Нарахування пені за несвоєчасне повернення основного боргу

Адвокат Морозов (судовий захист)

Нарахування пені за несвоєчасне повернення основного боргу та відсотків за кредитним договором.

04 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 915/880/18 (ЄДРСРУ № 84728775) досліджував питання щодо нарахування пені за несвоєчасне повернення основного боргу та відсотків за кредитним договором.

Положеннями статті 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України врегульовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання не залежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядаючи справу № 905/600/18 у постанові від 05.07.2019 навела свої висновки про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.

В той же час, згідно з позицією Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в рамках справи № 757/44680/15-ц, провадження № 61-32171сво18 (ЄДРСРУ № 80783101) вбачається наступне.

Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що  в «натуральному зобов’язанні» (натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Окремо необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №   444/9519/12 навела висновок про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Матеріал по темі:  «Стягнення 3 % річних та інфляційних втрат»

Теги: інфляційні втрати, 3% річних, виконання грошового зобов'язання, індекс інфляції, три відсотки річних, нарахування пені, судові витрати, стягнення заборгованості, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Третейський суд не входить до поняття «арбітраж» в розумінні ЗУ «Про МКА»?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Нарахування пені по експортному контракту або коли рішення Третейського суду буде відповідати положенням Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та «Про міжнародний комерційний арбітраж»?

11 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/25956/15, адміністративне провадження №К/9901/40081/18 (ЄДРСРУ № 82315547) досліджував питання компетенції третейського суду у відносинах врегульованих Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Правове регулювання розрахунків в іноземній валюті здійснюється відповідно до     Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Згідно зі  ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

Частиною першою статті 2 вказаного Закону визначено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Водночас, ч.ч. 3, 5   ст. 4  Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" обумовлено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що визначальним фактором для нарахування пені є власне порушення резидентами передбачених Законом та/або постановою правління Національного банку України строків при здійсненні імпортних операцій на умовах відстрочення поставки. Проте, зазначені строки зупиняються і пеня за їх порушення за цей період не нараховується у випадку звернення резидента з позовом до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27.12.2018 року по справі №821/81/16 та від 11.03.2019 року по справі №826/7409/16.

Матеріал по темі: «Звільнення резидента від пені по експортному контракту»

Пунктом 12 частини 1 статті 6 Закону України "Про третейські суди" застережено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України. При цьому ч. 4  ст. 1 цього Закону визначено, що його дія не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж.

Натомість, частиною 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.

Статтею 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначено, що для цілей цього Закону: "арбітраж" - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього     Закону); "третейський суд" - одноособовий арбітр або колегія арбітрів; "суд" - відповідний орган судової системи держави.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" підставою для розгляду справи арбітражем, переліченим у статті 2 цього Закону, є виключно арбітражна угода.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" обумовлено, що цей Закон не зачіпає дії будь-якого іншого   закону України, в силу якого певні спори не можуть передаватися до арбітражу або можуть бути передані до арбітражу тільки згідно з положеннями іншими, ніж ті, що є в цьому Законі.

Так, з огляду на зміст вищенаведених нормативних актів, під судом, переліченим у     статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", слід розуміти відповідний орган судової системи держави, зокрема, створений відповідно до Розділу VІІІ Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України або інший арбітраж (третейський суд), створений відповідно до положень Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

В тім, в даній справі до матеріалів справи долучено Регламент постійно діючого третейського суду при асоціації «Захисту прав приватних інвестицій» і статтею першою Регламенту визначено, що Третейський суд при асоціації захисту прав приватних інвестицій є лише самостійним недержавним незалежним постійно діючим інституціональним арбітражем.

На підставі викладеного Касаційна інстанція вважає, що рішення арбітражних судів, а також третейських судів, визнаються Державою, але виключно в межах питань, які є компетенцією таких судів, якщо інше прямо не передбачено діючими нормативно-правовими актами.

ВИСНОВОК: Господарські правовідносини, на відміну від публічно-правових, надають особам право на вибір способу вирішення спорів, зокрема, сторони мають вибір, звертатись до господарського суду або до третейського. Самостійно обираючи для вирішення спору третейський суд, сторона повинна усвідомлювати всі наслідки такого вибору.

Отже, для встановлення наявності компетенції Третейського суду приймати арбітражне рішення у відповідності до Розділу VІ Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" необхідно досліджувати Регламент постійно діючого третейського суду і, якщо він здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про третейські суди" від 11 травня 2004 року №1701-ІУ, Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" №4002-111 від 24 лютого 1994 р., Європейської конвенції 1961 р. "Про зовнішньоторговельний арбітраж", Нью-йоркської конвенції 1958 р. "Про визнання та приведення в дію іноземних арбітражних рішень", то фактично є судом, створеним на підставі положень Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та має компетенцію приймати арбітражне рішення відповідно до Розділу VІ Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", що має наслідком звільнення платника податків від відповідальності за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності (наприклад, див. рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 р. по справі № 820/5238/17 (ЄДРСРУ № 80546469)).

