Донарахування податкових зобов’язань за продану автівку по заниженій вартості

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Донарахування податкових зобов’язань за продану автівку фізичній особі нижче балансової вартості

При продажі авто фізичній особі нижче балансової вартості податковий орган завжди апелює до справи №320/3024/22, де Верховний Суд зробив висновок, що індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, який має включатися до оподатковуваного доходу та належним чином оподатковуватися (мають утримуватися та сплачуватися податки та збори). Зважаючи на обов`язок юридичної особи нараховувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб при виплаті (наданні) будь-якого виду доходів, який надається фізичній особі, такий обов`язок розповсюджується на юридичну особу і у випадку наданні індивідуальної знижки фізичній особі при продажу товарів. Тобто, у випадку надання юридичною особою додаткового блага у вигляді індивідуальної знижки на товари фізичній особі, юридична особа набуває статусу податкового агента (продавця) по відношенню до фізичної особи (покупця). Відповідно, у юридичної особи виникає обов`язок протягом трьох днів з дня вчинення операції з індивідуальною знижкою нарахувати та сплатити від імені фізичної особи, якій надано індивідуальну знижку, податок на доходи фізичних осіб.

Разом з цим слід вказати, що аналізуючи положення пп.пп. 14.1.47, 14.1.54 п. 14.1 ст. 14, п. 163.1 ст. 163, абзацу 2 п. 164.1, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, ст. 165 Податкового кодексу України вбачається, що отримання додаткового блага покупцями спірних автомобілів у вигляді вартості автомобіля спростовується наявністю договорів купівлі-продажу, згідно з якими, автомобілі придбано за відповідні суми коштів, а не отримано їх безоплатно.

Вищезазначені норми податкового законодавства вказують, що юридична особа виступає податковим агентом у разі виплати фізичній особі доходу (у грошовій або не грошовій формі), а у разі продажу юридичною особою власного транспортного засобу таке товариство не є податковим агентом.

Відтак, висновки контролюючого органу про заниження позивачем податку на доходи з фізичних осіб від реалізації рухомого майна є помилковими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №826/15481/18 (ЄДРСРУ № 82898518) , 22 листопада 2022 року справа № 600/2482/21-а (ЄДРСРУ № 107518396).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України, відповідно до пп.162.1.1 п.162.1 ст.162 якого, платниками податку є, зокрема, фізичні особи - резиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно пп.163.1.2. п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Згідно з пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України базою оподаткування є інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлено ст.168 Податкового кодексу України, відповідно до пп.168.1.1 п. 168.1 якої, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 Кодексу. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (пп.168.1.5).

Згідно з п.171.2. Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент. Відповідно до пп.«а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України особи, які мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Також вказаний дохід є об`єктом оподаткування військовим збором (пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України). Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб і військовий збір у повному обсязі відповідно до порядку, визначеного ст.168 Кодексу.

Згідно з пп.1.2 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст.163 Податкового кодексу України. Відповідно до пп.1.4 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Податкового кодексу України, за ставкою, визначеною пп.1.3 п.16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України. Ставка військового збору становить 1,5 % об`єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України (пп.1.3 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX). Платники збору зобов`язані забезпечити виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені ст.176 Податкового кодексу України (пп.1.6 п.16-1 підрозділу 10 Розділу XX) Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) військового збору до бюджету є особи, визначені у ст. 171 Податкового кодексу України (пп.1.5 п.16-1 підрозділу 10 Розділу XX).

При цьому, за вимогами п. «е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у пп.165.1.53 п.165.1 ст.165 цього Кодексу.

Текстуальне тлумачення цієї норми свідчить на користь того, що базою оподаткування ПДФО, а відтак і військовим збором, є:

1) вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначена за правилами звичайної ціни;

2)с ума знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначена для такого платника податку.

При цьому, у другому випадку, для того, щоб трактувати додаткове благо оподатковуваним доходом необхідна така сукупність умов:

а) дохід отримано у вигляді знижки на товар (роботу, послугу);

б) знижка застосована до звичайної ціни (вартості) товару (роботи, послуги);

в) знижка є індивідуальною, тобто призначена лише для даного платника податку.

