Зміст боргових зобов’язань в разі не повернення позики

Адвокат Морозов (судебная защита)

Верховний суд України підвів підсумок відповідальності боржника перед кредитором, в разі несвоєчасного повернення позики та конкретизував складові його боргу.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

ВАЖЛИВО: Враховуючи вищезазначені положення закону та у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України. 

Окрім того, підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України із поєднанням зі статтею 1048 ЦК України у разі прострочення виконання боржником грошового зобов’язання.

Разом з цим, відповідно до правової позиції  Верховного суду України висловленій у постанові від 30 травня 2012 року  справа № 6-48цс12 в разі якщо спір виник між фізичними особами про стягнення боргу за договором позики, то право позикодавця, який не є ні юридичною особою, ні суб’єктом підприємницької діяльності, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошима регулюється ст. ст. 1046–1048 ЦК України, а не вказаним вище Законом.

19.10.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-2129цс16 підвів підсумок відповідальності боржника перед кредитором, в разі несвоєчасного повернення позики  та конкретизував складові його боргу.

Так частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625  цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ВАЖЛИВО: Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме:

1. суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; 

2. проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; 

3. три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи зазначене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов’язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за користування кредитними коштами, строки сплати яких передбачено договором. 

Більше того, правова позиція у справі за № 6-1412цс16 висловлена постановою Верховного суду України від 07 вересня 2016 р. зводиться до того, що у випадку не встановлення договором позики розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, розмір процентів  визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Теги: позика, розписка,  займ, гроші, відповідальність, боргові зобов’язання, облікова ставка НБУ, договор, расписка, договір, деньги, суд, позов, відсотки, проценты, експертиза, захист, защита, процесс, обжалование, судебная практика, взыскание, стягнення, юрист, адвокат, Морозов Евгений

Штрафні санкції за несвоєчасне повернення депозиту вкладнику

Адвокат Морозов (судебная защита)

Верховний суд: у разі несвоєчасного повернення депозиту, банк зобов’язаний сплатити вкладнику, як споживачу фінансової послуги, за кожен день затримки: пеню, проценти за вкладом та інфляційні витрати від знецінення національної валюти.

28 вересня 2016 року Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1699цс16 підтвердив правову позицію висловлену  у постанові Верховного суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16.

Суть її полягає в тому, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Правовим обґрунтуванням є те, що відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Примітка Автора.

 Визначення депозиту:

1. п. 14.1.44. ст. 14 Податкового кодексу України депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом;

2. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД (ДЕПОЗИТ) (deposit) – угода, відповідно до якої одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що наді­йшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. слово «депозит» походить від лат. depositum – переданий на зберігання. (сайт Національного Банку України).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це  операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором  (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає:  споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

ВАЖЛИВО: Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення – являє собою міру відповідальності.

Окремо необхідно наголосити, що раніше Верховний суд України, який розглядаючи справу № 6-2861цс15 сформулював відповідну Правову позицію в Постанові від 02 березня 2016 року, якою відповів на питання відносно продовження нараховування процентів за банківським вкладом (депозитом) після закінчення строку дії депозитного договору.

Зокрема Верховний суд України зазначив наступне: «Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Тобто, в разі неналежного виконання договору банківського вкладу (депозиту), а саме за безпідставністю його неповернення та/або затримки в повернені, Банк повинен нараховувати та виплатити Клієнту проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, а Клієнт, для найефективнішого вирішення цієї справи, користуючись своїми процесуальними правами за допомогою суду та/або адвоката,  повинен витребувати відповідні документи, які встановлюють розмір процентів за вкладом на вимогу у відповідної банківської установи.

 2. Відносно інфляційних витрати в порядку ст. 625 ЦК України. 

Разом з тим, всім нам відомо, що «гроші повинні працювати», а отже якщо банк своєчасно не повертає вклад (депозит) Клієнта, то кошти знецінюються.

Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, Клієнт має цілком законні підстави звертатися з позовною заявою до Банківської установи стосовно компенсації за знецінення коштів внаслідок інфляції  (ст. 625 ЦК України).

Адже, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Викладені обставини цілком узгоджуються із судовою практикою, зокрема Правовим висновком  зробленим Верховним судом України при розгляді справи № 6-352цс16 від 06 квітня 2016 року.

І на останок – практика Європейського суду з прав людини:  «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід’ємні для банківських операцій і пов’язаним з ними правом. (Nejdet Şahin і Perihan Şahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».

  

Теги: Банк, депозит, вклад, кредит, клієнт, договір, гроші, власність, шкода, збитки, інфляційні витрати, проценти, індекс інфляції, повернення депозиту, невидача депозиту, обмеження, національний банк України, судова практика, судебная практика, Верховний суд України, юрист, Адвокат Морозов

Розмір процентів за договором позики після спливу строку зобов’язання

Адвокат Морозов (судебная защита)

Верховний суду України визначився із розміром відсотків у випадку їх не встановлення договором позики після спливу визначеного у договорі строку виконання основного зобов’язання.

