Показ дописів із міткою поручитель. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою поручитель. Показати всі дописи

17/03/2019

Компетенція третейського суду у спорах щодо захисту прав споживачів


Адвокат Морозов (судовий захист)

Компетенція третейського суду не розповсюджується на правовідносини у спорах щодо захисту прав споживачів.

14 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 774/135/18, провадження № 61-48015ав18 (ЄДРСРУ № 80458299) в черговий раз підтвердив, що компетенція третейського суду не розповсюджується на правовідносини у спорах щодо захисту прав споживачів.

Згідно з частинами першою, другою статті 458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 закону «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Наведене дає підстави для висновку про те, що положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-2074цс15.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

(!!!) Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Верховний Суд у постановах від 25 січня 2018 року у справі №475/704/15-ц, від 21 лютого 2018 року у справі №641/3576/16-ц, від 12 квітня 2018 року у справі №591/3625/16-ц, від 03 травня 2018 року у справі №221/1660/16-ц, від 16 липня 2018 року у справі №686/1871/16-ц зазначив, що Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

В той же час відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб'єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах. А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають із споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України, зокрема у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1716цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-187цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-2712цс15, з яким у подальшому погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18) та застосовано у ряді постанов Верховного суду, зокрема від 31 січня 2019 року по справі № 796/106/2018, провадження № 61-40328ав18, від 30 січня 2019 року по справі № 755/11937/16-ц, провадження № 61-20525св18 та ін.

В той же час, у відповідності до усталеної позиції викладеної зокрема в постанові Верховного суду від 28 лютого 2019 року по справі № 796/118/2018, провадження № 61-44898ав18 (ЄДРСРУ №80181270) договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов'язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Отже, поручитель не може розглядатись як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, тому спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за виконання зобов'язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-580цс17.





Теги: третейське застереження, третейський суд, споживач, поручитель, стягнення заборгованості, компетенція третейського суду, захист прав споживачів, судова практика, Адвокат Морозов



21/10/2017

Припинення поруки: правові підстави та умови


Адвокат Морозов (судовий захист)

Припинення договору поруки внаслідок непред’явлення кредитором позовної вимоги до поручителя в строки встановлені ст. 559 ЦК України. Судова практика Верховного суду України. 
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України).
В більшості договорів поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що його дія закінчується повним виконанням позичальником чи поручителем зобов'язань за кредитним договором.
Таким чином, у договорі поруки не встановлено строку її дії відповідно до статті 252 ЦК України, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
У відповідності до п. 24 роз'яснень Пленуму ВССУ, наданих у постанові від 30.03.2012р. №5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, постанов ВСУ від 21 травня 2012 року у справі №6-20цс11, від 18 липня 2012 року у справі №6-78цс12, від 29 січня 2014 року у справі №6-155цс13, умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх кредитних зобов’язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки. За таких обставин, порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного кредитного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
У постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (справа № 6-170цс13), 2 вересня 2015 року (справа № 6-1077цс15) та від 27 січня 2016 року (справа № 6-990цс15) викладено правовий висновок, відповідно до якого вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Більше того,  якщо кредитор на підставі частини другої ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати (від 21 січня 2015 року № 6-190цс14; 22 червня 2016 року № 6-368цс16).
ВИСНОВОК: Отже, непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.






Теги: кредитный договор, порука, припинення поруки, прекращение поручительства, срок исковой давности, кредитор, должник, поручитель, банк, требование, претензия, иск, обжалование, юрист, Адвокат  Морозов


20/06/2017

Стягнення заборгованості з поручителя за кредитним договором



Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок обчислення строку пред’явлення кредитором вимоги до поручителя щодо повернення отриманих кредитних коштів. Позовна давність. 
14.06.2017 р. Верховним судом України в рамках справи № 6-1009цс17 досліджувалось питання про визначення та обчислення строку пред’явлення кредитором вимоги до поручителя щодо повернення отриманих кредитних коштів.
Підставою для розгляду вищевказаної справи слугували нижчевикладені постанови Верховного суду України:
- у справі № 6-272цс16 від 29 червня 2016 року суд висловив правову позицію, що у разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань; 
- у справі № 6-368цс16 від 22.06.2016 року суд виходив з того, що позивач, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами, змінив строк виконання основного зобов’язання і відповідно з цієї дати підлягає обрахуванню шестимісячний строк, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України;
- у  справі №  6- 53цс14 від 17 вересня 2014 року та справі №  6-368цс16  від 22 червня 2016 року суд висловив правову позицію, що пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя. Таким чином, якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.
Вирішуючи питання про усунення невідповідності у застосуванні норм матеріального права, у справі, рішення в якій переглядаються, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з наступного.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
ВАЖЛИВО: За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов’язків.
Крім установлення строку дії кредитного договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
ВАЖЛИВО: Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання  цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.
ВИСНОВОК:  у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
А оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше відповідного числа кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що  і боржник за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.
Якщо банк пред’явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов’язання.
Отже, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред’явить вимоги до поручителя.
Аналогічні положення містяться у постановах Верховного суду України від 14.09.2016 р. по справі № 6-223цс16 (вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинна бути пред’явлена у судовому порядку в межах строку дії договору поруки, або протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем);  у постанові Верховного суду України  від 29.03.2017 р. по справі № 6-3087цс16 (строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу).