В свою чергу, згідно пп.14.1.71. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, де наведені значення понять, які вживаються у Податковому кодексі України, звичайна ціна це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється лише на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу. У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче за мінімальну або індикативну ціну. Якщо під час здійснення операції обов`язковим є проведення оцінки, вартість об`єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування. Під час проведення аукціону (публічних торгів) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (публічних торгів), обов`язковість проведення якого передбачено законом. Якщо постачання товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі форвардного або ф`ючерсного контракту, звичайною ціною є ціна, яка відповідає форвардній або ф`ючерсній ціні на дату укладення такого контракту. Якщо продаж (відчуження) товарів, у тому числі майна, переданого у заставу позичальником з метою забезпечення вимог кредитора, здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною ціною є ціна, сформована під час такого продажу.

За правилами пп.14.1.71-1., звичайна ціна майна, робіт, послуг при визначенні бази оподаткування резидентами Дія Сіті - платниками податку, що сплачують податок на прибуток підприємств на особливих умовах, при здійсненні операцій, які є об`єктом оподаткування відповідно до пункту 135.2 статті 135, пункту 137.10 статті 137 та пункту 141.9-1 статті 141 цього Кодексу (крім визначення бази оподаткування у разі здійснення контрольованих операцій), визначається на рівні ціни договору, але не нижче ціни придбання майна (робіт, послуг), а для необоротних активів - не нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок календарного місяця, протягом якого здійснюються операції продажу (відчуження), ліквідації таких необоротних активів. Для майна (крім необоротних активів), робіт, послуг, вироблених (створених, наданих) платником податку, звичайна ціна визначається на рівні ціни договору, але не нижче виробничої собівартості, яка розрахована за правилами бухгалтерського обліку відповідно до принципів, методів і процедур, визначених в обліковій політиці платника податку. Якщо в обліковій політиці такі принципи, методи і процедури не визначені, контролюючий орган самостійно розраховує виробничу собівартість відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Операції з продажу платником податків власних основних засобів не підпадають під визначення контрольованих операцій. Ціни на вживані автомобілі не підлягають державному регулюванню і для їх продажу проведення оцінки не є обов`язковим.

З урахуванням вимог пп.14.1.71. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, звичайною ціною при реалізації платником податків власних основних фондів - транспортних засобів, вважається ціна таких транспортних засобів, визначена сторонами договору. Також вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін, якщо зворотного не доведено.

Прирівнювання показника звичайної ціни до показника залишкової вартості основного засобу, в розрізі застосування такого показника як об`єкта оподаткування за п. «е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, жодною нормою не передбачено.

ВИСНОВОК: Визначена сторонами договору купівлі-продажу ціна проданих транспортних засобів вважається звичайною ціною… і така ціна відповідає рівню ринкових цін, якщо зворотного не доведено податковим органом!

 

  

 

Матеріал по темі: «Індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, яка повинно оподатковуватися»

 

 

 

Теги: знижка, скидка, додаткове благо, продаж товару зі знижкою, дохід фізособи, військовий збір, оподаткування, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, яка повинно оподатковуватися

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, який має включатися до оподатковуваного доходу та належним чином оподатковуватися

02 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/3024/22, адміністративне провадження № К/990/24906/23 (ЄДРСРУ № 118826813) досліджував питання щодо індивідуальної знижки на товар, яка є додатковим благом і повинна оподатковуватися.

Порядок адміністрування податку на доходи фізичних осіб врегульовано розділом ІV Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

- податковий агент.

Підпунктом 14.1.80 пунктом 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу

Отже, податковим агентом є юридична особа або підприємець (самозайнята особа), які зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, а також вести податковий облік та подавати податкову звітність. Це означає, що за статусом податковий агент прирівнюється до платника податку і має ті ж самі права та обов`язки.

