Експертиза в судовому спорі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підстави для проведення судової експертизи та залучення судового експерта для проведення відповідного дослідження в судовій справі

13 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  917/1196/19 (ЄДРСРУ № 98971161) досліджував питання щодо проведення судової експертизи.

Верховний Суд зазначає про те, що суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема суду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (рішення (Dulskiy v. Ukraine) від 01.06.2006, заява № 61679/00, пункт 71) зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (ЄДРСРУ № 95848812)  зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Згідно зі ст. 9  Закону України "Про судову експертизу" атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 10 цього Закону - судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

«Судовий експерт (a priori), незалежно від судді, в ході спеціального дослідження за допомогою спеціальних знань визначає об’єкт, предмет і суб’єктів, яких потрібно залучати до експертизи, оскільки його діяльність супроводжується правовими гарантіями доступу до інформації. Але експерт не може бути залучений суддею як свідок, адвокат, бо він попереджається про відповідальність за свою діяльність відносно процесуальних прав і обов’язків. Він повинен бути особою без особистої юридичної заінтересованості, тому його обов’язок, участь у процесі — дати об’єктивний висновок щодо питань, поставлених суддею, і про це закон конкретно попереджає кожного судового експерта» (Анатолій Селіванов, доктор юридичних наук, професор, дійсний член (академік) Національної академії правових наук України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки).

Також, статтею 11 Закону України "Про судову експертизу" чітко визначено, що не може залучатися до проведення судової експертизи та виконання обов`язків судового експерта особа, на яку накладалося  дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта, тощо. Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві, передбачаються процесуальним законодавством.

Таким чином, висновок, який склав експерт, притягнений до дисциплінарної відповідальності та позбавлений кваліфікації, не є належним та допустимим доказом (02 лютого 2021 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 721/265/17, провадження № 51-568км19 (ЄДРСРУ № 94738004). 

ВИСНОВОК: Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено судом з призначенням відповідної судової експертизи, а кожен експертний висновок повинен оцінюватися судами на предмет його належності, допустимості, достовірності та достатності

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, ЄДРСРУ № 98454086.

 

Матеріал по темі: «Вимоги до експертного висновку підготовленого для суду»

 

Теги: експерт, експертний висновок для суду, спеціалізація експерта, попередження про кримінальну відповідальність, завідомо неправдивий висновок, эксперт, экспертиза, судова практика, Адвокат Морозов

Допустимість висновку експерта, як доказу в іншому судовому провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Допустимість висновку експерта / експертизи проведеної в рамках кримінального провадження, як доказу в іншому судовому провадженні

У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (ЄДРСРУ № 95848812)  зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Разом з тим, згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Отже, експерти повинні бути обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Такий висновок, узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 зазначено, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, 15 квітня 2021 року в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №  759/15556/18, провадження № 61-15236св20 (ЄДРСРУ № 96406834) зазначено, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні,   сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.

Отже, можливість використання в якості доказів (одного з доказів) при розгляді іншої справи, виконаних у кримінальному провадженні висновків експертиз, підтверджено Верховним Судом при розгляді справ № 678/364/15-ц (постанова від 17.10.2019 року (ЄДРСРУ № 85033223)), № 461/3675/17 (постанова від 05 лютого 2020 року) та № 9901/740/18 (постанова від 10.03.2020 року), але з дотриманням певних особливостей вказаних вище.

ВИСНОВОК: Висновок експерта підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням цивільного -, господарського –, адміністративного - процесуального закону, якщо експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному / господарському/адміністративному провадженні, навіть незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі ще не ухвалений, використовувати можна!!!

 

Матеріал по темі: «Вимоги до експертного висновку підготовленого для суду»

Теги: експерт, експертний висновок для суду, спеціалізація експерта, попередження про кримінальну відповідальність, завідомо неправдивий висновок, эксперт, экспертиза, судова практика, Адвокат Морозов

Вимоги до експертного висновку підготовленого для суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відсутність попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, як і відсутність вказівки, що він підготовлений для суду…наслідки?

18 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 522/1029/18, провадження № 14-270цс19 (ЄДРСРУ № 87144996) досліджувала питання щодо вимог до експертного висновку.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

Судовими експертами згідно із статтями 9, 10, 16 цього Закону можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності та внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів.

Ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Слід також наголосити, що недопустимим доказом є висновок, наданий експертом, який не має потрібної експертної спеціалізації або закінчився строк дії ліцензії ( 20 травня 2020 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 263/10503/16-к, провадження № 51-6348км18   (ЄДРСРУ № 89426654).

ВИСНОВОК: Відсутність попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, як і відсутність вказівки, що він підготовлений для суду,  тягне за собою неналежність експертного висновку.

 

P.s. Верховний Суд зазначає, що обґрунтована і мотивована відмова суду в задоволенні клопотання учасника справи про призначення експертизи не може вважатися обмеженням у поданні доказів учасником справи суду (20 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/7275/19 (ЄДРСРУ № 92317488).