Матеріал по темі: «Компетенція третейського суду у спорах щодо захисту прав споживачів»

Теги: третейський суд, комерційний арбітраж, нарахування пені,  порушення резидентами при здійсненні імпортних операцій,  умови відстрочення поставки,  зупинення строків нарахування пені,  звернення резидента з позовом до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення резидента від відповідальності у вигляді пені по експортному контракту

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зупинення нарахування резиденту пені з огляду на його звернення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України про стягнення з нерезидента заборгованості.

11 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/7409/16, адміністративне провадження №К/9901/26792/18 (ЄДРСРУ № 80388399) досліджував питання щодо умов звільнення резидента від відповідальності у вигляді пені по експортному контракту.

Суть справи: Зупинення нарахування платнику податків пені з огляду на його звернення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України із позовом до компанії нерезидента про стягнення боргу (валютної виручки) із доводами позивача, що у силу норм ст. 4 Закону № 185/94-ВР дата направлення позову поштою  є датою прийняття позовної заяви, з якої  зупиняється нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті.

Питання: Чи є дата направлення позовної заяви в Міжнародний комерційний арбітражний суд поштою моментом прийняття позовної заяви судом?

Відповідно до частини 1 ст. 1 Закону № 185/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті (частина 3 цієї статті).

Згідно з частиною 1 ст. 4 цього Закону порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується (частина 2 цієї статті).

Частиною 3 цієї статті визначено, що у разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.

Згідно з частиною 4 у разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

За змістом пункту 2 ст. 32 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж» третейський суд приймає постанову про припинення арбітражного розгляду, коли, зокрема, позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти   припинення розгляду і третейський суд не визнає законний інтерес відповідача в остаточному врегулюванні спору.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що підставою для зупинення строків, передбачених статтями 1, 2 Закону № 185/94-ВР, є факт прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, а підставою для несплати пені за порушення відповідних строків рішення суду про задоволення позову.

Відповідних висновків дійшов Верховний Суду України у постановах від 13 лютого 2012 року у справі №   21-422а11 та від 27 лютого 2012 року у справі № 21-387а11.

Згідно з частиною 1 ст. 16 Регламенту при подачі позовної заяви в МКАС позивач зобов'язаний сплатити реєстраційний збір. До сплати реєстраційного збору позов не вважається поданим. Сплачений реєстраційний збір за поданим позовом поверненню не підлягає.

Частиною 1 ст. 17 Регламенту встановлено, що провадження в справі порушується постановою голови МКАС про прийняття справи до провадження за фактом пред'явлення в МКАС належним чином оформленої позовної заяви, сплаченого реєстраційного збору відповідно до Положення про арбітражні збори й видатки.

Днем подання позовної заяви вважається день його вручення МКАС, а при відправленні позовної заяви поштою  - дата штемпеля на конверті поштового відділення місця відправлення (частина 2 цієї статті).

Зміст указаних правових норм дає підстави для висновку, що дата звернення резидента із позовом до МКАС при ТППУ про стягнення з нерезидента заборгованості за експортно-імпортним контрактом або дата відправлення позову поштою є датою прийняття позовної заяви судом, внаслідок чого зупиняється нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті, встановлених статтями 1, 2 Закону №185/94-ВР, і пеня за їх порушення не сплачується.

Такий зміст правового регулювання відповідає правовій позиції Верховного суду України, висловленій у постанові від 07.02.2011 у справі № 21-63а10.

Разом із тим за змістом вказаних норм умовою для прийняття позовної заяви є подання належно оформленої такої заяви та сплата реєстраційного збору, в разі відсутності доказів останнього (сплати збору) підстави для зупинення нарахування пені відсутні.

Між тим, у постанові ВС КАС від 12 лютого 2019 року по справі №807/1153/16, адміністративне провадження №К/9901/36338/18 (ЄДРСРУ № 79791074) зазначено, що ще одною умовою звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності у вигляді пені, нарахованої відповідно до Закону №  185/94-ВР, є факт ухвалення судом рішення про задоволення позову.

Теги: нарахування пені, податкові спори, стягнення з нерезидента заборгованості, експортний, імпортний контракт, акт перевірки, оскарження ппр, нур, судова практика, Адвокат Морозов

Чи приймається окреме ППР по нарахуванню пені на узгоджене зобов’язання?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи передбачено діючим законодавством прийняття та надсилання платнику податків окремого рішення про нарахування пені на суму несвоєчасно погашеної узгодженої суми грошового зобов'язання?

31 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/14727/14, адміністративне провадження №К/9901/5592/18 (ЄДРСРУ № 79527648) досліджував питання щодо прийняття та надсилання платнику податків окремого рішення про нарахування пені на суму несвоєчасно погашеної узгодженої суми грошового зобов'язання.