Платник податків набуває статусу податкового агенту у всіх випадках, коли виплачує фізичній особі дохід (купує товар, замовляє послугу, виплачує заробітну плату) у грошовій формі (готівковій або безготівковій) або не грошовій формі (наприклад, бартер). Він зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за рахунок фізичної особи, використовуючи одну із визначених розділом IV ПК України ставок податку залежно від виду виплачуваного доходу.

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктами 164.1.1 та 164.1.2 пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Підпунктом «е» зазначеного вище підпункту передбачено, що до доходу у вигляді додаткового блага слід відносити вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Окрім цього, підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Проаналізувавши зазначені норми податкового законодавства у сукупності, Верховний суд дійшов висновку, що юридична особа, продаючи фізичній особі товари (роботи, послуги) за індивідуальною знижкою, надає цій особі таким чином додаткове благо, яке повинно включатися до загального місячного оподатковуваного доходу такої особи та, відповідно, з цих сум необхідно сплачувати податок на доходи фізичних осіб.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України).

Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (підпункт 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 ПК України).

Підпунктом 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України також визначено, що відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

(!!!) Отже, індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, який має включатися до оподатковуваного доходу та належним чином оподатковуватися (мають утримуватися та сплачуватися податки та збори). Зважаючи на обов`язок юридичної особи нараховувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб при виплаті (наданні) будь-якого виду доходів, який надається фізичній особі, такий обов`язок розповсюджується на юридичну особу і у випадку наданні індивідуальної знижки фізичній особі при продажу товарів.

Тобто, у випадку надання юридичною особою додаткового блага у вигляді індивідуальної знижки на товари фізичній особі, юридична особа набуває статусу податкового агента (продавця) по відношенню до фізичної особи (покупця). Відповідно, у юридичної особи виникає обов`язок протягом трьох днів з дня вчинення операції з індивідуальною знижкою нарахувати та сплатити від імені фізичної особи, якій надано індивідуальну знижку, податок на доходи фізичних осіб.

Аналогічна ситуація стосується також нарахування та сплати військового збору, який нараховується та сплачується за правилами, які встановлені для податку на доходи фізичних осіб, та має аналогічні об`єкта та базу оподаткування.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

ВИСНОВОК: Факт надання юридичною особою (продавцем) фізичній особі (покупцю) індивідуальної знижки є додатковим благом, який повинен включатися до загального оподатковуваного доходу та належним чином оподатковуватися. Це зумовлює обов`язок юридичної особи (продавця) нарахувати та сплатити від імені фізичної особи (покупця) необхідні податки та збори.

 

 

Матеріал по темі: «Курсова різниця прощеного кредиту, як додаткове благо платника податку»

 

 

 

 

 

Теги: знижка, скидка, додаткове благо, продаж товару зі знижкою, дохід фізособи, військовий збір, оподаткування, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Курсова різниця прощеного кредиту, як додаткове благо платника податку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти в гривню та прощення розміру різниці, відповідно розрахованої є підставою для звільнення від оподаткування

06 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/7313/17, касаційне провадження № К/9901/3785/19 (ЄДРСРУ № 92714951) досліджував питання щодо застосування курсової різниці у прощеному кредиті.

У зв`язку з політичною та фінансовою кризою, яка сталася у 2014 році та спричинила девальвацію національної валюти в Україні, враховуючи скрутне становище, в якому опинилися позичальники-фізичні особи, які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, з 07 травня 2015 року підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнений пунктом 8 на підставі Закону України від 09 квітня 2015 року № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань».

Відповідно до цього положення не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 01 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 01 січня 2014 року.

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 01 січня 2015 року.

Тобто, курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.

В силу колізійного принципу пріоритету норми акта, виданого пізніше, до правовідносин, які виникли у зв`язку із прощенням банками з 01 січня 2015 року боргу позичальникам за кредитами в іноземній валюті, які не було погашено до 01 січня 2014 року та валюту зобов`язання за якими було змінено з іноземної на національну, застосовуються норми пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Застосування вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України має місце виключно у випадку перевищення суми прощеного (анульованого) кредитором боргу над сумою курсової різниці, обрахованої за правилами, передбаченими пунктом 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, від 19 липня 2019 року у справі № 826/4240/18, від 14 листопада 2019 року у справі № 520/10880/18.

