Захист прав спадкоємця шляхом віндикації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Захист прав спадкоємця шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація)

10 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/11526/19-ц,  провадження № 61-597 св 23 (ЄДРСРУ № 112117851) досліджував питання щодо захист прав спадкоємця шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація).

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно він особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Отже, аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном (04 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 641/8266/16-ц, провадження № 61-5131св20 ( ЄДРСРУ № 112087843).

У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 754/11747/18 (провадження № 61-22947св19), від 23 лютого 2022 року у справі № 201/4783/19 (провадження № 61-10587св20), від 07 грудня 2022 року у справі № 757/2618/14-ц (провадження № 61-4958св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19) та від 18 квітня 2023 року у справі № 674/839/21 (провадження № 61-9594св22).

Таким чином, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц (провадження № 61-14293св19), від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18 (провадження № 61-8286св21), від 14 червня 2023 року у справі № 715/2438/21 (провадження № 61-748св23), від 14 червня 2023 року у справі № 757/23492/13-ц (провадження № 61-11014св20), від 19 червня 2023 року у справі № 521/4328/16 (провадження № 61-4268св23) та інших.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).

Крім цього, у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права.

ВИСНОВОК: Задоволення віндикаційного позову спадкоємця про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

 

Матеріал п темі: «Витребування майна, яке вибуло на підставі скасованого судового рішення»

 

 

Теги: право власності, майно, витребування майна, добросовісний набувач, позовна давність, строк давності, власник майна, сторона правочину, віндикаційний позов, статті 388 ЦК України, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов

Порука не може бути припинена після рішення суду про стягнення коштів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порука не може бути припинена після ухвалення рішення суду у справі про стягнення, у тому числі, з поручителя кредитної заборгованості, під час вирішення якої суд обов'язково перевіряє строк дії поруки.

Згідно з частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов᾿язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов᾿язання не пред᾿явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов᾿язання не встановлений або встановлений моментом пред᾿явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред᾿явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Так, у постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16 вказується, що відмова в задоволенні позову про визнання поруки припиненою за наявності рішення суду про стягнення боргу з поручителя є правильною.

Аналогічний висновок зроблено і постанові Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 752/539/16-ц (ЄДРСРУ № 74265744), 16 травня 2018 у справі № 317/503/16 (ЄДРСРУ № 74120942), 5 березня 2018 року у справі № 331/6384/16-ц (ЄДРСРУ № 72700843), 21 лютого 2018 року у справі № 490/7570/15-ц (ЄДРСРУ № 72460038), 21 лютого 2018 року у справі № 756/11318/15-ц (ЄДРСРУ № 72378050), 28 лютого 2018 року у справі № 761/2817/16-ц (ЄДРСРУ № 72587786).

ВИСНОВОК: таким чином, оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили і яким задоволені вимоги кредитора до поручителів, підстав для застосування положень статті 559 ЦК України немає.

Матеріал по темі: «Припинення поруки: правові підстави та умови»

Теги: порука, припинення, кредитор, строк давності, вимоги до боржника, стягнення, визнання поруки припиненою, відмова в задоволенні позову, судова практика, Адвокат Морозов

Податкові спори: нарахування пені поза межами 1095 днів

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВС/КАС: нарахування пені не повинно здійснюватися за податковими зобов'язаннями поза межами 1095 днів з моменту виникнення обов'язку щодо сплати податку.

06.02.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 807/2097/16  (ЄДРСРУ № 72064995 ) досліджував питання щодо нарахування пені за податковими зобов'язаннями поза межами 1095 днів з моменту виникнення обов'язку щодо сплати податку.

Відповідно до підпункту 129.1.1. пункту 129.1 статті 129 ПК України, після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

При цьому, згідно пункту 95.1. статті 95 ПК України (в редакції на час звернення позивача до суду), контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності.

Відповідно до пункту  87.11. статті 87 ПК України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи.

ВАЖЛИВО: Пункт 101.1 статті 101 ПК України визначає, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

Податковим кодексом України пеня визначена, як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, самі норми щодо порядку нарахування та сплати пені встановлені окремою Главою 12, у той час як штрафні (фінансові) санкції, штрафи передбачені Главою 11 «Відповідальність». Пеня, як спосіб забезпечення податкового боргу нараховується на суму податкового боргу, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання (при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків) або від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні (при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами) та закінчується, зокрема, у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Як зазначено в пункті 101.2 цієї статті, під терміном «безнадійний податковий борг» розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом.

Пунктом 102.1 статті 102 ПК України визначено строк давності - 1095 календарних днів, а пунктом 102.4 цієї статті передбачено, що у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Отже, в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

ВИСНОВОК: Таким чином, обов'язок сплати пені пов'язаний з обов'язком погашення податкового боргу. Оскільки в межах спірних відносин сплата податку здійснена поза межами 1095 днів, а сам борг набув статусу безнадійного, нарахування пені на безнадійний борг не здійснюється.

Теги: пеня, 1095 днів, сплата податку, безнадійний борг, нарахування пені, 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, строк давності, пункт 102.1 статті 102 ПК України, судова практика, Адвокат Морозов