P.s. Умови договору поруки про її дію до повного виконання зобов’язань за кредитним договором не означають установлення строку припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
 З огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити  наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми.
При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору (правова позиція Верховного суду України у справі № 6-1599цс15 від 03.02.2016 р.).



Теги: кредитный договор, припинення поруки, позовна давність, кредиторські вимоги, прекращение поручительства, срок исковой давности, кредитор, должник, боржник, поручитель, банк, требование, претензия, иск, обжалование, юрист, адвокат, Евгений Морозов



27/05/2017

На поручителя не поширюється дія Закону «Про захист прав споживачів»


Адвокат Морозов (судебная защита)

Поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 
27.04.2017 р. Верховний суд Украъни вирішуючи справу № 6-1153цс16 дослідив питання щодо неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди», статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині поширення дії вказаних законодавчих актів на поручителя.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з нижчевикладеного.
У договорі поруки  сторонами було передбачено, що всі спори, які виникають за цим договором між сторонами, розглядаються в Постійно діючому третейському суді  згідно з його Регламентом.
(!!!) Відповідно до статті 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейському суду, крім випадків, встановлених законом.
Згідно  зі статтею 1 Закону України «Про третейські суди»  до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (пункт 14 цієї статті доповнено згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
У преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з пунктом 22  цього Закону споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язку найманого працівника.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.  
ВАЖЛИВО: Системний аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що третейські суди можуть розглядати будь-які спори, за винятком зокрема тих, які випливають з договору споживчого кредиту і за своїм змістом пов’язані із захистом прав споживачів банківських послуг.
Віднесення правовідносин до того чи іншого виду в теорії цивільного права відбувається за ознаками суб’єктів цих  правовідносин та змісту цих правовідносин.
Суб’єктами правовідносин споживчого кредитування є споживач послуг з надання кредиту та банк.
Разом з тим порука є способом забезпечення зобов’язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.
Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.
Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або як договір про намір здійснити такі дії.
ВИСНОВОК: Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного суду України від 19.01.2016 року у справі № 6-2767ц15 (ЄДРСРУ № 55283071).


Теги: поручитель, порука, поручитель не є споживачем, споживач послуг банку, про захист прав споживачів, споживчий кредит, кредит, поручительство, судебная практика, Адвокат Морозов


11/04/2017

Процесуальний строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя



Адвокат Морозов (судебная защита)

Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено виключно в судовому порядку та  в межах строку дії поруки.
29.03.2017 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права (частини четвертої статті 559 ЦК України) Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-3087цс16 виходила з нижчевикладеного.
Зобов’язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
ВАЖЛИВО: Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
(!!!) Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
ВАЖЛИВО: Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Більше того, Верховний суд України розглядаючи справу № 6-272цс16 від 29.06.2016 р. зробив правовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки:
1)  протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
2)  протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
3)  протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Окремо необхідно наголосити, що Верховний суд України розглядаючи справу № 6-125цс14 зробив важливий висновок: «…пред’явленням вимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову».
В свою чергу, виконання сторонами зобов’язання – це здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов’язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання – це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання  цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.
Необхідно наголосити, що14 вересня 2016 року ВСУ розглядаючи справу № 6-223цс16 вказав, що при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
Отже, виходячи з положень частини четвертої статті 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинна бути пред’явлена у судовому порядку в межах строку дії договору поруки, або протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Аналогічний висновок Верховного суду України міститься у постанові від 14 вересня 2016 р. по справі № 6-1451цс16.
ВИСНОВОК: Верховний суд України наголошує що в разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов’язань за кредитом.
Тобто кредитор мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання пред’явити вимоги до поручителя.
У разі пред’явлення кредитором вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Теги: порука, зобов’язання, поручительство, вимога, пред’явлення вимоги, кредитор, боржник, банк, строк, припинення поруки, кредитний договір, щомісячні платежі, поручитель, кредиторські вимоги, судова практика, Адвокат Морозов


Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.