Правова позиція у справі за № 6-1412цс16 висловлена постановою Верховного суду України від 07 вересня 2016 р. зводиться до того, що у випадку не встановлення договором позики розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, розмір процентів  визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Суд вказав, що згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищезазначені положення закону та у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Окрім того, підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України із поєднанням зі статтею 1048 ЦК України у разі прострочення виконання боржником грошового зобов’язання.

Разом з цим, відповідно до правової позиції  Верховного суду України висловленій у постанові від 30 травня 2012 року  справа № 6-48цс12 в разі якщо спір виник між фізичними особами про стягнення боргу за договором позики, то право позикодавця, який не є ні юридичною особою, ні суб’єктом підприємницької діяльності, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошима регулюється ст. ст. 1046–1048 ЦК України, а не вказаним вище Законом.

Треба також пам’ятати про обов’язковість «письмової форми» договору позики, дана правова позиція, після значного відрізку часу, була підтверджена Постановою Верховного суду України від 24.02.2016 року по справі  № 6-50цс16.

Верховний суд України нагадав, що позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

 Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

ВАЖЛИВО: За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

 Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний суд України наголосив, що досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

P.s. висновок працівника правоохоронного органу, зроблений на підставі відповідних пояснень боржника і відібраних в рамках кримінального провадження про отримання грошей в борг, не завжди є належним та допустимим доказом у суді (постанова Верховного суду України від 08 червня 2016 р. у справі № 6-1103цс16)

Теги: позика, розписка,  займ, гроші, договор, расписка, договір, деньги, суд, позов, відсотки, проценты, експертиза, захист, защита, процесс, обжалование, судебная практика, взыскание, стягнення, юрист, адвокат, Морозов Евгений,

Верховний суд: відповідальність Банку за несвоєчасне повернення депозиту.

Адвокат Морозов Е.А. (Киев)

Суть спору полягає у стягненні Клієнтом з Банку, в тому числі пені у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за несвоєчасне повернення вкладу (депозиту).

Про вказане вище йде мова у постанові Верховного суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16.

Зокрема у своєму рішенні Верховний суд України вказав наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Примітка Автора.

Визначення депозиту:

1. п. 14.1.44. ст. 14 ПКУ  депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом;

2. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД (ДЕПОЗИТ) (deposit) – угода, відповідно до якої одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що наді­йшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. слово «депозит» походить від лат. depositum – переданий на зберігання. (сайт Національного Банку України).

Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це  операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором  (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає:  споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення – являє собою міру відповідальності.

Разом з тим Верховний суд України чітко наголошує, що пунктом 9 постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.

Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії ПАТ «Державний ощадний банк України» як неналежне виконання покладених на нього  зобов’язань.

Метою вищезазначеної постанови НБУ, яка набрала чинність з 2 вересня 2014 року та діяла до 2 грудня 2014 року включно, було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України.

Тому, на час дії постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, а саме з 2 вересня 2014 року по 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.

Окремо необхідно наголосити, що раніше Верховний суд України, який розглядаючи справу № 6-2861цс15 сформулював відповідну Правову позицію в Постанові від 02 березня 2016 року, якою відповів на питання відносно продовження нараховування процентів за банківським вкладом (депозитом) після закінчення строку дії депозитного договору.

Зокрема Верховний суд України зазначив наступне: «Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Тобто, в разі неналежного виконання договору банківського вкладу (депозиту), а саме за безпідставністю його неповернення та/або затримки в повернені, Банк повинен нараховувати та виплатити Клієнту проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, а Клієнт, для найефективнішого вирішення цієї справи, користуючись своїми процесуальними правами за допомогою суду та/або адвоката,  повинен витребувати відповідні документи, які встановлюють розмір процентів за вкладом на вимогу у відповідної банківської установи.

Проценти за банківським вкладом (депозитом) після закінчення строку дії договору.

Адвокат Морозов Євген

В продовження теми депозитних відносин Клієнта з банківською установою, а також розкриття питання, щодо неповернення в передбачені депозитним договором строки вкладених Клієнтом в Банк коштів, пропоную Вашій увазі матеріал, який розкриває нижчевикладене питання, а саме: «Чи повинен Банк продовжувати нараховувати проценти за банківським вкладом (депозитом) після закінчення строку дії депозитного договору в разі його несвоєчасного повернення Банком і якщо так, то в якому розмірі та чи можна стягнути з Банку інфляційні витрати в порядку ст. 625 ЦК України»?

1. Відносно продовження нараховування процентів за банківським вкладом (депозитом) після закінчення строку дії депозитного договору.

По-перше необхідно визначитись з поняттям «Банківський вклад» (депозит).

