Привласнення депозитних коштів працівником банку: компенсація шкоди.

Фабула справи: В 2006 Клієнт відкриває в Банку депозит, вносить через касу банку грошові кошти на свій власний рахунок і отримує відповідний чек та відмітку у договорі, але працівник банку (касир) шляхом обману ці кошти привласнює, тобто на рахунок Клієнта вони не перераховуються.

В подальшому цей факт виявляється і в 2012 р. суд засуджує касира Банку за вчинений злочин.

Питання: Чи може Клієнт отримати від Банку компенсацію за шкоду, заподіяну діями працівника банку та моральну шкоду ?

Верховний суд України розглядаючи справу № 6-352цс16 Постановою від 06 квітня 2016 року вказав наступне.

1. «Відносно доведеності внесення Клієнтом коштів на депозит Банку»

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

2. «Відносно правового режиму коштів внесених на депозит Банку»

З цього приводу ВСУ зазначив, що договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку.

Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок.

Висновок: Виходячи з вищевикладеного ВСУ зазначив, що з договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов’язальні (договірні) правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Примітка Автора.

P.s.  Таким чином позиція ВСУ дуже вірна та корисна, але на мою думку, Клієнт, відкриваючи депозитний рахунок у банківській установі, передає свої заощадження не у власність Банку, а в оперативне відповідальне управління.

Вказане вбачається з нижчевикладеного.

Визначення депозиту:

1. п. 14.1.44. ст. 14 ПКУ  депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом;

2. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД (ДЕПОЗИТ) (deposit) – угода, відповідно до якої одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що наді­йшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. слово «депозит» походить від лат. depositum – переданий на зберігання. (сайт Національного Банку України)

І на останок – практика ЄСПЛ:  «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід’ємні для банківських операцій і пов’язаним з ними правом. (Nejdet Şahin і Perihan Şahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».

P.s.s. Стосовно компенсації за знецінення коштів внаслідок інфляції  (ст. 625 ЦК України), то в цій частині ВСУ повернув справу на новий розгляд, так як на думку суду під час розгляду справи чітко не встановлено, коли Клієнт звернувся до банку з вимогою про повернення банківського вкладу та з якого саме моменту підлягають нарахуванню проценти та індекс інфляції на суму боргу на підставі статті 625 ЦК України.

На думку автора, можна було б вирішити це питання та зняти бремя додаткової  судової тяганини Клієнта з Банком.

Адже, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

А згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Отже, ВСУ міг стягнути інфляційні витрати з моменту закінчення строку депозитного договору Клієнта з урахуванням строків позовної давності.