Однак перед цим необхідно звернути увагу, що 29 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №0670/4698/12, адміністративне провадження №К/9901/808/18 (ЄДРСРУ № 79472026#) досліджував питання щодо порядку стягнення податкового боргу.

Суд вказав, що узгодження платником податків податкових зобов'язань свідчить про виникнення в нього обов'язку сплатити такі зобов'язання у встановлений законом строк. За закінченням такого строку узгоджені податкові зобов'язання стають податковим боргом, процедура стягнення якого визначена Податковим кодексом України.

Несплачені у встановлений законом строк податкові зобов'язання є податковим боргом платника податків.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.5 цієї статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

ВАЖЛИВО: Аналіз вказаної норми свідчить про відсутність обов'язку контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.

Підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України визначено, що податкова вимога вважається відкликаною у разі, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення.

Отже, лише у разі, якщо платником податків податковий борг був погашений, а через деякий час виник знову, органу державної податкової служби слід направити (вручити) йому нову податкову вимогу на новоутворений податковий борг.

В той же час, відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня (підпункт 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України).

Між тим, відповідно до ІПК від 03.12.2018 р. № 5082/6/99-99-14-03-03-15/ІПК порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджено наказом Мінфіну від 28.12.2015 р. № 1204 (далі - Порядок № 1204). При цьому Порядком № 1204 не передбачено відображення у податкових повідомленнях-рішеннях, які надсилаються платнику податків за наслідками перевірки, сум пені відповідно до пп. 129.1.1 ПКУ, оскільки на момент їх надіслання (вручення) платникам податків відсутні всі необхідні дані для визначення її суми, зокрема, дата закінчення нарахування пені. Нарахування пені на суму грошового зобов’язання, визначеного контролюючим органом за результатами перевірки, здійснюється в інтегрованій картці платника засобами ІТС "Податковий блок".

Нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань (129.3.1 пункту 129.3 статті 129 ПК України).

За змістом пункту 129.4 статті 129 ПК України пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, був затверджений чинним на момент виникнення спірних відносин Наказом Державної податкової адміністрації України від 17 грудня 2010 року №953 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2010 року за №1350/18645).

Зазначеними положеннями законодавства не передбачено обов'язку контролюючого органу щодо необхідності прийняття та надсилання платнику податків окремого рішення про нарахування пені на суму несвоєчасно погашеної узгодженої суми грошового зобов'язання.

ВИСНОВОК: Прийняття та надсилання платнику податків окремого рішення про нарахування пені на суму несвоєчасно погашеної узгодженої суми грошового зобов'язання діючим законодавством не передбачено.

Теги: ППР, податкове рішення, окреме рішення, пеня, стягнення пені, нарахування пені, фіскальний орган, податкові спори, узгоджена сума грошового зобов’язання, судова практика, Адвокат Морозов

Податкові спори: нарахування пені поза межами 1095 днів

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВС/КАС: нарахування пені не повинно здійснюватися за податковими зобов'язаннями поза межами 1095 днів з моменту виникнення обов'язку щодо сплати податку.

06.02.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 807/2097/16  (ЄДРСРУ № 72064995 ) досліджував питання щодо нарахування пені за податковими зобов'язаннями поза межами 1095 днів з моменту виникнення обов'язку щодо сплати податку.

Відповідно до підпункту 129.1.1. пункту 129.1 статті 129 ПК України, після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

При цьому, згідно пункту 95.1. статті 95 ПК України (в редакції на час звернення позивача до суду), контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності.

Відповідно до пункту  87.11. статті 87 ПК України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи.

ВАЖЛИВО: Пункт 101.1 статті 101 ПК України визначає, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

Податковим кодексом України пеня визначена, як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, самі норми щодо порядку нарахування та сплати пені встановлені окремою Главою 12, у той час як штрафні (фінансові) санкції, штрафи передбачені Главою 11 «Відповідальність». Пеня, як спосіб забезпечення податкового боргу нараховується на суму податкового боргу, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання (при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків) або від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні (при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами) та закінчується, зокрема, у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Як зазначено в пункті 101.2 цієї статті, під терміном «безнадійний податковий борг» розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом.

Пунктом 102.1 статті 102 ПК України визначено строк давності - 1095 календарних днів, а пунктом 102.4 цієї статті передбачено, що у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Отже, в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

ВИСНОВОК: Таким чином, обов'язок сплати пені пов'язаний з обов'язком погашення податкового боргу. Оскільки в межах спірних відносин сплата податку здійснена поза межами 1095 днів, а сам борг набув статусу безнадійного, нарахування пені на безнадійний борг не здійснюється.

Теги: пеня, 1095 днів, сплата податку, безнадійний борг, нарахування пені, 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, строк давності, пункт 102.1 статті 102 ПК України, судова практика, Адвокат Морозов