним судом, повинні витрачатись лише на функціонування цього суду.

Розміри судового збору, що надійшли за розгляд справ судами України, враховуються по кожному суду, за їх надходження, застосування пільг щодо сплати судового збору та їх використання суди звітують перед ДСА України, а остання - перед Державною службою статистики України (наказ ДСА України від 21 грудня 2012 року № 172 (зі змінами) у редакції наказу ДСА України від 04 листопада 2022 року № 404).

Проте це не означає, що суди як органи судової влади, які здійснюють функції правосуддя, є автономними у цій своїй діяльності, оскільки кошти судового збору є коштами спеціального фонду Державного бюджету України в цілому та не спрямовуються лише на здійснення правосуддя виключно тим судом, що розглядає справу.

(!!!) Відтак виходячи з аналізу зазначеного законодавства немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен сплачуватися повторно на рахунок того суду, де справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею порядку або у порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.

Виходячи з термінології Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 № 787 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 787) кошти судового збору, що сплачені позивачем на рахунок певного суду, з урахуванням того, що справа підсудна саме цьому суду, не відносяться до коштів, які повертаються на підставі цього Порядку, за винятком випадків, коли судовий збір на рахунок суду, що передав справу за підсудністю до іншого суду, сплачено у більшому розмірі, що перевищує розмір судового збору, встановленого законом.

Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у наведених вище справах висновки та додатково зазначає таке.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При вирішенні спору насамперед необхідно вирішити питання про його юрисдикційність, а отже, про належний суд, який має розглядати справу.

Законодавство України однією з умов розгляду справи судом визначило сплату судового збору в розмірі та у випадках, визначених законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

За статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Відтак держава визначає сплату судового збору як передумову звернення до суду, а тому й судовий збір повинен бути сплачений до подачі позовної заяви до суду.

Позивач (заявник, скаржник) виконує свій обов`язок щодо сплати судового збору в момент зарахування визначеної Законом України «Про судовий збір» суми до спеціального фонду Державного бюджету України.

Співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов`язку сплати судового збору під час звернення до суду вимагає від суду тлумачити будь-які обов`язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем (заявником, скаржником).

Стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення по суті вимог у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду.

Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» вніс зміни до частини четвертої статті 414 ЦПК України й установив, що в разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до місцевого суду, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. За наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Системний аналіз частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дає підстави для висновку про те, що в разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не змінює рішення або не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

З огляду на абзац перший пункту 5 розділу І Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Отже, виходячи з аналізу зазначеного законодавства, немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен сплачуватись повторно на рахунок того суду, де справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею порядку або в порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.

Судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу у випадку направлення справи за підсудністю, не має права вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи.

Відтак немає підстав і для повернення судового збору в разі закриття провадження у справі та передачі справи за підсудністю іншому суду, де справа розглядається фактично.

ВИСНОВКИ щодо застосування норми права:

При закритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, встановленого цим Кодексом, за її заявою слід здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір з державного бюджету.

У разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується, а продовжується компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Отже, подання позивачем зави (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливлює повернення судового збору на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів»

 

 

Споживачі при подачі скарги НЕ звільняються від сплати судового збору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд України змінює позицію та вказує, що споживач, право якого порушене і який у зв’язку саме з цим подає позов, відповідно до статті 22 Закону № 3674-VI, звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції… 

06.09.2017 р. Верховний суд України в рамках  справи № 6-185цс17 досліджував питання щодо  неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме звільнення споживачів від сплати судового збору при поданні апеляційних та касаційних скарг на рішення що стосуються порушення прав останніх.

Перед усім необхідно вказати на інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ від 09.08.2017р. № 93-1517/0/4-17 "Щодо застосування частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" коротка суть якого полягає в наступному: «…норма статті 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору», «при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів"», «…Крім того, судам також слід враховувати, що відповідно до абзацу другого пункту 6 ППВССУ N 10 застосування передбаченої статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів" підстави для звільнення від сплати судового збору не обмежується розглядом справи в суді першої інстанції, оскільки статтею 13 ЦПК споживачу гарантується апеляційне та касаційне оскарження судового рішення (рішень), прийнятого за результатами розгляду його позову.

Між тим в рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/2013 від 28 листопада 2013 року, яке є остаточним та обов'язковим до виконання на території України, також зазначено, що перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання позову, визначено у статті 5 Закону України «Про судовий збір» і цей перелік є вичерпним.

Оскільки спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати є Закон України «Про судовий збір», то саме цей Закон підлягає застосуванню.