Отже, Верховний Суд вказує, що для правильного встановлення правової природи анульованого (прощеного) кредитором боргу (кредиту) платника (як курсової різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, або додаткового блага, яке підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу фізичної особи) необхідною умовою є дослідження судом характеру угоди між кредитором та позичальником щодо відповідної реструктуризації боргу та прощення його частини, зокрема, чи було змінено валюту зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню.

Таким чином, при анулюванні (прощенні) суми боргу за кредитом повинні бути дотримані умови для застосування преференцій щодо сплати податку на доходи фізичних осіб. Зокрема, відбулась зміна валюти зобов`язання на гривню, а різниця, що розрахована у відповідності до пункту 8 підрозділу І розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ, яка не підлягає оподаткуванню, є більшою, ніж сума боргу, що прощена банком позивачу.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду (щодо пріоритету норм пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України над нормами абзацу «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України) викладено у постанові від 05.09.2019 по справі № 815/6032/17, від 25 листопада 2019 року справа №500/2252/18.

Таким чином, курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню (04 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/7305/17, адміністративне провадження №К/9901/21861/19, ЄДРСРУ № 89674872).

ВИСНОВОК: Обов’язковою умовою для застосування положення пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України є саме - зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти в гривню та прощення розміру різниці, відповідно розрахованої.

 

Матеріал по темі: «Курсова різниця при прощенні кредиту не підлягає оподаткуванню»

 

 

Теги: оподаткування прощених анульованих кредитів, прощенная банком часть кредита, списание кредита, додаткове благо, прощення частини кредита, анулювання частини кредита, оподаткування кредиту, дохід банку, розрахунок суми опадаткування, звільнення від оподаткування, судова практика, Адвокат Морозов

Оподаткування прощених та підвищених процентів за користування кредитом

Адвокат Морозов (судовий захист)

Прощені (анульовані) банком за його рішенням проценти за користування кредитом та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходом платника податків.

31 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи  № 813/1290/15, касаційне провадження №К/9901/26617/18 (ЄДРСРУ № 76190895) в черговий раз досліджував питання оподаткування «додаткового благо» у вигляді прощенних (анульованих) кредитів.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Суд вказує, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

ВАЖЛИВО: Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Відсутність в підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (процентного) кредитором за його самосійним рішенням, була усунута шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.

Згідно з підпунктом «д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Отже, при вирішенні справи визначальним є встановлення і дослідження обставин щодо складових суми прощеної (анульованої) кредитором боргу, яка може включати в себе як основну суму кредиту, так і відсотки за користування ним, комісії та/або штрафні санкції (пеню), а також дотримання порядку повідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості й, відповідно, наявність у позивача обов'язку сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення їх у річній податковій декларації (аналогічна позиція викладена в постанові ВС КАС від 31 серпня 2018 року по справі  №826/3684/17, адміністративне провадження №К/9901/53059/18, ЄДРСРУ № 76166775).

Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором. 

ВИСНОВОК: Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що прощені (анульовані) банком за його рішенням проценти за користування кредитом та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходом платника податків та, як наслідок, не підлягають оподаткуванню та декларуванню.

Аналогічний правовий висновок висловлений в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року по справі № 826/3684/17, адміністративне провадження №К/9901/53059/18 (ЄДРСРУ № 76166775), від 28 серпня 2018 року по справі № П/811/2909/14, адміністративне провадження №К/9901/5394/18 (ЄДРСРУ № 76137947), від 15 серпня 2018 року по справі № 806/831/16, адміністративне провадження №К/9901/19400/18 (ЄДРСРУ № 76001288) та ін.

Матеріал по темі: «Оподаткування прощених (анульованих) кредитів: «додаткове благо»»

Теги: оподаткування прощених анульованих кредитів, прощенная банком часть кредита, списание кредита, додаткове благо, прощення частини кредита, анулювання частини кредита, оподаткування кредиту, дохід банку, розрахунок суми опадаткування, звільнення від оподаткування, судова практика, Адвокат Морозов