Отже, відповідно до п.п. 14.1.44. ст. 14 Податкового кодексу України ДЕПОЗИТ (ВКЛАД) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом;

БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД (ДЕПОЗИТ) (deposit) – угода, відповідно до якої одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що наді­йшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. слово «депозит» походить від лат. depositum – переданий на зберігання. (сайт Національного Банку України).

Таким чином, відповідаючи на вищевказане питання, необхідно звернутися до відповідної судової практики, що склалася в Україні по цим суспільно – значущим відносинам.

І  на допомогу в цьому питанні нам приходить Верховний суд України, який розглядаючи справу № 6-2861цс15 висловив відповідну Правову позицію в Постанові від 02 березня 2016 року.

Зокрема Верховний суд України зазначив наступне: «Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за цим договором після закінчення терміну його дії.

Проте суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, частково задовольнивши позов, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розміру ставки процентів за користування вкладом у разі закінчення терміну його дії».

Отже, на думку вищої судової ланки України, до правовідносин щодо користування грошовим вкладом, у разі неналежного виконання зобов’язань за договором банківського вкладу (депозиту)  після закінчення його терміну дії, необхідно застосовувати ст. 1070 ЦК України, ч. 2 якої передбачає, що проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Тобто, в разі неналежного виконання договору банківського вкладу (депозиту), а саме за безпідставністю його неповернення та/або затримки в повернені, Банк повинен нараховувати та виплатити Клієнту проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, а Клієнт, для найефективнішого вирішення цієї справи, користуючись своїми процесуальними правами за допомогою суду та/або адвоката,  повинен витребувати відповідні документи, які встановлюють розмір процентів за вкладом на вимогу у відповідної банківської установи.

2. Відносно інфляційних витрати в порядку ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, всім нам відомо, що «гроші повинні працювати», а отже якщо банк своєчасно не повертає вклад (депозит) Клієнта, то кошти знецінюються.

Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, Клієнт має цілком законні підстави звертатися з позовною заявою до Банківської установи стосовно компенсації за знецінення коштів внаслідок інфляції  (ст. 625 ЦК України).

Адже, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Викладені обставини цілком узгоджуються із судовою практикою, зокрема Правовим висновком  зробленим Верховним судом України при розгляді справи № 6-352цс16 від 06 квітня 2016 року.

І на останок – практика ЄСПЛ:  «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід’ємні для банківських операцій і пов’язаним з ними правом. (Nejdet Şahin і Perihan Şahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».

Адвокат Морозов Євген

Привласнення депозитних коштів працівником банку: компенсація шкоди.

Фабула справи: В 2006 Клієнт відкриває в Банку депозит, вносить через касу банку грошові кошти на свій власний рахунок і отримує відповідний чек та відмітку у договорі, але працівник банку (касир) шляхом обману ці кошти привласнює, тобто на рахунок Клієнта вони не перераховуються.

В подальшому цей факт виявляється і в 2012 р. суд засуджує касира Банку за вчинений злочин.

Питання: Чи може Клієнт отримати від Банку компенсацію за шкоду, заподіяну діями працівника банку та моральну шкоду ?

Верховний суд України розглядаючи справу № 6-352цс16 Постановою від 06 квітня 2016 року вказав наступне.

1. «Відносно доведеності внесення Клієнтом коштів на депозит Банку»

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

2. «Відносно правового режиму коштів внесених на депозит Банку»

З цього приводу ВСУ зазначив, що договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку.

Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок.

Висновок: Виходячи з вищевикладеного ВСУ зазначив, що з договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов’язальні (договірні) правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Примітка Автора.

P.s.  Таким чином позиція ВСУ дуже вірна та корисна, але на мою думку, Клієнт, відкриваючи депозитний рахунок у банківській установі, передає свої заощадження не у власність Банку, а в оперативне відповідальне управління.

Вказане вбачається з нижчевикладеного.

Визначення депозиту:

1. п. 14.1.44. ст. 14 ПКУ  депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом;

2. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД (ДЕПОЗИТ) (deposit) – угода, відповідно до якої одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що наді­йшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. слово «депозит» походить від лат. depositum – переданий на зберігання. (сайт Національного Банку України)

І на останок – практика ЄСПЛ:  «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід’ємні для банківських операцій і пов’язаним з ними правом. (Nejdet Şahin і Perihan Şahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».

P.s.s. Стосовно компенсації за знецінення коштів внаслідок інфляції  (ст. 625 ЦК України), то в цій частині ВСУ повернув справу на новий розгляд, так як на думку суду під час розгляду справи чітко не встановлено, коли Клієнт звернувся до банку з вимогою про повернення банківського вкладу та з якого саме моменту підлягають нарахуванню проценти та індекс інфляції на суму боргу на підставі статті 625 ЦК України.

На думку автора, можна було б вирішити це питання та зняти бремя додаткової  судової тяганини Клієнта з Банком.

Адже, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

А згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Отже, ВСУ міг стягнути інфляційні витрати з моменту закінчення строку депозитного договору Клієнта з урахуванням строків позовної давності.