Аналогічна думка висловлена Верховним Судом України в ухвалах від 16.01.2016 року (справа № 6-3084ц15), від 29.01.2016 року (справа № 6-209ц16), від 03.02.2016 року (справа № 6-228ц16), від 09.02.2016 року (справа № 6-36ц16), від 01.03.2016 року (справа № 6-484ц16).

Виходячи з того, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору, відсутні правові підстави для звільнення позивачів-споживачів від сплати судового збору за подання відповідної позовної заяви.

Однак повертаючись до зазначеної справи суд вказав, що відповідно до статті 1 Закон України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» (далі – Закон № 3674-VI) судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За правилами статей 79, пункту п’ятого статті 119, частини другої статті  297, частини другої статті 328, абзацу третього частини першої статті 358 ЦПК України судовий збір належить до судових витрат, пов’язаних з розглядом судової справ, які несуть сторони в судах усіх рівнів, зокрема при розгляді позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги чи заяви про перегляд судових рішень (Верховний Суд України).

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом № 3674-VI (стаття друга цього Закону).

Сплата судового збору особами, які звертаються до суду - це процесуальний обов’язок, який визначається нормами цивільного процесуального закону (ЦПК України) та Закону № 3674-VI. При цьому процесуальна норма частини другої статті 79 ЦПК України є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону № 3674-VI.

Об’єкти сплати судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону № 3674-VI.

Такими об’єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга, заява про перегляд судового рішення тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється ( частина друга статті третьої цього Закону) 

Стосовно документів, за подання яких судовий збір справляється, стаття 4 Закону України «Про судовий збір» установлює розміри ставок судового збору. При цьому розміри ставок судового збору так само залежать від характеристики об’єкта справляння – позовна заява,  скарга чи інша заява (в деяких випадках – у поєднанні з характеристикою суб’єкта, який звертається до суду).

Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону України «Про судовий збір». При цьому передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої статті 5 цього Закону.

Пункт сьомий статті п’ятої Закону № 3674-VI у первісній редакції передбачав звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, пов’язаними з порушенням їхніх прав.

Одночасно частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Разом з тим від часу прийняття Закону України «Про судовий збір» до нього неодноразово вносилися зміни.

Найпомітніші зміни відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (далі – Закон № 484-VIII).

Законом № 484-VIII суттєво підвищено ставки судового збору, а також одночасно значно скорочено перелік суб’єктів, які звільняються від сплати судового збору (відповідно викладено в новій редакції  і статті 4, 5 Закону України «Про судовий збір)».

Так, Законом № 484-VIII стаття п’ята викладена у новій редакції, відповідно до якої особи, які зазначені у цій статті звільняються від сплати судового збору у всіх судових інстанціях відповідно до зазначеного у ній переліку.

За змістом цієї норми Закону з переліку осіб, звільнених від сплати судового збору, такі особи як споживачі виключені.

Зазначений перелік є вичерпним щодо сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

Разом з тим зміни в чинній редакції частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав не внесено а тому після набрання чинності Закону № 484-VIII спостерігається збіг темпоральної (часової) та змістовної (сутнісної) колізій правових норм одного й того ж рівня.

Так, Закон № 484-VIII є спеціальним законом у питаннях звільнення від сплати судового збору. Стаття п’ята цього закону передбачала безумовне звільнення від сплати судового збору споживачів, але внаслідок викладення статті 5 цього Закону в новій редакції згідно із Законом № 484-VIII споживачі на сьогодні відсутні в переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

При цьому частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», який є спеціальним законом саме в цій сфері захисту прав споживачів звільняє споживачів від сплати судового збору за подання позову на захист своїх порушених прав

З метою подолання такої змішаної колізії, на думку Верховного суду України , слід виходити з такого.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством і встановлює певні особливості судового захисту прав споживачів, однією з яких є звільнення споживачів  від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.  У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними до положень статті п’ятої Закону № 3674-VI, оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб’єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії ( об’єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій. У цьому Законі не йдеться про звільнення споживачів від оплати судового збору загалом за подання до суду будь-якої інстанції  будь-якого з об’єктів справляння судового збору.

Разом з тим застосовувати частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» обов’язково слід у системному зв’язку з нормами статей 1 – 6 Закону № 3674-VI, тобто враховуючи характеристику об’єкта справляння судового збору та з урахуванням правил врегулювання темпоральної колізії, зокрема правила відповідно до якого пізніше прийнятий закон відміняє закон, якій був прийнятий раніше.

Як уже зазначалося вище, статті  3 і 4 Закону № 3674-VI визначають, що об’єктом справляння судового збору є процесуальний документ – позовна заява, інша заява, апеляційна, касаційна скарги, заява про перегляд судового рішення Верховним Судом України тощо. Розмір ставки судового збору так само залежить передусім від об’єкта справляння судового збору.

