Направлення
повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є
останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із
виконання рішення суду
07 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного адміністративного суду в рамках справи №
461/6978/19, адміністративне провадження №К/9901/6583/20 (ЄДРСРУ №
92074618) досліджував питання щодо підстав для остаточного закінчення
виконавчого провадження.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює
рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава
забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль
за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди
застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на
звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного
характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні
«Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд,
захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова
система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для
виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.
Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без
невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості
домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить
втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у
виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення
Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має
оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження,
поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру
присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб
остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств,
виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може
виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї
або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або
контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних
рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному
виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ,
коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення,
вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до
іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не
повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
(!!!) Відтак,
виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є
невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий
суд.
З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до
спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі
пункту 11 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання
послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання
рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного
невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням
(повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності
відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів
примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення
немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний
виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин,
після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас Верховний Суд зазначає, що невиконання боржником
рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів
примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в
постанові від 18 червня 2019 року в справі №826/14580/16
(пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на
боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням
(повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є
лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання
без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення подання
(повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання
рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт
реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його
виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є
підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих
заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної
відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем
усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець
повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить
лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення
уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій
державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом
України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення
виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі
передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
ВАЖЛИВО: Крім того, суд звертає
увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця
про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось
невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним
завданням виконавчого провадження.
Частиною 3 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що
виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема:
проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню
відповідно до цього Закону (п.1); звертатися до суду або органу, який видав
виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу
дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду,
який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи
зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання
рішення (п.10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (п.22).
Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання
державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Слід зауважити на безпідставності висновків судів попередніх
інстанцій про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії
(перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на
боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину) є належними та
достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова
державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно
й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання
судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні висновки щодо застосування зазначених норм
матеріального права викладені у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 року
у справі № 286/1810/17, від 28.11.2019 року
у справі № 821/362/17, від 04.12.2019 року у
справі № 552/3995/17, від 29.01.2020 року у
справі № 127/2606/17 (ЄДРСРУ № 87268897).
Відносно моральної шкоди
Окремо слід наголосити, що загальні підходи до відшкодування
моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним
Судом у постанові від 10.04.2019 (справа №
464/3789/17). Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування
шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних
засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або
приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і
приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх,
занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала
невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи
погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають
негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або
приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх
обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність,
тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких
випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).
Слід врахувати, що аналогічна правова позиція неодноразово
висвітлювалась і в інших постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у
справі № 173/424/17(2-а/173/41/2017), від
27.02.2020 року у справі за № 813/731/18, а
також від 24.03.2020 року у справі за № 818/607/17.
Верховний Суд у п.п. 51-53 постанови від 27.11.2019 року
(справа № 750/6330/17) зазначив, що виходячи
із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди,
завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач
повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи
приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав
людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним
конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте,
не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які
заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин
справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість,
повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать,
вік та стан здоров`я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої
органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши
обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність)
відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня
страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити
співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому,
в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача
- органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій
та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на
відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Матеріал по темі: «Закінчення виконавчого провадження з підстав неможливості виконати рішення суду»
Теги: виконавче провадження, исполнительное производство,
відповідальність боржника, штраф, притягнення до відповідальності, невиконання
судового рішення, судова практика, Адвокат Морозов