 

Теги: експерт, експертний висновок для суду, спеціалізація експерта, попередження про кримінальну відповідальність, завідомо неправдивий висновок, эксперт, экспертиза, судова практика, Адвокат Морозов

 

Звернення стягнення на предмет іпотеки без відповідного судового рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного судового рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. 

Верховним судом України 14.12.2016 р. висловлена правова позиція по справі № 6-890цс16 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного судового рішення.

Так, суд вказав, що відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

ВАЖЛИВО: Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. 

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за цієї норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

ВАЖЛИВО: Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного судового рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Аналогічне положення містяться в рішенні Верховного суду України від 28.09.2016 р. по справі № 6-1680цс16.

ВАЖЛИВО: З огляду на зазначене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року (справа № 6-103цс16), від 27 квітня 2016 року (справа №6-54цс16), від 13 квітня 2016 року (справа № 6-349цс16), від 30 березня 2016 року (№ 6-3004цс15) та від 13.06.2016 р. (справа № 6-315цс16).

ВАЖЛИВО: Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Треба відмітити, що за вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» під час розгляду справи та викладення змісту судового рішення суд повинен вирішити такі питання:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».  

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постанові від 13 травня 2015 року (справа № 6-63цс15) та у постановах від 13 травня 2015 року   (№ 6-53цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№ 6-449цс15), 3 лютого  2016 року (№ 6-2026цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 8 червня 2016 року (№ 6-1239цс16), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15).

ВАЖЛИВО: Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Між тим, статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Так,  постановами Верховного суду України від 23.03.2016 р. у справі № 3-137гс16 та від 21.09.2016 р. у справі № 6-1685цс16 зроблено правовий висновок, суть якого зводиться до наступного: «Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать : припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.»

ВИСНОВОК: Суть іпотеки, як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань,  полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

Установивши факт переходу права власності на заставне (іпотечне) майно під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на це майно, Верховний суд України чітко вказав про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на покупця заставного майна, тобто іпотека є дійсною і набувач (покупець) відповідає перед кредиторам за виконання боржником своїх зобов’язань, але в межах предмету іпотеки.

Більше того, ВСУ зазначив, що суди не повинні розглядати зняття обтяження на спірне майно, як підставу для припинення іпотеки та ототожнювати ці поняття, оскільки обтяження тягне за собою лише обмеження права розпорядження майном.

Таким чином, навіть якщо предмет іпотеки придбаний у спосіб передбачений ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя) та навіть під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на це майно, однак в подальшому торги були скасовані (в силу процедурних порушень) або відповідне судове рішення набрало законної сили, то ІПОТЕКА ПОНОВЛЮЄТЬСЯ,  а власник придбаного заставного майна залишається як без грошей так і без заставного майна.

P.s. Торги повинні відбуватися за підстав обов’язкового огляду оцінювачем нерухомого майна (постанова Вищого господарського суду України від 20 липня 2016 року у справі № 3/22/2012/5003) та межах дійсності звіту про експертну оцінку (постанова Верховного суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16), який порушує права стягувача або боржника.

Теги: Арешт, майно, реалізація, юстиція, торги, прилюдні торги, недійсність, оскарження, експерт, оцінщик, стягувач, боржник, виконавче провадження, іпотека, звернення стягнення, кредит, покупець, продавець, порушення, строк, оцінка, майно, експерт, Адвокат Морозов

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки без рішення суду

Адвокат Морозов (судова практика)

Звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення. Порядок продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах.

28.09.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1680цс16 прийшов до висновку, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, а також підтвердив правову позицію стосовно кількості учасників при проведені прилюдних торгів стосовно предмету іпотеки.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

ВАЖЛИВО: Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Більш детально дивись тут: «Законодавчо закріплені способи звернення стягнення на предмет іпотеки»

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

ВАЖЛИВО: норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

ВАЖЛИВО: Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов:

1)   відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення;

2)   наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем;

3)   дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

З огляду на зазначене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року (справа № 6-103цс16), від 27 квітня 2016 року (справа №6-54цс16), від 13 квітня 2016 року (справа № 6-349цс16), від 30 березня 2016 року (№ 6-3004цс15) та від 13.06.2016 р. (справа № 6-315цс16).

  

ВИСНОВОК:

1.    Судова практика допускає можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя за умови:

а) відсутності у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення;

б) наявності заборгованості виключно перед іпотекодержателем;

в) дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

2.    Прилюдні торги, щодо продажу предмету іпотеки, можна провести за наявності навіть одного учасника.

3.   Торги повинні відбуватися за підстав обов’язкового огляду оцінювачем нерухомого майна (постанова Вищого господарського суду України від 20 липня 2016 року у справі № 3/22/2012/5003) та межах дійсності звіту про експертну оцінку (постанова Верховного суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16).

Теги: Арешт, майно, реалізація, юстиція, торги, прилюдні торги, недійсність, оскарження, експерт, оцінщик, стягувач, боржник, виконавче провадження, іпотека, звернення стягнення, кредит, покупець, продавець, порушення, строк, оцінка, майно, експерт, Адвокат Морозов