(!!!) Аналізуючи норму частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у її системному зв’язку з положеннями статей 1 – 6 Закону № 3674-VI, зокрема статті п’ятої зазначеного закону в редакції Закону № 484-VIII, слід дійти до висновку, що споживач, право якого порушене і який у зв’язку саме з цим подає позов, відповідно до статті 22 Закону № 3674-VI, звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, та має обов’язок щодо сплати судового збору при вчинені відповідних дій у всіх інших судових інстанціях та у Верховному Суді України.

Споживач не звільняється від сплати судового збору за подання до суду інших документів як окремих об’єктів справляння судового збору, зокрема апеляційної, касаційної скарг, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, то  у таких випадках він зобов’язаний сплатити судовий збір у розмірі ставки, визначеної відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір».

ВИСНОВОК: Підсумовуючи вказане, вбачаються реальні зміни у риториці Верховного суду України, адже спочатку останній наполягав, що споживач не звільняється від сплати судового збору, оскільки підлягає застосуванню спеціальний закон - Закон України «Про судовий збір» на всіх стадіях судового провадження, але зараз навпаки вказує, що тільки суд першої інстанції має право застосовувати пільги передбачені частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином…

…очікуємо «наступного покращення» !!!

теги: судебный сбор, судовий збір, звільнення від сплати судового збору, пільги щодо сплати судового збору, про судовий збір, про захист прав споживачів, судові витрати, споживачі судовий збір, судова практика, Адвокат Морозов

Споживачі (не) звільнені від сплати судового збору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Споживачі (не) звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Законом України «Про судовий збір» встановлено, що за подання заяв, скарг до суду на всій території України справляється судовий збір.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

ВАЖЛИВО: Закон України «Про захист прав споживачів» у цій частині у зв'язку із прийняттям Закону України «Про судовий збір» (у редакції від 08 липня 2011 року) не змінений, з нього не виключена вказівка про звільнення споживачів від сплати судового збору.

За таких обставин при чинності Закону України «Про захист прав споживачів», яким встановлені права споживача, визначені механізми їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, серед яких право на звернення до суду, складовою забезпечення якого є звільнення споживача від сплати судового збору, саме по собі незазначення споживачів у переліку осіб, що згідно зі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» мають пільги щодо сплати судового збору, не може свідчити, що споживачі такої пільги, встановленої відносно них спеціальним Законом, який гарантує захист їх прав, не мають (Ухвала ВССУ від 15 лютого 2017 року у справі № 522/7388/16-ц, ЄДРСРУ № 65038773).

Більше того, відповідно до роз'яснень, викладених у п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», оскільки ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 листопада 2014 року у справі № 6-187цс15, передбачено, що незалежно від предмета та підстав позову та незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». (Ухвала ВССУ від 01 березня 2017 року у справі №465/4917/15-ц, ЄДРСРУ № 65066936).

Між тим….

… в статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, що однозначно розуміється як початок дії закону з моменту набрання ним чинності і припинення з утратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України Рішенням від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 конкретизував зазначений принцип, указавши, що положення частини першої статті 58 Конституції України щодо «незворотності» дії законів та інших нормативно-правових актів необхідно розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

При цьому суд зазначив, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може передбачатися шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Для процесуального закону це означає, що діє в часі той процесуальний закон, на момент та час дії якого вчиняється процесуальна дія.

Відносно змін у статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, це означає, що звуження законом кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, не може бути підставою для покладення на цих осіб обов'язку зі сплати судового збору після вчинення процесуальної дії, зокрема після відкриття провадження. Водночас зазначена норма не передбачає продовження дії прав, які діяли раніше.

ВАЖЛИВО: З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.

За таких умов Закон України «Про судовий збір» має застосовуватися в редакції, яка діяла на момент вчинення певної процесуальної дії.

Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Проте, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

В рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/2013 від 28 листопада 2013 року, яке є остаточним та обов'язковим до виконання на території України, також зазначено, що перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання позову, визначено у статті 5 Закону України «Про судовий збір» і цей перелік є вичерпним.

Оскільки спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати є Закон України «Про судовий збір», то саме цей Закон підлягає застосуванню.

Аналогічна думка висловлена Верховним Судом України в ухвалах від 16.01.2016 року (справа № 6-3084ц15), від 29.01.2016 року (справа № 6-209ц16), від 03.02.2016 року (справа № 6-228ц16), від 09.02.2016 року (справа № 6-36ц16), від 01.03.2016 року (справа № 6-484ц16).

