Встановлення
апеляційним судом наявності чи відсутності підстав для відмови у видачі Банку
наказу на примусове виконання рішення третейського суду
20 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного господарського суду в рамках справи №
803/124/20 (ЄДРСРУ № 102736014) досліджував питання щодо видачі
виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду.
Згідно з положеннями статті 351 Господарського
процесуального кодексу України питання видачі наказу на примусове виконання
рішення третейського суду розглядається судом за заявою особи, на користь якої
прийнято рішення третейського суду. Заява про видачу наказу на примусове
виконання рішення третейського суду подається до апеляційного господарського
суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня
ухвалення рішення третейським судом. Аналогічні положення закріплені в частині
1 статті 56 Закону України "Про третейські суди".
Порядок розгляду заяви про видачу наказу на примусове
виконання рішення третейського суду визначений статтею 354 Господарського
процесуального кодексу України, згідно з частиною 3 якої при розгляді справи в
судовому засіданні господарський суд встановлює
наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі наказу на примусове
виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 355
цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 статті 355 Господарського процесуального
кодексу України суд відмовляє у видачі наказу на примусове виконання рішення
третейського суду, зокрема, якщо: рішення третейського суду прийнято у спорі,
не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які
виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені
питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту
частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди.
Аналогічна підстава для відмови в задоволенні заяви про видачу виконавчого
документа передбачена в пункті 4 частини 6 статті 56 Закону України "Про
третейські суди".
З огляду на положення наведеної правової норми з`ясування
відсутності або наявності підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу наказу
на примусове виконання рішення третейського суду здійснюється господарським
судом, зокрема, на підставі третейської угоди, обов`язок подання якої одночасно
із вказаною заявою передбачений пунктом 2 частини 4 статті 353 Господарського
процесуального кодексу України.
Отже, за приписами чинного законодавства, суд при розгляді
заяви про скасування рішення третейського суду не здійснює оцінки законності і
обґрунтованості рішення третейського суду в цілому та по суті заявлених та
розглянутих вимог, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для його
скасування, визначених частиною третьою статті 51 Закону України "Про
третейські суди" та статтею 350 ГПК України.
Про що свідчить усталена практика Верховного Суду з
вирішення подібних спорів викладена у постановах: від 20.07.2021 у справі № 873/11/21, від 15.07.2021 у справі № 876/20/21, від 10.06.2021 у справах № 873/16/21, №
873/13/21, № 873/63/20, від 26.05.2021 у справі №
873/17/21, від 27.05.2021 у справі №
803/159/20 (провадження № 61-6528ав19).
Водночас, за змістом частини третьої статті 22 ГПК України
будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до
третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її
дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її
дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи тим самим принцип
автономності арбітражної угоди.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої
Палати Верховного Суду, викладеної у постанові 28.08.2018 у справі № 906/493/16.
Відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про
третейські суди" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних
правовідносин) третейська угода може бути укладена у вигляді третейського
застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди
(частина 1). Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода
вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну
листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного
чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення
відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша
сторона проти цього не заперечує (частина 3). Посилання у договорі, контракті
на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською
угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким,
що робить третейську угоду частиною договору (частина 6).
Слід вказати, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу,
що укладення між сторонами основного договору третейської угоди не передбачає автоматичного поширення
цієї третейської угоди на відносини з поручителями за договорами поруки,
які такої третейської угоди не містять. Подібний висновок Верховний Суд викладав,
зокрема, у постановах від 30.09.2021 у справі №873/96/21,
від 06.10.2021 у справі №873/105/21.
А роздруківка із сайту Банку не може бути належним доказом
ознайомлення відповідача з третейською оговоркою, оскільки цей доказ повністю
залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і
вносить відповідні зміни в Умови та правила надання банківських послуг.
Верховний Суд неодноразово викладав подібний за змістом висновок щодо
застосування норм права в подібних правовідносинах у своїх постановах, зокрема
від 31.08.2021 у справі №876/47/20,
від 06.10.2021 у справі №876/55/21, від
03.07.2019 у справі №342/180/17.
Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає, що неможливо
застосувати до відповідних правовідносин правила частини першої статті 634
Цивільного кодексу України, за змістом якої договором приєднання є договір,
умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних
формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до
запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання
банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача
неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк".
Надані Умови та Правила надання банківських послуг в
ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою
кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та
правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують
вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків
кожної з сторін, якщо вони
не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці
умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника,
яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття
позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до
запропонованого договору (такий висновок суду відповідає правовій позиції,
висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року
у справі №342/180/17).
Отже, без надання підтверджень про конкретні запропоновані
позичальнику Умови та правила банківських послуг наданий Банком витяг не може
розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до правовідносин між
сторонами, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Стосовно фізичної особи – споживача банківських
послуг
Договірні правовідносини які виникли між банком та фізичною
особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист
прав споживачів») є споживчими.
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього закону споживач - фізична
особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити
продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою
діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи
для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на
106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі
повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові
контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування
продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо
офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22
листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання
грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що
з огляду на приписи ч. 4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача
як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних
правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових
відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого
кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та
необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах
пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та
правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим
про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у
вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг,
оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом
документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як
значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил
тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
ВИСНОВОК: Умови та
правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті Банку, не
можуть бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від
волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може самостійно вносити
відповідні зміни в такі умови та правила споживчого кредитування, що
підтверджено й у постановах Верховного Суду України від 11.03.2015 у
справі № 6-16цс15) та Верховного Суду
від 27.05.2021 у справі № 803/159/20.
Матеріал по темі: «Правова оцінка рішення третейського суду при видачі виконавчого документа»
Теги: третейський суд, комерційний арбітраж, нарахування
пені, порушення резидентами при здійсненні імпортних операцій, умови
відстрочення поставки, зупинення строків нарахування пені,
звернення резидента з позовом до суду, Міжнародний комерційний
арбітражний суд, судова практика, Адвокат Морозов