ВИСНОВОК:  виходячи з того, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору, відсутні правові підстави для звільнення позивачів-споживачів від сплати судового збору за подання відповідної позовної заяви.

P.s. судова  практика Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних та криминальних справ щодо звільнення споживачів від сплати судового збору :

- від 01 березня 2017 року у справі № 465/4917/15-ц, ЄДРСР №  65066936,

- від 22 лютого 2017 року у справі № 753/16764/16-ц, ЄДРСР №  65038924,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 522/7388/16-ц, ЄДРСР №  65038773,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 739/16734/15-ц, ЄДРСР №  65009198,

- від 08 лютого 2017 року у справі № 760/285/16-ц, ЄДРСР №  64855821,

- від 01 лютого 2017 року у справі № 404/6390/15-ц, ЄДРСР №  64739928,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 470/264/16-ц, ЄДРСР №  63583267,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 756/5020/16-ц, ЄДРСР №  63715829,

- від 14 грудня 2016 року у справі № 755/5357/16-ц, ЄДРСР №  63511537,

- від 07 грудня 2016 року у справі № 705/1121/15-ц, ЄДРСР №  63511213,

- від 23 листопада 2016 року у справі № 761/38395/14-ц, ЄДРСР №  62960589,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 310/2636/16-ц, ЄДРСР №  62881167,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 761/23294/15-ц, ЄДРСР №  62849071,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 757/8774/15-ц, ЄДРСР №  63049591,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 362/5568/15-ц, ЄДРСР №  62787780,

- від 09 листопада 2016 року у справі № 761/38469/15-ц, ЄДРСР №  62754415,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/931/15-ц, ЄДРСР №  62662351,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/183/16-ц, ЄДРСР №  62524555,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 522/1423/16-ц, ЄДРСР №  62524789,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 755/16234/15-ц, ЄДРСР №  62524791,

- від 26 жовтня 2016 року у справі № 752/1663/16-ц, ЄДРСР №  62524728,

- від 26 жовтня 2016 року у справі № 208/1109/15-ц, ЄДРСР №  62524532,

- від 19 жовтня 2016 року у справі № 758/8916/15-ц, ЄДРСР №  62202025,

- від 19 жовтня 2016 року у справі № 757/29939/14-ц, ЄДРСР №  62136645,

- від 05 жовтня 2016 року у справі № 401/3274/15-ц, ЄДРСР №  62319259,

- від 05 жовтня 2016 року у справі № 522/627/16-ц, ЄДРСР №  61905929,

- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1606/15-ц, ЄДРСР №  61922130,

- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1640/15-ц, ЄДРСР №  61830402,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 342/1094/15-ц, ЄДРСР №  61690155,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 289/1895/15-ц, ЄДРСР №  61558985,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 325/1728/15-ц, ЄДРСР №  61559005,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 752/7597/15-ц, ЄДРСР №  61494909,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 759/18939/15-ц, ЄДРСР №  61426127,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/1061/15-ц, ЄДРСР №  61398588,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/34/16-ц, ЄДРСР № 61387042,

- від 09 вересня 2016 року у справі № 753/16296/14, ЄДРСР № 61197556,

- від 07 вересня 2016 року у справі № 565/1617/15-ц, ЄДРСР №  61205518,

- від 27 липня 2016 року у справі № 398/1672/15-ц, ЄДРСР №  59350852,

- від 20 липня 2016 року у справі № 565/559/15-ц, ЄДРСР №  59141887,

- від 06 липня 2016 року у справі № 344/15371/15-ц, ЄДРСР №  58850785,

- від 22 червня 2016 року у справі № 289/95/16-ц, ЄДРСР №  58763623,

- від 15 червня 2016 року у справі № 521/12056/15-ц, ЄДРСР №  58489512,

- від 08 червня 2016 року у справі № 524/3876/15-ц, ЄДРСР №  58400019,

- від 25 травня 2016 року у справі  № 520/16633/14-ц,  ЄДРСР № 58045384, 

- від 18 травня 2016 року у справі № 405/7915/15-ц,  ЄДРСР  № 58045164,

- від 18 травня 2016 року у справі № 565/1557/15-ц,  ЄДРСР  № 57871292,

- від 27 квітня 2016 року у справі № 756/13114/15-ц, ЄДРСР № 57616538,

- від 27 квітня 2016 року у справі № 753/22632/15-ц, ЄДРСР № 57462898

Теги: судебный сбор, судовий збір, звільнення від сплати судового збору, пільги щодо сплати судового збору, про судовий збір, про захист прав споживачів, судові витрати, порушення прав споживачів, судова практика, Адвокат Морозов